Справа № 193/292/13-ц
22-ц/774/6/К/14
Провадження № 22-ц/774/ 6 /К/14 Головуючий в суді першої
Справа № 193/292/13-ц інстанції - Шумська О.В.
Категорія №5 (4) Доповідач - Ляховська І.Є.
11 лютого 2014 року м. Кривий Ріг
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :
головуючого - судді Ляховської І.Є.,
суддів -Барильської А.П., Михайлів Л.В.,
при секретарі - Булах К.А.,
за участю - позивача ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5, відповідача ОСОБА_6 та його представника ОСОБА_7,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, встановлення факту сплати грошових коштів в рахунок компенсації за 1/2 частину домоволодіння та визнання права власності на ціле домоволодіння, -
У березні 2013 року ОСОБА_4 звернулась до суду з даним позовом до ОСОБА_6, зазначивши в обґрунтування позовних вимог, що з 01 січня 2000 року вона разом з відповідачем проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу. 01 березня 2000 року за спільні грошові кошти вони придбали домоволодіння АДРЕСА_1, яке було оформлено на відповідача. 19 липня 2008 року вони зареєстрували шлюбні відносини, а 14 березня 2009 року шлюб з відповідачем було розірвано. У квітні 2011 року вони домовились між собою про те, що вона сплатить відповідачу вартість належної йому 1/2 частини спірного домоволодіння, при цьому останній завірив, що не матиме жодних претензій щодо спірного домоволодіння. На підтвердження цієї домовленості ОСОБА_6 надав позивачу всі документи права власності та генеральну довіреність на розпорядження спірним домоволодінням на її розсуд. 25 лютого 2013 року відповідач скасував вищезазначену довіреність та став вимагати, щоб вона виселилась з дітьми зі спірного житла, оскільки воно оформлене на його ім'я. Уточнивши під час розгляду справи позовні вимоги, просила суд встановити факт проживання однією сім'єю без шлюбу з ОСОБА_6, починаючи з 01 січня 2000 року по 18 липня 2008 року включно; визнати спірне домоволодіння з господарчими будівлями та спорудами спільною сумісною власністю її та ОСОБА_6; поновити їй строк для звернення до суду з вимогами про визнання спірного домоволодіння спільною власністю сторін, визнати причини пропуску строку поважними; встановити факт сплати нею відповідачу грошових коштів в рахунок компенсації за належну йому ? частину домоволодіння; визнати за нею право власності на ціле вищезазначене домоволодіння; стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 3456,04грн., з них: 611,94 грн. судовий збір за подання позовної заяви, 229,40грн.- судовий збір за подання заяв про забезпечення позову; 114,70грн. - судовий збір за подання заяви про забезпечення доказів; 2500 грн. - за проведення судової будівельно-технічної експертизи.
Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2013 року позов ОСОБА_4 задоволено частково: домоволодіння АДРЕСА_1 визнано спільною сумісною власністю; визнано за ОСОБА_6 право власності на ? частину спірного домоволодіння; визнано за ОСОБА_4 право власності на ? частину спірного домоволодіння; стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 114,70грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_6 ставить питання про скасування рішення та і ухвалення нового, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на його думку, суд дійшов помилкового висновку щодо визнання спірного домоволодіння спільною сумісною власністю та визнання за ним і позивачем по 1/2 частини даного домоволодіння, оскільки на час придбання спірного будинку він ні з ким ні в зареєстрованому шлюбі, ні в фактичних відносинах не перебував, проживав один. з 01 березня 2001 року по 18 липня 2008 року факт проживання однією сім'єю з позивачем та її дітьми він не заперечує, проте судом не враховано, що довіреність він надав позивачу для продажу належного йому на праві власності будинку, але дізнавшись, що без його відома позивач переоформила будинок на свого сина, 25 лютого 2013 року скасував зазначену довіреність. Судом також не надано належної оцінки тому, що спірний будинок дійсно куплений ним за суму 52465 грн., вказану в угоді купівлі-продажу. Суд вийшов за межі позовних вимог та визнав 1/2 частину домоволодіння за ним, у той час як позивач просила визнати право власності за нею. Також суд допитав свідків, пояснення яких не підтвердили дійсні обставини справи. Крім того, ОСОБА_4 не надано доказів поважності причин пропуску строку позовної давності, а судом не вирішено питання про продовження або зняття арешту з спірного домоволодіння.
Позивач ОСОБА_4 також подала апеляційну скаргу, в якій ставить питання про зміну рішення суду, посилаючись на часткове порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на її думку, судом не зазначено в резолютивній частині рішення про встановлення факту проживання однією сім'єю з відповідачем з 01 січня 2004 року по 18 липня 2008 року та не конкретизовано, що спірне домоволодіння визнано спільною власністю її та відповідача. Крім того, суд дійшов помилкового висновку щодо не доведення позивачем того факту, що за час спільного проживання з відповідачем та за час шлюбу з ним вартість домоволодіння істотно збільшилася внаслідок спільних трудових та грошових їх затрат, що підтверджується висновками судової будівельно-технічної експертизи від 26 травня 2013 року.
На апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_6 позивач ОСОБА_4 подала письмові заперечення, в яких просить апеляційну скаргу відхилити.
25 листопада 2013 року Софіївським районним судом Дніпропетровської області по справі ухвалено додаткове рішення, яким позов ОСОБА_4 задоволено частково: встановлено факт проживання однією сім'єю без укладання шлюбу ОСОБА_4 з ОСОБА_6 з 01 січня 2004 року по 18 липня 2008 року; визнано домоволодіння АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_6; визнано за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частину спірного домоволодіння; визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину спірного домоволодіння; стягнуто з ОСОБА_6 та ОСОБА_4 по 114,70грн. з кожного на користь держави судовий збір. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_4 не підлягає задоволенню, а апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_6 слід задовольнити з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до угоди купівлі-продажу від 01 березня 2000 року, укладеної між ОСОБА_8 та ОСОБА_6, посвідченої приватним нотаріусом Софіївського районного нотаріального округу ОСОБА_9 в реєстрі за № 201 та зареєстрованої Жовтоводським міським бюро технічної інвентаризації 01.03.2000 року в реєстровій книзі № 2, стор. 116, запис № 263, відповідач ОСОБА_6 став власником домоволодіння з господарчими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 16, 17).
Зі згоди відповідача позивач ОСОБА_4 разом з її дітьми від першого шлюбу: ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2, вселились у домоволодіння на правах членів сім'ї та проживали в ньому однією сім'єю разом із відповідачем.
01 березня 2001 року позивач ОСОБА_4 була зареєстрована в спірному домоволодінні (т.1 а.с. 11-12).
19 липня 2008 року сторони офіційно зареєстрували шлюб (т.1 а.с. 18).
24 листопада 2008 року відповідач знявся з реєстраційного обліку в домоволодінні та виїхав в с. Китайгородка Томаківського району Дніпропетровської області (т.1 а.с. 11-12).
14 березня 2009 року шлюб між позивачем та відповідачем розірвано (т.1а.с. 19).
14 вересня 2011 року відповідач ОСОБА_6 надав позивачу нотаріально посвідчену довіреність, відповідно до якої уповноважив її продати за ціну та на умовах за власним розсудом спірне домоволодіння та отримати замість нього гроші, виручені від його продажу (т.1а.с. 43).
25 лютого 2013 року відповідач скасував зазначену довіреність (т.1 а.с. 88).
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_4 обґрунтовувала свої вимоги тим, що факт придбання сторонами у період перебування їх у фактичних шлюбних відносинах спірного домоволодіння, вартість якого істотно збільшилась внаслідок їхніх з відповідачем спільних,а також її особистих трудових та грошових затрат, є підставою для визнання цього майна спільним сумісним майном подружжя, а той факт, що після припинення їхніх з відповідачем шлюбних відносин ринкова вартість домоволодіння збільшилась на 11219,00 грн. вже за рахунок її особистих трудових та грошових затрат, та враховуючи, що вона сплатила відповідачеві 10 000грн. в рахунок компенсації вартості належної йому 1/2 частки домоволодіння, є підставою для визнання за позивачем права власності на ціле домоволодіння.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що факт проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу можливо встановити тільки з 01 січня 2004 року по 18 липня 2008 року, що позивачем не надано суду належних доказів того, за рахунок чиїх грошових та трудових затрат вартість спірного будинку істотно збільшилась, проте, враховуючи, що сторони несли спільні витрати на придбання домоволодіння, позовні вимоги в частині визнання майна спільною сумісною власністю підлягають задоволенню, а в іншій відмові.
При цьому, задовольняючи позов ОСОБА_4 у частині визнання нерухомого майна, придбаного під час перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах, спільною сумісною власністю сторін та визнання за кожною із них права власності на 1/2 його частку, суд першої інстанції виходив із того, що на правовідносини сторін поширюються положення глави 8 цього Кодексу (ч. 2 ст. 74 СК України).
Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду з наступних підстав.
Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
На думку колегії суддів, судом першої інстанції зазначені вимоги закону не дотримані, через що судове рішення у справі не можна визнати таким, що є законним і обґрунтованим.
Ухвалюючи рішення, суд залишив поза увагою, що нерухомість на ім'я відповідача, яка є предметом спору, була придбана ним 01 березня 2000 року, тому при вирішенні спору застосуванню підлягають норми матеріального права, що діяли на момент його придбання, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Пунктом 1 розділу VII Прикінцевих положень Сімейного кодексу України визначено, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року.
Згідно абз. 2 п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року N 3 до сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права та обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК.
У п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 («Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від, від 30 березня 2007 року N 3) роз'яснено, що правила ст..ст. 22, 28, 29 КпШС України не застосовуються до спорів про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі. Такі спори повинні вирішуватись згідно з п. 1 ст. 17 Закону України «Про власність», відповідних норм ЦК України та з урахуванням роз'яснень, що містяться у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності».
Згідно п. 1 ст.17 Закону України «Про власність» від 07.02.1991 року з наступними змінами, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними; майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їхньою спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними, розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 5 постанови №20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», оскільки праця є основою створення і примноження власності громадян, розмір частки учасника спільної сумісної власності визначається ступенем його трудової участі,
якщо інше не випливає із законодавства України.
Відповідно до ч. З ст. 10 ЦПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Таким чином, позивач повинен довести ступінь своєї трудової участі у придбанні спірної нерухомості.
Дослідивши всі надані позивачем докази, колегія суддів приходить до висновку про недоведеність позивачем факту придбання спірного майна за спільні з відповідачем кошти.
Так, недоведеним є факт придбання домоволодіння за 12000грн., в тому числі за рахунок отриманих у борг 8000грн., оскільки згідно п. 4 договору купівлі-продажу спірного майна, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_12, продаж будинку здійснено за 5245,00 гривень (т.1 а.с. 16).
Також недоведеним є факт повернення частки зазначеного боргу за рахунок 10000,00 грн., отриманих позивачкою від колишнього чоловіка ОСОБА_13, виручених ним від продажу 18.07.2006 року належної позивачу 1/2 частки домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, оскільки в цьому договорі зазначена сума відчуження 12000,00 грн., а не 20000грн., як стверджує позивач (т. 1а.с. 61).
До того ж, докази того, що саме ці гроші були витрачені на погашення боргу за придбане відповідачем домоволодіння, у справі відсутні.
Посилання позивача на факт отримання сторонами доходів від домашнього тваринництва як на доказ її участі у придбанні відповідачем спірного нерухомого майна не можуть бути взятими до уваги, оскільки вони не підтверджені доказами стосовно розміру таких доходів та їх витрачення саме на придбання спірної нерухомості.
Крім того, у матеріалах справи взагалі відсутні докази того, що на момент придбання спірного домоволодіння сторони домовились про те, що це майно буде належати їм на праві спільної сумісної або спільної часткової власності.
Факт перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах не може бути підставою для застосування положень Сімейного кодексу України щодо майна, набутого до набрання ним чинності, оскільки, як зазначалось вище, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Відсутні в матеріалах справи і докази того, що позивач сплатила відповідачеві 10 000грн. в рахунок компенсації вартості належної йому 1/2 частки домоволодіння, оскільки відповідачем цей факт не визнано, відповідні письмові докази на підтвердження цього факту відсутні, а розписки про повернення позивачем боргу (т.1а.с. 44, 45, 47, 48) не можуть бути належними та допустимими доказами на підтвердження факту існування домовленості сторін щодо поділу домоволодіння шляхом сплати компенсації частки його вартості.
Крім того, навіть за наявності таких доказів визнання за позивачкою права власності на домоволодіння неможливе, оскільки, як зазначено вище, спірне нерухоме майно не є спільною сумісною власністю сторін.
Не можуть бути задоволені й позовні вимоги щодо встановлення факту проживання сторін однією сім'єю без укладення шлюбу в період з 01 січня 2000 року по 18 липня 2008 року, оскільки згідно положень ст.. 256 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені юридичні факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, а сам по собі визнаний сторонами зазначений факт не тягне за собою правових наслідків для позивача ОСОБА_4 через недоведеність нею позовних вимог стосовно визнання домоволодіння спільним сумісним майном сторін.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції безпідставно встановив факт проживання сторін однією сім'єю без укладення шлюбу в період з 01 січня 2004 року по 18 липня 2008 року, який не створює для позивача жодних правових наслідків стосовно виникнення права власності на частку домоволодіння, придбаного відповідачем у 2000 році, а також без достатніх правових підстав визнав придбане відповідачем спірне домоволодіння спільною сумісною власністю подружжя, у зв'язку з чим апеляційна скарга ОСОБА_6 підлягає задоволенню.
Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_4 не містять підстав для її задоволення.
Так, недоліки судового рішення (не зазначення в резолютивній частині рішення про встановлення факту проживання однією сім'єю з відповідачем з 01 січня 2004 року по 18 липня 2008 року, відсутність конкретизації, що спірне домоволодіння визнано спільною власністю сторін) виправлені додатковим рішенням суду від 25 листопада 2013 року.
Незгода позивача з висновками суду щодо не доведення нею того факту, що за час спільного проживання з відповідачем та за час шлюбу з ним вартість домоволодіння істотно збільшилася внаслідок їх спільних трудових та грошових затрат, не може бути взятою до уваги.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 23 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.
Для виникнення права спільної сумісної власності майна, належне одному із подружжя, це майно має істотно збільшитися у своїй вартості.
Як убачається із висновку судової будівельно-технічної експертизи №18, проведеної ПП «Експоцентр» 26.05.2013 року, ринкова вартість домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, з урахуванням технічного стану на 01.03.2000 р. та в цінах на момент проведення експертизи, складає суму - 35470,00 грн.; ринкова вартість домоволодіння на момент проведення експертизи, складає суму - 61194,00 грн.; ринкова вартість домоволодіння з урахуванням технічного стану на 24.11.2008 р. та в цінах на момент проведення експертизи, складає суму - 49975,00 грн.; ринкова вартість прибудов, технічного обладнання та ремонтних робіт в домоволодінні, виконаних в період з 01.03.2000 р. по 24.11.2008 р., за рахунок яких вартість домоволодіння збільшилась, складає - 49975,00 грн. - 35470,00 грн. = 14505,00 грн.; ринкова вартість технічного обладнання та ремонтних робіт в домоволодінні, виконаних в період з 25.11.2008 р. по теперішній час, які збільшили вартість домоволодіння, складає - 61194,00 грн. - 49975,00 грн. = 11219,00 грн.; ринкова вартість за рахунок прибудов, встановлення технічного обладнання та виконаних ремонтних робіт за період з 01.03.2000 р. до 24.11.2008 р., збільшилась на суму - 14505,00 грн.; ринкова вартість за рахунок прибудов, встановлення технічного обладнання та виконаних ремонтних робіт за період з 25.11.2008 р. і по теперішній час в домоволодінні, збільшилась на суму - 11219,00 грн.
Проте висновки даної експертизи не є належним та достатнім доказом на підтвердження того факту, що вартість домоволодіння АДРЕСА_1, яке є особистою власністю відповідача, істотно збільшилась саме внаслідок спільних трудових чи грошових затрат сторін у період перебування їх у фактичних шлюбних відносинах та в шлюбі, а також особистих трудових і грошових затрат позивача у період після розірвання шлюбу, оскільки прибудови, здійснені в період з 01.03.2000 р. по 24.11.2008 р., є самочинними, тому не можуть бути об'єктом захисту права власності, а встановлення технічного обладнання та виконання ремонтних робіт в домоволодінні саме по собі не свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкту нерухомості.
Оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи та нормам діючого законодавства, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду від 16 жовтня 2013 року та додаткове рішення від 25 листопада 2013 року,яке, крім того, ухвалене з порушенням вимог ст.. 220 ЦПК України, та ухвалити у справі нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 у повному обсязі.
Згідно ст.. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
У зв'язку з цим судові витрати відповідача в сумі 420грн.67коп., понесенні ним при подачі апеляційної скарги, підлягають відшкодуванню за рахунок позивача.
Керуючись ст.ст. 303, 307, п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.
Рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2013 року та додаткове рішення того ж суду від 25 листопада 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, встановлення факту сплати грошових коштів в рахунок компенсації за 1/2 частину домоволодіння та визнання права власності на ціле домоволодіння відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 судові витрати в сумі 420грн.67коп.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий : І.Є.Ляховська
Судді: А.П.Барильська
Л.В.Михайлів