м. Миколаїв.
27 січня 2014 року справа № 814/5381/13-а
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в письмовому провадженні розглянув адміністративну справу
за позовомПП "Буст-Трейд", вул. Китобоїв, 6, кв. 3, Миколаїв, 54056
доДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Гмирьова, 1/1, м. Миколаїв, 54028
провизнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 28.11.11 р. № 0000442360, № 0000452360
Приватне підприємство «Буст Трейд» (далі - позивач) звернулось із адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва, правонаступником якої є державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - відповідач, ДПІ), в якому просить суд визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення, якими позивачу збільшені грошові зобов'язання з податку на прибуток підприємств і податку на додану вартість (далі - ПДВ) та застосовані штрафні санкції.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказує на те, що відповідач порушив процедуру проведення перевірок. По суті виявлених порушень податкового законодавства зазначає, що ДПІ не наділена повноваженнями для оцінки правочинів як нікчемних. Наполягає на фактичному отриманні інформаційних послуг від ТОВ «Софіта» та оформленні їх належними первинними документами.
Відповідач позов не визнав, в запереченнях послався на те, що перевіркою контрагента - ТОВ «Софіта», встановлена відсутність у підприємства будь-яких виробничих передумов, що послугувало підставою для висновку про неможливість надання цим товариством інформаційних послуг позивачу. Звертає увагу на відсутність у наданих позивачем актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) обов'язкових реквізитів первинного документа. З приводу доводів позивача про порушення процедури проведення перевірок, відповідач пояснень не надав (т. 1 а. с. 110-112).
Під час розгляду справи за загальними правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), сторони подали клопотання про розгляд справи за їх відсутності, в порядку письмового провадження (т. 2 а. с. 14, 32). Згідно ст. 122 ч. 4 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Враховуючи, що обидві сторони скористались своїм правом на розгляд справи за їх відсутності та приймаючи до уваги, що їх вимоги і заперечення викладені письмово, суд вважає, що маються підстави, передбачені вищенаведеною нормою КАС України, для розгляду справи в письмовому провадженні.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
10-14 жовтня 2011 р., на підставі наказу № 1887 від 8 вересня 2011 р., ДПІ провела позапланову невиїзну документальну перевірку ПП «Буст Трейд» з питань правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань, валових доходів та валових витрат за липень, грудень 2010 р. по взаємовідносинах з ТОВ «Софіта», результати якої оформлені актом від 21 жовтня 2011 р. № 2748/23-100/31043505 (далі - акт перевірки № 1) (т. 1 а. с. 31-48).
У висновку акту перевірки № 1 зазначено про ймовірність штучного формування податкового кредиту по контрагенту ТОВ «Софіта» в липні 2010 р. на суму 1966,67 грн. і у грудні 2010 р. на суму 2000,0 грн., а також вказано на порушення ст. 5 п. 5.1., 5.2. пп. 5.2.1., п. 5.3. пп. 5.3.9. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 4958,34 грн.
Не погодившись із цим висновком ДПІ, 31 жовтня 2011 р. позивач подав свої заперечення на акт перевірки № 1 (т. 1 а. с. 49-56).
3-9 листопада 2011 р., на підставі наказу № 2041 від 2 листопада 2011 р., ДПІ провела позапланову виїзну перевірку ПП «Буст Трейд» з питань правомірності формування податкового кредиту, валових витрат за період з 1 липня до 31 грудня 2010 р. по взаємовідносинах з ТОВ «Софіта» та формування податкових зобов'язань, валових доходів, сформованих за рахунок подальшої реалізації товарів (робіт, послуг), отриманих від ТОВ «Софіта», результати якої оформлені актом від 16 листопада 2011 р. № 2984/23-100/31043505 (далі - акт перевірки № 2) (т. 1 а. с. 59-80).
У висновку акту перевірки № 2 ДПІ вказала на відсутність реального надання позивачу послуг від ТОВ «Софіта», у зв'язку із чим, на думку ДПІ, позивач порушив вимоги ст. 203 ч. 1, 5, ст. 215 ч. 1-2, ст. 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Крім цього, позивачем порушені вимоги ст. 7 п. 7.4. пп. 7.4.1., 7.4.5. Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 3966,67 грн.; ст. 5 п. 5.1., 5.2. пп. 5.2.1., п. 5.3. пп. 5.3.9. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого занижено цей податок на загальну суму 4958,34 грн.
На підставі акту перевірки № 2 28 листопада 2011 р. ДПІ прийняла податкові повідомлення-рішення:
- № 0000442360, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 4958,34 грн. і застосовано штрафну санкцію в розмірі 615,59 грн.;
- № 0000452360, яким збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на 3966,67 грн. і застосовано штрафну санкцію в розмірі 492,67 грн. (т. 1 а. с. 81-82).
Оцінюючи доводи позивача про незаконність перевірок, суд зазначає наступне.
Як вбачається з вступної частини акту перевірки № 1, підставою для проведення перевірки позивача в жовтні 2011 р. (першої за хронологією перевірки), був наказ № 1887 від 8 вересня 2011 р. Відповідач надав суду письмові прояснення, що наказ № 1887 на теперішній час не зберігся (т. 2 а. с. 35), а тому суд виходить із даних цього наказу, які внесені до вступної частини акту перевірки № 1 (т. 1 а. с. 31). Так, в акті перевірки № 1 зазначено, що в якості правових підстав наказ № 1887 містив посилання на ст. 78 п. 78.1. пп. 78.1.5. Податкового кодексу України (далі - ПК України), згідно якої документальна позапланова перевірка здійснюється у зв'язку із поданням платником податків заперечення до акта перевірки або скарги на прийняте за її результатами податкове повідомлення-рішення, в яких вимагається повний або частковий перегляд результатів відповідної перевірки або скасування прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення у разі, коли платник податків у своїй скарзі (запереченнях) посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, та об'єктивний їх розгляд неможливий без проведення перевірки. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали предметом оскарження.
Позивач наполягає на тому, що проведенню першої перевірки не передувало подання ним заперечень, що, відповідно, унеможливлює призначення перевірки саме на підставі ст. 78 п. 78.1. пп. 78.1.5. ПК України.
Суд погоджується із цими доводами позивача, але розцінює помилкове зазначення в наказі № 1887 інших підстав проведення перевірки ніж фактичні, як суто технічну помилку. Також слід зауважити, що оскаржені позивачем податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акту перевірки № 2, складеного за наслідками другої перевірки у листопаді 2011 р., а тому проведення першої перевірки, результати якої оформлені актом перевірки № 1, не мало правових наслідків у вигляді визначення позивачу податкових зобов'язань і нарахування штрафів, а тому не призвело до порушення прав позивача.
Друга перевірка, результати якої оформлені актом перевірки № 2, проведена на підставі наказу № 2041 від 2 листопада 2011 р., в якому також в якості підстав визначено ст. 78 п. 78.1. пп. 78.1.5. ПК України (т. 2 а. с. 34). В даному випадку, відповідач вірно визначив правові підстави проведення перевірки, так як у жовтні 2011 р. позивач подав свої заперечення на акт перевірки № 1, а тому у ДПІ мались підстави для призначення другої перевірки у листопаді 2011 р.
З приводу доводів позивача про те, що в своїх запереченнях на акт перевірки № 1 він вимагав забезпечити їх розгляд за участю представника позивача, чого ДПІ зроблено не було, слід зазначити, що за змістом ст. 78 п. 78.1. пп. 78.1.5. і ст. 86 п. 86.7. ПК України, ДПІ або розглядає заперечення і надає на них вмотивовану письмову відповідь, або призначає повторну перевірку, що і було зроблено відповідачем. В даному спорі фактично реагуванням ДПІ на заперечення позивача, було призначення другої перевірки у листопаді 2011 р. Посилання позивача на те, що за правилами ст. 78 п. 78.1. пп. 78.1.5. ПК України повторна перевірка призначається тільки тоді, коли заперечення містять посилання на нові обставини, які не досліджувались під час першої перевірки і їх об'єктивний розгляд неможливий без проведення перевірки, тоді як в своїх запереченнях він не посилався на нові обставини, а тільки надав вже відомим ДПІ обставинам власну оцінку, не можуть слугувати доказами незаконності другої перевірки, так як наведена норма ПК України містить оціночну категорію і визначає, що перевірка проводиться, коли неможливо розглянути заперечення без її проведення і межі такої неможливості залишаються на розсуд ДПІ.
Підсумовуючи аналіз правомірності призначення і проведення перевірок, суд констатує, що ДПІ допустила помилку в наказі № 1887, але ця обставина не може свідчити про незаконність результатів перевірок. Крім того, згідно практики Вищого адміністративного суду України, порушення процедури проведення перевірки, є підставою для притягнення посадових осіб органу владних повноважень до встановленої законом відповідальності і не може слугувати єдиною підставою для звільнення особи від відповідальності, якщо буде встановлено, що порушення, які були виявлені внаслідок такої перевірки, дійсно мали місце. Така правова позиція була висловлена у постанові від 15 лютого 2012 р. (т. 2 а. с. 36-38). Крім того, слід зауважити, що доводам позивача про порушення процедури проведення перевірок не кореспондують позовні вимоги про визнання дій ДПІ щодо організації і проведення перевірок протиправними.
Оцінюючи вірність висновків ДПІ про штучність господарських операцій позивача із ТОВ «Софіта», суд виходить з такого.
Директор позивача Черепко В.І. пояснив суду, що ПП «Буст Трейд» надає послуги із програмного забезпечення господарської діяльності, зокрема роботи бухгалтерської програми « 1С». Як пояснив Черепко В.І. супроводження роботи цієї програми потребувало від нього певних знань в галузі бухгалтерського і податкового обліку, для чого і було залучено ТОВ «Софіта», яке надавало йому у телефонному режимі консультації з приводу цих питань. Винагорода за надані консультації визначалась контрагентом на власний розсуд і оплачувалась позивачем шляхом безготівкових розрахунків.
Оскільки між позивачем і ТОВ «Софіта» договір в окремій письмовій формі не укладався, слід зазначити таке.
Правове регулювання правовідносин, пов'язаних із наданням послуг, визначається главою 63 ЦК України: за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 ч. 1); виконавець повинен надати послугу особисто (ст. 902 ч. 1); строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами (ст. 905 ч. 1).
Законодавче регулювання договору про надання послуг діє підстави для висновку про те, що його істотними умовами є предмет договору, тобто які саме послуги є предметом домовленості сторін, особисте надання послуг виконавцем та строк виконання.
Як визначено ст. 208 ч. 1 п. 1 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.
Згідно ст. 207 ч. 1 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Надані позивачем акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунки-фактури і податкові накладні (т. 1 а. с. 84-89) не свідчать про дотримання позивачем письмової форми правочину, так як ці документи за своєю правовою природою лише підтверджують прийом-передачу послуг і не можуть містити всіх умов, які є істотним для договору про надання послуг, зокрема в цих документах відсутні індивідуалізація послуг, окрім видового визначення, що послуги є інформаційними без розкриття їх змісту, відсутні строки виконання.
Хоча, як вже відмічалось судом, за правилами ст. 208 ч. 1. п. 1 ЦК України, правочини між юридичними особами належить вчиняти в письмовій формі, згідно ст. 218 ч. 1 того ж кодексу, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом, але за правилами ст. 206 ч. 1 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність, тобто ЦК України допускає укладення усного правочину тільки у випадку, коли він повністю виконується сторонами в момент його укладення.
Як свідчать акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) (т. 1 а. с. 85, 88), договір про надання послуг виконувався сторонами протягом певного періоду часу: в липні і грудні 2010 р., а тому суд вважає, що з урахуванням приписів ст. 206 ч. 1 ЦК України, позивач повинен був укласти із ТОВ «Софіта» письмовий правочин, чого ним зроблено не було.
Оцінюючи реальну можливість надання ТОВ «Софіта» інформаційно-консультативних послуг, які були предметом домовленості сторін, суд враховує таке.
Як вбачається з акту перевірки № 2, основним видом діяльності ТОВ «Софіта», є оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин (т. 1 а. с. 64). У суду викликає сумнів об'єктивна можливість надання консультацій з питань бухгалтерського та податкового обліку, які потребують спеціалізованої освіти, кваліфікованих знань і досвіду в цих галузях, підприємством, яке займається оптовою торгівлею зерновими. На сторінці 50 акту перевірки № 2 (т. 1 а. с. 63) зафіксовано, що єдиним працівником ТОВ «Софіта» є його директор Кунтіш І.В.
Суд звертає окрему увагу на зміст первинних документів у вигляді актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), які надані позивачем (т. 1 а. с. 85, 88). Так, ці акти окрім зазначення «інформаційно-консультаційні послуги» не містять будь-якої іншої інформації, яка б дозволяла індивідуалізувати та конкретизувати ці послуги, їх пов'язаність із господарською діяльністю ПП «Буст Трейд» та об'єктивну необхідність для позивача.
На вимогу суду позивач надав електроні листи, якими обмінялись сторони в процесі надання інформаційних послуг (т. 2 а. с. 16-25). Дослідивши ці листи, суд зауважує, що їх взагалі неможливо розцінити в якості консультаційних послуг з боку ТОВ «Софіта», так як ці листи фактично є листуванням двох приватних осіб, з яких неможливо встановити, в яких саме питаннях позивач потребував консультацій з боку контрагента і в чому саме полягали ці консультації.
Суд відзначає, що первинним документом є не будь-який документ, складений сторонами правочину - він повинен відповідати певним вимогам і містити певну інформацію, яка дозволяє виокремити дані, потрібні для здійснення державними органами фіскальних функцій. Якщо документ таких даних не містить, це призводить до викривлення даних бухгалтерського та податкового обліку, а також створює можливість штучного формування платником податків своїх показників. Саме для уніфікації змісту первинних документів, ст. 9 ч. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» містить вимоги, яким повинні відповідати будь-які первинні документи. Зокрема в цій статті визначено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Отже, законодавцем визначено, що зміст та обсяг господарської операції є обов'язковим реквізитом первинного документа, але оцінюючи акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) позивача, суд вважає, що вказівка тільки про те, що останньому надані «інформаційно-консультаційні послуги», без визначення, в чому саме полягають ці послуги, не розкриває зміст господарської операції та не дозволяє об'єктивно оцінити їх вартість.
У зв'язку із цим суд відзначає, що навіть за умови фактичного отримання позивачем інформаційних послуг від ТОВ «Софіта», висновок суду про порушення позивачем вимог податкового законодавства залишився б незмінним, адже документи, які складені позивачем на оформлення господарських операцій із ТОВ «Софіта», не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо змісту первинних документів, відповідно, на їх підставі позивач не мав права формувати показники податкової звітності і визначати свої податкові зобов'язання.
З урахуванням викладеного, господарські операції позивача із ТОВ «Софіта» як по формі, так і за своїм змістом суперечать вимогам податкового законодавства, у зв'язку із чим позовні вимоги є безпідставними.
Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 122, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Суддя А. О. Мороз