04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"12" лютого 2014 р. Справа№ 911/3626/13
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Агрикової О.В.
суддів: Сухового В.Г.
Чорногуза М.Г.
при секретарі судового засідання Білецькому Л.І.,
від позивача - Кирман О.Д. (дов. №б/н від 07.10.2013 року);
від відповідача - Корзаченко В.М. (дов. №б/н від 20.12.2013 року).
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги
приватного підприємства «Автомагістраль» та товариства з обмеженою відповідальністю «Меридіан-Агро»
на рішення господарського суду Київської області від 19.11.2013 року
у справі №911/3626/13 (суддя А.В. Лопатін)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Меридіан-Агро», м. Черкаси
до приватного підприємства «Автомагістраль», Київська обл., с. Синяк
про стягнення 890 652,75 грн.
У вересні 2013 року ТОВ «Меридіан-Агро» звернулось до господарського суду Київської області з позовом до ПП «Автомагістраль» про стягнення 890 652,75 грн. з яких: 779 295,60 грн. основний борг, 92 306,33 грн. штрафних санкцій та 19 050,82 грн. 3% річних.
Керуючись ст. 22 Господарського процесуального кодексу України 10.07.2013 року позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, з якої вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача 729 295,60 грн. основний борг, 92 306,33 грн. штрафних санкцій та 19 050,82 грн. 3% річних.
Дана заява була прийнята господарським судом Київської області до розгляду та позовні вимоги розглядалися з урахуванням зменьшення суми позовних вимог
Рішенням господарського суду Київської області від 19.11.2013 року у справі №911/3626/13 позовні вимоги ТОВ «Меридіан-Агро» задоволено частково. Присуджено до стягнення з ПП «Автомагістраль» на користь ТОВ «Меридіан-Агро» 729 295, 60 грн. боргу, 10 824, 74 грн. 3% річних, 319, 51 грн. штрафу та 14 808, 80 грн. судового збору.
Не погодившись із вказаним рішенням, ПП «Автомагістраль» подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить відновити пропущений строк для подання апеляційної скарги та скасувати рішення господарського суду Київської області від 19.11.2013 року у справ №911/3626/13 в частині одночасного стягнення 3% річних у сумі 10 824,74 грн. та штрафу в сумі 319,51 грн. і прийняти нове рішення, яким в задоволенні цієї частини позовних вимог відмовити.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2013 року у справі №911/3626/13 апеляційну скаргу ПП «Автомагістраль» на рішення господарського суду Київської області від 19.11.2013 року у справі №911/3626/13, прийнято до провадження та призначено її розгляд на 29.01.2014 року.
Також, не погодившись із вказаним рішенням, ТОВ «Меридіан-Агро» подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу. У своїй апеляційній скарзі позивач заперечує проти висновку суду першої інстанції, вважаючи, що сторонами у п. 7.4. договору було встановлено договірну пеню, яка нараховується за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, у зв'язку з цим просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 19.11.2013 року у справ №911/3626/13 в частині стягнення штрафу в сумі 319,51 грн. і прийняти нове рішення, яким стягнути з ПП «Автомагістраль» на користь ТОВ «Меридіан-Агро» пеню у розмірі подвійної ставки НБУ за кожен день прострочення в сумі 73 257, 78 грн.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2013 року у справі №911/3626/13 апеляційну скаргу ТОВ «Меридіан-Агро» на рішення господарського суду Київської області від 19.11.2013 року у справі №911/3626/13, прийнято до провадження та призначено її розгляд на 29.01.2014 року. Ухвалено об'єднати апеляційні скарги ПП «Автомагістраль» та ТОВ «Меридіан-Агро» в одне апеляційне провадження, оскільки вказані апеляційні скарги подані на одне рішення господарського суду Київської області від 19.11.2013 року у справі №911/3626/13.
У відзиві на апеляційну скаргу позивача, який був поданий 28.01.2014 року через канцелярії київського апеляційного господарського суду представник позивача просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача, а рішення суду першої інстанції скасувати частково в частині стягнення суми пені.
До початку судового засідання, 29.01.2014 року через канцелярію Київського апеляційного господарського суду, від позивача надійшла телеграма про відкладення розгляду справи у зв'язку з погіршенням метеоумов.
В судовому засіданні 29.01.2014 року представник відповідача не заперечував проти відкладення розгляду справи.
У зв'язку із заявленим клопотання, колегія суддів ухвалили на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкласти розгляд справи №911/3626/13 на 12.02.2014 року.
В судовому засіданні 12.02.2014 року представник позивача надав усні заперечення проти тверджень відповідача, просив суд частково скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача.
Представник відповідача надав усні пояснення по суті апеляційної скарги, просив суд задовольнити апеляційну скаргу та частково скасувати рішення у повному обсязі. Заперечував проти апеляційної скарги позивача.
Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, 08.05.2012 року між ТОВ «Меридіан-Агро» (надалі - продавець, позивач у справі) та ПП «Автомагістраль» (надалі - покупець, відповідач у справі) було укладено договір купівлі-продажу №3 (надалі - договір) (а.с. 10-11).
Відповідно до п. 1.1. договору, продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити топливо пічне, котельне нафтохімічне, синтетичне, надалі - товар, відповідно до умов договору.
Пунктом 4.2 договору встановлено, що асортимент, кількість (об'єм) товару, ціна, умови оплати, терміни і умови його поставки та момент відвантаження узгоджуються сторонами в заявках, накладних, виставлених рахунках та інших бухгалтерських документах, що застосовуються при товарообороті або при необхідності - шляхом укладення додаткових угод, які є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно з п. 5.1. договору оплата здійснюється на підставі виставленого продавцем рахунку на умовах 100% передплати, а в інших випадках умови оплати узгоджуються додатковою угодою до договору.
Пунктом 5.3. договору встановлено, що у разі надходження грошових коштів після закінчення термінів, передбачених рахунком або додатковими угодами, продавець має право відмовити у відвантажені товару і повернути грошові кошти покупцю.
Згідно з п. 11.1 договору, останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами на строк до 31.12.2012 року, але в будь-якому випадку до повного його виконання.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору купівлі-продажу № 3 від 08.05.2012 року позивачем було поставлено товар відповідачеві, що підтверджується підписаними представниками сторін та скріпленими відтиском печатки позивача наступними видатковим накладними: №РН-0000031 від 19.10.2012 року на суму 109 004,00 грн., №РН-0000032 від 25.10.2012 року на суму 108 179,60 грн., №РН-0000034 від 27.10.2012 року на суму 135 384,80 грн., №РН-0000036 від 31.10.2012 року на суму 104 424,00 грн., №РН-0000043 від 14.11.2012 року на суму 122 194,40 грн., №РН-0000049 від 27.11.2012 року на суму 147 128,40 грн. та №РН-0000053 від 30.11.2012 року на суму 154 011,60 грн., загалом на суму 880 326,80 грн. Факт отримання товару також підтверджується довіреностями від 02.10.2012 року №874 та від 09.11.2012 року №1054. Вказані довіреності підписані керівником та головним бухгалтером відповідача, та містять відтиски печатки ПП «Автомагістраль» (а.с. 12-20)
Як вірно встановлено судом першої інстанції відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за отриманий товар розрахувався частково на суму 151 031,80 грн.
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем на день розгляду справи, яка виникла внаслідок порушення умов договору, становить 729 295,00 грн. (880 326,80 - 151 031,80 грн.)
Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті поставленого товару, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості відповідача у розмірі 729 295,60 грн., крім того, за прострочення оплати товару позивач нарахував відповідачу 92 306,33 штрафних санкцій та 19 050,82 грн. 3% річних, які просить стягнути з відповідача.
Колегія суддів зазначає, що даний договір є договором купівлі-продажу, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Матеріалами справи (видаткові накладні та довіреності на отримання товару) (які підписані сторонами), підтверджується факт поставки позивачем товару за договором, його прийняття відповідачем та існування заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 729 295,60 грн., яка останнім не заперечується.
Із пунктів 5.1. та 5.3. договору вбачається, що відповідач мав здійснити розрахунок з позивачем у термін вказаний у виставленому ТОВ»Меридіан-Агро» рахунку на умовах 100 % передплати або в термін вказаний у додатковій угоді до договору.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем не виставлялись рахунки відповідачу та додаткові угоди до договору купівлі-продажу від 08.05.2012 р. №3 не укладались, у яких би було визначено термін здійснення розрахунків за поставлений ТОВ «Меридіан-Агро» товар.
Таким чином, позивач здійснив поставку товару без отримання попередньої оплати в супереч умовам договору.
Відповідно до частини другої ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
01.03.2013 року позивач направив на адресу відповідача претензію (а.с. 21) з вимогою про погашення заборгованості у розмірі 1 079 295,80 грн. за поставлений за договором купівлі-продажу від 08.05.2012 р. №3 товар. З тверджень відповідача, вказана претензія була отримана 13.03.2013 року, інші докази в матеріалах справи відсутні.
Відповідач 19.03.2013 року листом №126 (а.с. 22) визнав заборгованість, зазначив, що підприємство знаходиться в скрутному фінансовому становищі.
За таких обставин, відповідно до приписів ст. 530 Цивільного кодексу України та умов договору строк виконання грошового зобов'язання відповідача по оплаті поставленого позивачем згідно договору настав 20.03.2013 року (13.03.2013 року дата отримання листа + 7 днів).
Оскільки відповідач доказів належної оплати заборгованості за отриманий товар суду не надав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з приводу задоволення позовних вимог ТОВ «Меридіан-Агро» до ПП «Автомагістраль» про стягнення 729 295,60 грн. суми боргу згідно договору купівлі-продажу №3 від 08.05.2012 року.
Крім того, позивачем заявлено також позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 92 306,33 та 3% річних у розмірі 19 050,82 грн.
Суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги позивача про стягнення штрафних санкцій у розмірі 319,51 грн. посилався на те, що відповідно до п. 7.4. договору, сторонами було встановлено, що за прострочення платежу покупець сплачує саме штраф у розмірі 0.041% від суми прострочення, а не пеню за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, як зазначає позивач у своїй позовній заяві та і у апеляційній скарзі.
Відповідно до п. 7.4. договору за прострочення платежу покупець сплачує продавцю штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.
За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Положеннями п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Колегія суддів проаналізувавши вищевикладені норми, дійшла висновку, що відповідальність у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (відповідно до п. 7.4. договору) за своєю правовою природою не є пенею (яка має прогресивний характер та залежить від строку прострочення виконання зобов'язання), а є штрафом (що є одноразовим платежем і не залежить від строків).
Аналогічна правова позиція викладена у Постанови Вищого господарського суду України від 22.05.2008 року у справі 31/544.
За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, з приводу стягнення з відповідача на користь позивача штрафу у розмірі 319,51 грн., оскільки на 20.03.2013 року (з урахуванням прострочення з 20.03.2013 року) розмір подвійної облікової ставки НБУ становив 0,041 % за один день (7,5 % облікової ставки НБУ на 20.03.2013 року *2 річних). Крім того, колегією суддів перевірено розрахунок штрафу суду першої інстанції та встановлено його арифметичну правильність.
Щодо стягнення 3% річних колегія суддів зазначає наступне.
Колегія суддів зазначає, що 3 % річних не є неустойкою, а являють собою засіб захисту майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Таким чином проценти річних входять до складу грошового зобов'язання, і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного процесуального кодексу України «боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом».
Статтею 624 ЦК України встановлено відповідальність за порушення зобов'язання: «якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків».
Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України «неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання».
Як вбачається з наведеного, законодавцем було чітко виокремлено три відсотки річних від неустойки, у тому числі шляхом віднесення їх у різні статті Цивільного кодексу України. Логічним є висновок, що ці поняття мають різну правову природу.
Неустойка - це санкція за порушення зобов'язання (тобто його невиконання чи неналежне виконання), для якої встановлено особливі вимоги щодо: строку стягнення - у ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України зазначено, що «нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано»; позовної давності - відповідно до ст. 258 Цивільного кодексу України «позовна давність в один рік застосовується... до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).; розміру - згідно зі ст. З Закону України від 22.11.1996 року № 543/96-ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»«розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла за період, за який сплачується пеня».
Натомість, стягнення 3 % річних за прострочення грошового зобов'язання с правом кредитора, пов'язаним з відшкодуванням матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним належними до сплати кредиторові грошовими коштами. На це право не поширюються: спеціальні строки позовної давності; строк стягнення у шість місяців, за який кредитор може вимагати інфляційні витрати та три проценти річних; та розміри, встановлені для неустойки (подвійна облікова ставка НБУ).
Таким чином колегія суддів зазначає, що проценти річних входять до складу грошового зобов'язання, і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.
Відповідно до ст. 78 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 року (Віденської конвенції), до якої Україна приєдналася відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР № 7978-ХІ від 23.08.1989, та яка набула чинності 01.02.1991 року, встановлено, що «якщо сторона допустила прострочення у виплаті ціни чи іншої суми, інша сторона має право на відсотки з простроченої суми, без шкоди для будь-якої вимоги про відшкодування збитків, які можуть бути стягнуті на підставі статті 74». При цьому, відповідно до ст. 74 цієї Конвенції «збитки за порушення договору однією із сторін становлять суму, що дорівнює тій шкоді, включаючи упущену вигоду, якої зазнала інша сторона внаслідок порушення договору. Такі збитки не можуть перевищувати шкоди, яку сторона, що порушила договір, передбачала чи повинна була передбачати в момент укладення договору як можливий наслідок його порушення, враховуючи обставини, про які вона в той час знала чи повинна була знати».
Таким чином, проценти річних, за змістом Віденської конвенції, не є мірою відповідальності і являють собою винагороду кредитору за користування боржником коштами, що мали б бути сплачені кредитору. Проценти річних не виконують компенсаційної функції (як штрафні санкції, на що зверталася увага вище), а їх застосування ґрунтується на презумпції того, що гроші, за своєю суттю, мають властивості природного приросту, а тому боржник, який вчасно не сплачує належні кошти, повинен передати кредитору і такий приріст, який кредитором був би отриманий за умови вчасного платежу.
З огляду на вищенаведене колегія суддів зазначає, що три проценти річних не є видом господарсько-правової відповідальності за порушення господарського договору, зокрема, не є неустойкою. Це законодавчо гарантована компенсаційна ставка при протиправному кредитуванні за рахунок іншого суб'єкта господарювання.
За таких обставин враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання перед позивачем, а також положення наведених норм законодавства України та умови укладеного між сторонами договору, колегія суддів дійшла до висновку про правомірність стягнення судом першої інстанції з відповідача на користь позивача 10 824,74 грн. 3% річних. При цьому, судом апеляційної інстанції перевірено розрахунок 3% річних, здійснені місцевим господарським судом, та встановлено його арифметичну правильність.
З приводу тверджень відповідача, які викладені в апеляційній скарзі, що після винесення рішення судом першої інстанції, відповідачем було сплачено частину суми боргу, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
За таких обставин колегія суддів зазначає, що докази часткової оплати суми боргу не беруться до уваги, оскільки були подані з порушенням вимог ст. 101 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідач не позбавлений права подати докази часткової оплати суми основного боргу на стадії виконання рішення.
Судова колегія звертає увагу на те, що зазначену вище обставину слід врахувати відділом виконавчої служби на стадії виконавчого провадження, для запобігання подвійного стягнення з відповідача.
Крім того, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з приводу повернення частини надмірно сплаченого судового збору у зв'язку із подачею позивачем заяви про зменшення суми позовних вимог.
Згідно ч. 2 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
У зв'язку з набранням законної сили 01.11.2011 року Закону України «Про судовий збір» питання повернення судового збору регулюється наведеним законом.
Відповідно до п. 1 частини першої ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що за Законом України «Про судовий збір» позивач мав сплатити лише 16 8212,46 грн., натомість сплатив 17 813,07 грн.
Сума переплаченого позивачем судового збору становить 1000,61 грн., яка згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» підлягає поверненню позивачу.
За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції с приводу повернення позивачу 1000,61 грн. передплаченого судового збору.
З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилаються скаржники, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення господарського суду Київської області від 19.11.2013 року у справі №911/3626/13.
Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу приватного підприємства «Автомагістраль» на рішення господарського суду Київської області від 19.11.2013 року у справі №911/3626/13 залишити без задоволення.
2. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Меридіан-Агро» на рішення господарського суду Київської області від 19.11.2013 року у справі №911/3626/13 залишити без задоволення.
3. Рішення господарського суду Київської області від 19.11.2013 року у справі №911/3626/13 залишити без змін.
4. Справу №911/3626/13 повернути до господарського суду Київської області.
Головуючий суддя О.В. Агрикова
Судді В.Г. Суховий
М.Г. Чорногуз