Справа: № 2а-5743/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Волков А.С. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.
Іменем України
30 січня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Оксененка О.М.,
суддів - Бистрик Г.М., Федотова І.В.,
при секретарі - Січкаренко Т.М.,
за участю представників позивача - Фоміна Д.Ю., Неділька М.М., представників відповідача - Фоменко А.Д., Назарука О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду від 11 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "Євробетонбуд" до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Приватне підприємство "Євробетонбуд" звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.10.2012 року №0000692201 та №0000682201.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 11 березня 2013 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі. Свої вимоги відповідач обґрунтовує тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, не у повному обсязі встановлено обставини, що мають значення для справи.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у вересні 2012 року посадовими особами Васильківської ОДПІ Київської області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку приватного підприємства "Євробетонбуд" з питань дотримання правильності нарахування та своєчасності сплати податків по взаємовідносинам з ТОВ «Українська будівельна компанія №2» за період з 01.01.2010 р. по 30.06.2012 р., результати якої оформлено актом від 19.09.2012 року №1040/22-01/34790867.
В ході перевірки відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем п. п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п. 138.7 ст. 138 Податкового Кодексу України , в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 166750 грн. в т.ч. за 2 квартал 2011 року на суму 17250,00 грн., за 3 квартал 2011 року на суму 107142,00 грн., за 4 квартал 2011 року на суму 42358,00 грн.; п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 137248,00 грн., в т.ч. за червень 2011 року на суму -15000,00 грн., за липень 2011 року - на суму 34274,00 грн., за серпень 2011 року на суму - 29500,00 грн., за вересень 2011 року на суму - 21833,00 грн., за жовтень 2011 року на суму - 31000,00 грн., за листопад 2011 року на суму - 5641,00 грн.
Крім того, в Акті перевірки відповідач робить висновок про нікчемність договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Українська будівельна компанія № 2».
На підставі висновків, викладених у Акті перевірки, Васильківською ОДПІ Київської області були прийняті податкові повідомлення-рішення від 23.10.2012 року: №0000682201, яким позивачу донараховано суму грошового зобов'язання з податку на прибуток - 166750, 00 грн.; №0000692201, яким позивачу донараховано суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість - 198374 грн. 00 коп. (основний платіж - 137248 грн., штрафні санкції - 61126 грн.).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є безпідставними і підлягають скасуванню як протиправні.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).
Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, якою визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.
Також, відповідно до п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно п.п.198.2, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України).
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997 визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.
Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.
Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.
Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.
При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності.
З матеріалів справи вбачається, що в перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Українська будівельна компанія №2».
Судом першої інстанції встановлено, що позивач має ліцензію серії АВ № 359713 від 14.12.2007 на здійснення будівельної діяльності (згідно з переліком видів робіт, а саме: зведення несучих і огороджуючих конструкцій будівель і споруд, фундаментів, збірних бетонних та залізобетонних конструкцій будівель і споруд, штукатурних робіт на фасадах будівель і споруд тощо), видану Державною архітектурно-будівельною інспекцією Міністерства регіонального розвитку та будівництва України, строк дії ліцензії - з 14.12.2007 по 14.12.2012.
В 2011 році позивач уклав з ТОВ "Інлайн" та ТОВ "МС БУД" два договори (від 01.06.2011 № 010611 та від 09.08.2011 № 001/П-001-11), згідно з якими позивач зобов'язувався виконати підрядні роботи по влаштуванню підлоги.
З матеріалів справи вбачається, що позивач займався посередницькою діяльністю, а тому для виконання робіт на підставі вказаних договорів він уклав договір з іншим суб'єктом господарювання - ТОВ "Українська будівельна компанія № 2".
Так, у червні 2011 року між позивачем (замовник) та ТОВ "Українська будівельна компанія № 2" (підрядчик) укладено договір від 01.06.2011 № С0106 про виконання робіт по влаштуванню підлоги, згідно з яким підрядник зобов'язувався надати розхідні будівельні матеріали (диски алмазні, плівку ПЕ, полурукав 1500, фіксатор настилу Р 30-40 тощо) та виконати роботи по влаштуванню підлоги на загальну суму 870000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 145000,00 грн.
Факт передачі позивачу розхідних будівельних матеріалів та виконання робіт підтверджується копіями таких документів: договори на виконання підрядних робіт по влаштуванню підлоги, видатковою накладною від 04.07.2011 № 58 та актами приймання-передачі виконаних робіт, складених уповноваженими представниками виконавця та позивача. Крім того, в матеріалах справи наявні фотографічне зображення приміщень під час виконання робіт по влаштуванню підлоги.
Оплата матеріалів та виконання робіт здійснювалась позивачем безготівковим шляхом. В оплату за надані матеріали та виконанні роботи позивач перерахував на рахунок ТОВ "Українська будівельна компанія № 2" кошти в загальній сумі 870000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 145000,00 грн., факт перерахування коштів підтверджується копією платіжних доручень.
На підтвердження розрахунків між сторонами та сплати сум податку на додану вартість у складі ціни виконаних робіт за вказаними господарськими операціями позивач отримав від ТОВ "Українська будівельна компанія № 2" податкові накладні на загальну суму 870000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 145000,00 грн.
Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідач, в свою чергу, як на підтвердження правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень, посилається на Акт ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 28.11.2011 № 1427/3-23-40-35982811 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «УБК №2» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за травень, червень та вересень 2011 року.
Так, зазначеним актом встановлено, що ТОВ «УБК №2» не має адміністративно-господарських можливостей для виконання господарських зобов'язань, а правочини між ним та іншими особами укладено з метою мінімізації податкових зобов'язань, це суперечить інтересам держави і суспільства, тому є нікчемним.
Крім того, відповідач посилається на пояснення гр. ОСОБА_6 який значиться керівником ПП "Гранд-Сервіс", відібраних у нього працівниками податкової міліції у зв'язку з розслідуванням кримінальної справи № 71-00217 за фактом фіктивного підприємства невстановленими особами, в яких вказаний громадян пояснив, що вчинив дії по заснуванню суб'єктів господарської діяльності, у тому числі: ТОВ "Українська будівельна компанія № 2", наміру здійснення господарської діяльності не мав.
За цих обставин відповідач вважає, що укладений позивачем з ТОВ "Українська будівельна компанія № 2"договір, податкові накладні та інші первинні документи не мають юридичної сили первинних документів, не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р.№ 88, що унеможливлює їх відображення в регістрах бухгалтерського та податкового обліку, у податковій звітності.
Суд апеляційної інстанції вважає такі посилання необґрунтованими з огляду на наступне.
Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» установлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Саме такими відомостями керувався позивач у процесі договірних відносин з контрагентами.
Колегією суддів встановлено, що на час здійснення господарських операцій з ТОВ "Українська будівельна компанія № 2", останній був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платників ПДВ.
Нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.
Колегія суддів вважає, що встановлені обставини справи підтверджують дійсність господарських операцій та їх реальний характер, договірні зобов'язання були виконані сторонами належним чином, а тому суму податкового кредиту позивачем було сформовано правомірно.
Таким чином, відповідачем не наведено беззаперечних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, факт здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких у позивача виникло від'ємне значення податку.
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.
Слід також відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності» здійснених позивачем господарських операцій чи вироків у кримінальних справах щодо наявності вини, умислу, направленого на незаконне заволодіння майном держави, в діях посадових осіб ПП "Євробетонбуд" чи ТОВ "Українська будівельна компанія № 2".
З вказаного слідує, що належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, відтак, правочини, укладені позивачем ТОВ "Українська будівельна компанія № 2" відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача з контрагентом, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.
Що ж стосується твердження відповідача про те, що правочини, укладені між позивачем та ТОВ "Українська будівельна компанія № 2" є нікчемними, то з цього приводу колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга не містить доводів для визнання їх такими, згідно з діючим законодавством.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що господарські операції позивача з ТОВ "Українська будівельна компанія № 2" спричинили реальні зміни майнового стану платника податків, відповідні витрати і податковий кредит сформованими платником податків правомірно.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що відповідачами не було доведено законність та обґрунтованість прийнятого ним рішення та вчинених дій, а тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позовних вимог.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 11 березня 2013 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя: О.М. Оксененко
Судді:
Г.М. Бистрик
І.В. Федотов
Ухвалу в повному тексті виготовлено 04.02.2014 року.
Головуючий суддя Оксененко О.М.
Судді: Бистрик Г.М.
Федотов І.В.