Справа №: 22-ц/191/1094/13Головуючий суду першої інстанції:Мурзенко М.В.
Доповідач суду апеляційної інстанції:Романова Л. В.
"05" серпня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:
головуючого-суддіРоманової Л.В.,
суддівРедько Г.В., Моісеєнко Т.І.,
при секретаріКувшиновій А.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення із службового житлового приміщення без надання іншого жилого приміщення, третя особа без самостійних вимог - 64 Управління начальника робіт морської інженерної служби Чорноморського флоту Російської Федерації, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 08 липня 2013 року,
У квітні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про виселення із службового жилового приміщення без надання іншого жилого приміщення, третя особа без самостійних вимог - 64 Управління начальника робіт морської інженерної служби Чорноморського флоту Російської Федерації.
Позов мотивовано тим, що на підставі рішення виконавчого комітету Феодосійської міської ради від 20.02.2002 року № 99 позивачеві з членами сім'ї надано для проживання службову квартиру АДРЕСА_1 . Шлюб між сторонами розірвано, сімейні стосунки припинені. На даний час наказом від 07.09.2012 р. він зарахований в розпорядження військової частини № 63876 Чорноморського флоту Російської Федерації, яка дислокується у м. Севастополі. Для отримання іншого житла, йому необхідно здати спірну квартиру, підтвердити вказаний факт документально, що неможливо зробити, оскільки цьому перешкоджає відповідачка.
Рішенням Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 08 липня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
На зазначене рішення ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, не відповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Апелянт посилається на те, що суд помилково відмовив у задоволенні позову, не взявши до уваги, що з часу розірвання шлюбу з наймачем, колишня дружина не є членом його сім'ї, а квартира, в якій відповідачка зареєстрована має статус службової. Крім того, суд не надав правової оцінки житловому договору (ч.4 п.6), де обов'язком мешканців зазначено звільнити та здати в тримісячний строк службове житло у разі переводу військовозобов'язаного до нового місця служби.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно вимог частини 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що рішенням виконавчого комітету Феодосійської міської ради від 20.02.2002 р. № 99, ОСОБА_1 надана службова квартира за адресою АДРЕСА_2 , на склад сім'ї позивача, до якої входила дружина - відповідачка у справі та їх син ОСОБА_3 , 1994 р.н., який на даний час є повнолітнім. Сім'я заселилася до службової квартири згідно ордеру, виданому виконавчим комітетом Феодосійської міської ради 14.03.2002 р. № 1569.
Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 05 жовтня 2012 року, яке набрало законної сили, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
ОСОБА_1 перебуває на військовій службі, знаходиться в розпорядженні командуючого Чорноморським Флотом Російської Федерації, та зарахований для подальшого проходження служби до військової частини № НОМЕР_1 Чорноморського Флоту Російської Федерації, яка дислокується у м. Севастополі (а.с. 46).
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За правилами ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції керувався ч. 1 ст. 64 ЖК України та виходив з того, що ОСОБА_2 вселилася до спірної квартири як член сім'ї наймача службового житла у 2002 р. і постійно проживає у спірній квартирі, проте факт розірвання шлюбу між сторонами значення не має, оскільки рішенням Апеляційного суду АР Крим від 11.12.2012 р. встановлено, що ОСОБА_2 має право користування спірною квартирою.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду про необхідність відмови у задоволенні даного позову ОСОБА_1 , але висновки суду щодо підстав цієї відмови вважає такими, що зроблені з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Частиною першою ст. 124 ЖК України передбачено, що робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.
Як вбачається з матеріалів справи апелянт є громадянином Росії, статус квартири за адресою АДРЕСА_2 після отримання її в 2002 р. для проживання, до цього часу не змінений та має статус службової квартири; з реєстраційного обліку як проживаючий в спірній квартирі апелянт знятий у квітні 2005 р. (а.с.6), шлюб між сторонами розірвано 05.10.2012 р. (а.с.8); з 03.10.2012 р. ОСОБА_1 припинив службу у військовій частині № НОМЕР_2 ВМФ Міністерства оборони РФ, та з 04.10.2012 р. зарахований в розпорядження військової частини № 63876 Чорноморського флоту Російської Федерації в м. Севастополі (а.с.45).
Позивач звернувся до суду з позовом про виселення відповідача, посилаючись на порушення його права на отримання іншого житла.
Разом з тим, доводи апелянта щодо умов житлового договору, зокрема ч.4 п.6, за яким передбачено обов'язок мешканців звільнити та здати в тримісячний строк службове житло у разі переводу військовозобов'язаного до нового місця служби не можуть бути прийняті до уваги, оскільки житловий договір був укладений у квітні 2000 р., тобто до отримання сторонами права на вселення в квартиру за ордером та права користування. Крім того, зазначений договір мав строк дії - до 05.11.2004 р., додаткових умов не містить, а обов'язки стосуються військовослужбовця та членів сім'ї, до якої на даний час апелянт не відносить колишню дружину.
Суд першої інстанції зробив висновок про відсутність підстав виселення відповідачки з посиланням на ст. 64 ЖК, а також на обставини, встановлені рішенням Апеляційного суду АР Крим від 11.12.2012 р., як такі, що не підлягають доказуванню в силу ст.61 ЦПК України.
Колегія суддів вважає такі висновки помилковими, оскільки предметом спору в іншій цивільній справі рішення суду по якому набрало законної сили 11.12.2012 р., було зміна договору найму квартири, а не визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування спірною квартирою чи її виселення.
Стаття 64 ЖК не підлягає застосуванню в даних спірних правовідносинах, оскільки колишній наймач квартири ( ОСОБА_1 ) вибув із квартири в квітні 2005 р., тобто на час звернення з позовом не є особою, що має право користування нею.
Відповідно до ст. ст. 3 - 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Особа, якщо вона вважає своє право порушеним, може звернутись до суду із позовом про захист свого права, але у передбачений законом спосіб. Обравши способом захисту права подання позову про виселення колишнього члена сім'ї, позивач за правилами ст. 10 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.
Частиною 3 ст. 9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Згідно зі ст. 64 ЖК припинення сімейних відносин з наймачем квартири не позбавляє колишніх членів сім'ї права користування займаним приміщенням. Право вимагати в судовому порядку виселення колишніх членів сім'ї наймач має відповідно до ст. 109 ЖК, але за наявності обставин, передбачених ч.1 ст.116 ЖК, без надання іншого жилого приміщення за неможливістю спільного проживання. Проте суд першої інстанції не з'ясував з яких підстав, передбачених нормами Житлового Кодексу України позивач має право порушувати питання про виселення відповідачки зі спірної квартири, та чи має він таке право взагалі.
При вирішенні цивільних справ суд виходить з поданих сторонами доказів. Згідно з принципом змагальності сторін у цивільному судочинстві кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень, крім обставин, які не підлягають доказуванню, що встановлено статтями 60, 61 ЦПК України.
Колегія суддів вважає, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, не наведено правових підстав, за якими він звернувся до суду за захистом порушеного права.
За такими обставинами у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити за недоведеністю позовних вимог.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду відповідно до пункту 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в позові з інших підстав.
Керуючись ст. 303, п.2 ч.1 ст. 307, ст. ст. 309, 313 - 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 08 липня 2013 року скасувати.
Ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення із службового жилового приміщення без надання іншого жилого приміщення, третя особа без самостійних вимог - 64 Управління начальника робіт морської інженерної служби Чорноморського флоту Російської Федерації, відмовити з інших підстав.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.
Судді:
Романова Л.В. Моісеєнко Т.І. Редько Г.В.