11 лютого 2014 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі
головуючий суддя: Хилевич С.В.
судді: Ковалевич С.П., Шеремет А.М.
секретар судового засідання Ковальчук Л.В.
за участю сторін і їх представників,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 19 грудня 2013 року справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
Рішенням Рівненського міського суду від 19 грудня 2013 року позов ОСОБА_2 задоволено:
- Виділено позивачу ліжко, шафу, трюмо, кухонну стінку, газову колонку, газову плитку, дерев'яні жалюзі кількістю дві штуки, ванну, тумбочки кількістю дві штуки, дзеркало, шафу, люстри кількістю дві штуки, жалюзі кількістю дві штуки;
- Виділено ОСОБА_1 диван, письмовий стіл, телевізор, тумбочку, комп'ютер, карнизи, тюль, люстру, дерев'яну меблеву стінку, карнизи, тюль, гардини (на два вікна), люстри кількістю дві штуки, дзеркало, раковину, бойлер;
- Визнано господарську будівлю загальною площею 241, 3 кв.м., яка розташована на земельній ділянці площею 0, 10 га по АДРЕСА_1, спільним майном подружжя ОСОБА_2 і ОСОБА_1;
- Визнано за сторонами право власності на зазначену господарську будівлю, виходячи з 12 частини на кожного без реального поділу;
- Визнано за ОСОБА_2 і ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на земельну ділянку площею 0, 10 га, призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель, розташованої по АДРЕСА_1, згідно з Державним актом на право приватної власності на землю від 10.05.2002 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю №2307.
Відповідачу в задоволенні зустрічного позову до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 фактично покликався на незастосування норм матеріального права, які підлягали застосуванню, та невідповідність висновків суду обставинам справи.
На її обґрунтування зазначав про неврахування судом того, що вимоги ст. 186 ЦК України встановлюють поняття головної речі та приналежності, а тому не розмежував належність до житлового будинку, який є його особистою приватною власністю, господарської будівлі.
Вважав помилковими й висновки про визнання спільною сумісною власністю спірної земельної ділянки, оскільки право на цей об'єкт нерухомості набуто ним особисто як на частку із державного земельного фонду.
Необґрунтовано відмовлено у його вимозі про поділ майна подружжя, а саме у виділі йому устаткування та приладів, які залишилися в спірній господарській будівлі. Так, судом залишено без уваги роз'яснення п. 29 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюбу, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільно нажитого майна подружжя» щодо майна підприємства чи фізичної особи-підприємця, які не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Крім того, неправильно відхилено його клопотання про зупинення провадження у справі через відкриття провадження у справі за позовом до ОСОБА_2 про визнання автомобіля спільною сумісною власністю подружжя і визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля.
З наведених підстав просив скасувати рішення Рівненського міського суду від 19 грудня 2013 року в частині визнання господарської будівлі спільним майном подружжя, визнання права власності на 12 частину цієї будівлі за сторонами, визнання спільною сумісною власністю земельної ділянки та щодо відмови у задоволенні зустрічного позову, ухваливши нове, яким залишити без задоволення вимоги первісного позову і задовольнити зустрічний позов.
Рішення суду в частині поділу предметів домашньої обстановки сторонами не оскаржувалося.
У запереченнях на апеляційну скаргу позивач, вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просила залишити його без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Задовольняючи вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з доведеності і обґрунтованості позову, оскільки спірне майно - господарська будівля, земельна ділянка та рухомі речі, які є предметами домашнього вжитку, набуті під час проживання сторін у зареєстрованому шлюбі, а тому підлягали поділу як об'єкти права спільної сумісної власності подружжя.
Відмовляючи відповідачу у зустрічному позові, місцевий суд зазначив про його необґрунтованість через те, що майно фізичної особи-підприємця не є спільною сумісною власністю подружжя і його поділ унеможливлений.
Проте з такими висновками колегія суддів не може погодитися.
Матеріалами справи встановлено, і ця обставина сторонами не заперечується, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 13 листопада 1981 року по 11 лютого 2013 року (а.с. 9-9, зв.).
До реєстрації шлюбних відносин, 20 квітня 1977 року, відповідачем придбано житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 57, 5 кв.м., жилою - 20, 6 кв.м. (а.с.40-41, зв.; 66). За час шлюбу сторін було побудовано господарську споруду загальною площею 241, 3 кв.м., яка в технічному паспорті на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 значиться у графі «Допоміжні будівлі та споруди» (а.с. 11).
10 травня 2002 року головою Рівненської міської ради видано Державний акт на право приватної власності на землю, серії РВ 02279, площею 0, 10 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд (а.с. 18-18, зв.). На земельній ділянці розміщені зазначені житловий будинок і господарська споруда.
Титульне право власності на перераховане нерухоме майно зареєстроване за ОСОБА_1.
Вважаючи, що житловий будинок, господарська будівля, земельна ділянка та предмети домашнього вжитку є спільною сумісною власністю подружжя, у червні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду, вимагаючи визнати за нею та за відповідачем право власності за кожним на 12 частину житлового будинку, господарської будівлі, земельної ділянки та виділити їй ліжко, шафу, трюмо, кухонну стінку, газову колонку, газову плитку, дерев'яні жалюзі кількістю дві штуки, ванну, тумбочку, дзеркало, шафу, люстри кількістю дві штуки, жалюзі кількістю дві штуки, а ОСОБА_1 - диван, письмовий стіл, телевізор, тумбочки кількістю дві штуки, комп'ютер, карнизи, тюль гардини на два вікна, люстри кількістю дві штуки, дерев'яну меблеву стінку, дзеркало, раковину, бойлер (а.с. 2-5).
У грудні 2013 року позивач уточнила свої вимоги, виключивши з переліку спірного майна житловий будинок та остаточно прохаючи визнати господарську будівлю спільним майном подружжя і визнати за кожним зі сторін право власності на 12 її частину; визнати право спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на земельну ділянку та поділити майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, виділивши в натурі на праві власності: позивачу - ліжко, шафу, трюмо, кухонну стінку, газову колонку, газову плитку, дерев'яні жалюзі кількістю дві штуки, ванну, тумбочки кількістю дві штуки, дзеркало, шафу, люстри кількістю дві штуки, жалюзі кількістю дві штуки, а відповідачу - диван, письмовий стіл, телевізор, тумбочку, комп'ютер, карнизи, тюль, люстру, дерев'яну меблеву стінку, карнизи, тюль гардини, люстри кількістю дві штуки, дзеркало, раковину, бойлер (а.с. 82-83).
ОСОБА_1, заперечуючи проти позову, подав зустрічний позов з вимогою поділити предмети домашнього вжитку та обладнання для виготовлення ковбасної продукції (а.с. 59-60). В засіданні суду першої інстанції уточнив свої вимоги, погодився із первісним позовом в частині поділу предметів домашнього вжитку, залишивши позов щодо поділу промислового обладнання без розгляду та прохаючи поділити спільне майно подружжя, виділивши йому речі, які залишилися в приміщенні господарської будівлі, а саме: холодильну камеру з агрегатом (для сировини) - одну, холодильну камеру для дозрівання сировини - одну, холодильну шафу (для готової продукції) - одну, кутер - один, стіл для ковбаси - один, жарочні плити ТУ У 25288344.002-99 - дві, візок для фаршу - два, мармітки для сирої продукції - двадцять, стелажі для спецій - дві, стелажі дерев'яні - п'ять, рами для коптіння - шість, масажер - один, холодильну камеру без агрегату - одну, морозильну камеру без агрегату - одну, холодильну шафу для готової продукції - одну, рамки для коптіння - шість, стелаж дерев'яний (під ноги) - п'ять, перцемелку - одну, котел з нержавіючої сталі (незакінчений) - один, обігрівач «УФО» - один.
Згідно із ч. 1 ст. 60, ч. 1 ст. 70 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Частина 1 ст. 57 цього Кодексу встановлює як особисту приватну власність чоловіка або дружини майно, набуте до шлюбу, та земельну ділянку, набуту за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у його користуванні, або одержану із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Відповідно до ст. 186 ЦК України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пленум Верховного Суду України у п. 8 своєї постанови від 04.10.1991 року №7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на житловий будинок» (зі змінами, внесеними згідно із постановами Пленуму Верховного Суду України №13 від 25.12.1992 року, №15 від 25.05.1998 року) роз'яснив, що різні господарські будівлі (літні кухні, сараї тощо) є підсобними будівлями і складають з будинком одне ціле. Тому при відчуженні жилого будинку вони переходять до нового власника разом з будинком.
Оскільки житловий будинок АДРЕСА_1 належить на праві власності відповідачу і не був предметом спору, тому й господарська будівля як приналежність житлового будинку не може бути самостійним об'єктом спірних правовідносин сторін. За таких обставин спірна будівля, як спільне сумісне майно подружжя, поділу не підлягає.
З роз'яснень, даних Пленумом Верховного Суду України в абз. першому п. 18-2 своєї постанови №7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (зі змінами, внесеними згідно із постановою Пленуму Верховного Суду України №2 від 19.03.2010 року), вбачається, що відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу у приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.
Як убачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка 10 травня 2002 року передана ОСОБА_1 безоплатно із земель комунальної власності і ним безоплатно приватизована, а тому з цих підстав є особистою власністю відповідача, що унеможливлює її поділ (а.с. 25, 26).
Щодо зустрічного позову, то висновок місцевого суду про повну відмову в його задоволенні суперечить обставинам справи та вимогам закону.
Норма ч. 2 ст. 69 СК України передбачає право чоловіка і дружини розділити майно за взаємною згодою.
На а.с. 85-87 міститься договір про поділ майна між сторонами, який є чинним. За його умовами право власності на одну холодильну камеру з агрегатом (для сировини), одну холодильну камеру для дозрівання сировини, одну холодильну шафу (для готової продукції), один кутер, один стіл для ковбаси, дві жарочні плити ТУ У 25288344.002-99, два візки для фаршу, двадцять марміток для сирої продукції, два стелажі для спецій, шість рам для коптіння, один масажер, п'ять стелажів дерев'яних (під ноги) визнано за ОСОБА_1.
З урахуванням існування майнового спору між сторонами та обставин справи ці речі слід виділити відповідачу.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Одна перцемелка, один котел з нержавіючої сталі (незакінчений) та один обігрівач «УФО» за умовами договору є власністю ОСОБА_2, що виключає їх присудження ОСОБА_1.
Суд першої інстанції при вирішенні справи уваги на наведені обставини не звернув, що призвело до ухвалення рішення, яке в частині задоволення позову про визнання права спільної сумісної власності на господарську будівлю і земельну ділянку та поділ господарської будівлі й відмову в зустрічному позові не може залишатися чинним.
Згідно із ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Не оскаржувалося рішення суду про поділ предметів домашнього вжитку: ліжка, шафів, трюмо, кухонної стінки, газової колонки, газової плитки, дерев'яних жалюзі, ванни, тумбочок, дзеркал, люстрів, жалюзі, дивана, письмового стола, телевізора, комп'ютера, карнизів, тюль, люстри, дерев'яної меблевої стінки, гардин, раковини, бойлера, а тому в цій частині підлягає залишенню без змін.
Доводи апеляційної скарги про застосування до спірних відносин Рішення Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року №17-рп2012 у справі №1-82012 щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України на увагу не заслуговують і є помилковими.
Так, промислове обладнання, на поділі якого наполягає відповідач, не є майном приватного підприємства, а ОСОБА_1 здійснює господарську діяльність як фізична особа-підприємець.
Мотивами для скасування рішення і ухвалення нового згідно з п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є незастосування норм матеріального права, які підлягали застосуванню, та невідповідність висновків суду обставинам справи.
На підставі ст.ст. 57, 60, 69, 70 СК України, ст. 186 ЦК України, п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.10.1991 року №7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на житловий будинок» (зі змінами, внесеними згідно із постановами Пленуму Верховного Суду України №13 від 25.12.1992 року, №15 від 25.05.1998 року), абз. першого п. 18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (зі змінами, внесеними згідно із постановою Пленуму Верховного Суду України №2 від 19.03.2010 року), керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316, 324-325 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Скасувати рішення Рівненського міського суду від 19 грудня 2013 року в частині задоволення позову ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності на господарську будівлю і земельну ділянку та поділ господарської будівлі і в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1.
ОСОБА_2 відмовити у задоволенні позову до ОСОБА_1 про визнання права спільної сумісної власності на господарську будівлю і земельну ділянку та поділ господарської будівлі.
Зустрічний позов задовольнити частково.
Виділити на користь ОСОБА_1:
- одну холодильну камеру з агрегатом (для сировини), одну холодильну камеру для дозрівання сировини, одну холодильну шафу (для готової продукції), один кутер, один стіл для ковбаси, дві жарочні плити ТУ У 25288344.002-99, два візки для фаршу, двадцять марміток для сирої продукції, два стелажі для спецій, шість рам для коптіння, один масажер, п'ять стелажів дерев'яних (під ноги).
В іншій частині зустрічного позову відмовити.
В решті рішення суду першої інстанції (про поділ предметів домашнього вжитку) залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий: С.В.Хилевич
Судді: С.П.Ковалевич
А.М.Шеремет