10 лютого 2014 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючого судді Оніпко О.В., суддів - Боймиструка С.В., Гордійчук С.О.
секретар судового засідання Демчук Ю.Ю.
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 03 грудня 2013 року за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства "Сведбанк" про захист прав споживача, визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними.
Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
Заочним рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 03.12.2013 р. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В поданій на рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що воно є незаконним та необґрунтованим, постановленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що кредитний договір № 1701/0308/88-032 від 27.03.2008 р. між ним та відповідачем було укладено під впливом тяжких обставин на вкрай невигідних умовах. Такими обставинами вважає втрату роботи, відсутність працевлаштування та необхідність утримувати сім'ю. Невигідними умовами вважає відсутність відповідальності банку за невиконання умов договору, передбачений ним широкий перелік підстав для дострокового повернення кредиту п.п. 3.8, 3.9, 3.10, 5.1.4., 5.1.5., 6.1.2., 6.1.2.1., 6.1.2.2., які суперечать ст. 525, ч.ч. 2, 3 ст. 1056-1 ЦК України. Пункти 5.1.6, 5.1.8., 5.1.11., 9.4. кредитного договору обмежують цивільну правоздатність позичальника, передбачену ст.ст. 25-27 ЦК України, ст. 18 Закону України „Про захист прав споживачів". Вказаній нормі закону та ст. 192, 524, 533 ЦК України суперечать і п.п. 5.1.5., 8.1, 8.2 кредитного договору. Положення пунктів 3.11., 5.1.9., 5.1.12., 6.1.6. суперечать ст. 6 ЦК України, ст. 999 ЦК України, а п. 5.1.10 суперечить ст. 47 Конституції України. Крім того п. 9.3. передбачено зберігання оригіналів документів щодо права власності на іпотечне майно, що суперечить закону. Тому відповідно до ст. 203, 233 ЦК України кредитний договір є недійсним. У зв'язку з цим відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсним є і іпотечний договір.
Просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду 1-ї інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді 1-ї інстанції, колегія суддів приходить до висновку про її відхилення, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи 27.03.2008 р. між ВАТ „Сведбанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №1701/0308/88-032, за умовами якого банк зобов'язується надати ОСОБА_1 грошові кошти у вигляді кредиту в розмірі 34 000 доларів США на строк з 27 березня 2008 року по 26 березня 2018 року зі сплатою процентів
________________________________________________________ _____________________________________________________________
Справа № 562/3228/13 Головуючий суддя 1 інстанції: Шуляк А.С.
Провадження № 22-ц787/151/2014 Суддя-доповідач : Оніпко О.В.
за користування кредитом у розмірі 11,9 % річних.
На забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором було укладено іпотечний договір № 1701/0308/88-032-Z-1 від 27.03.2008 р. , за умовами якого ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 передають в іпотеку іпотекодержателю належне їм на праві власності майно - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1.
31.10.2013 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ВАТ « Сведобанк» про визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними та зазначав, що умови кредитного договору суперечать вимогам ст. ст. 11, 8 Закону України « Про захист прав споживачів», істотно обмежують права позичальника та передбачають лише відповідальність останнього. Також, договір укладений ним під впливом тяжкої обставини, тому повинен бути визнаний в порядку ст. ст. 203, 215, 233 ЦК України недійсним. У зв»язку з цим підлягає визнанню недійсним і договір іпотеки.
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, місцевий суд прийшов до висновку про безпідставність його вимог і з таким висновком погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.
Нормами ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Частиною 1 ст.215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ст.627 ЦК України)
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (ст.628 ЦК України)
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Посилання ОСОБА_1 як на докази недійсності договору - на відсутність у ньому умов, які передбачають відповідальність банку та наявність умов лише стосовно обов»язків і відповідальності позичальника, є безпідставними та спростовуються главами 4, 5, 6, 7, 8 вказаного договору, якими передбачено обов'язки банку, обов'язки позичальника, права банку, права позичальника та відповідальність сторін.
Доводи позивача про те, що договором кредиту передбачений широкий перелік підстав для дострокового повернення кредиту та на те, що п.п. 3.8, 3.9, 3.10, 5.1.4., 5.1.5., 6.1.2., 6.1.2.1., 6.1.2.2. суперечать ст. 525, ч.ч. 2, 3 ст. 1056-1 ЦК України, також є необґрунтованими та не заслуговують на увагу, оскільки всі умови, як зазначено вище, погоджені сторонами та відповідають нормам закону. Посилання на невідповідність вимогам закону умови про право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами також є безпідставними, оскільки статтю 1056-1 ЦК України було доповнено згідно із Законом України від 12.12.2008 р., який набрав чинності 10.01.2009 р. , в той час, як договірні відносини між сторонами виникли 27.03.2008 р.
Є безпідставними посилання ОСОБА_1 на те, що п.п. 5.1.6, 5.1.8., 5.1.11., 9.4. кредитного договору обмежують цивільну правоздатність позичальника, передбачену ст.ст. 25-27 ЦК України, ст. 18 Закону України „Про захист прав споживачів", оскільки обов'язок позичальника повідомляти банк про зміну сімейного стану та місця проживання, участь у судових розглядах, які загрожують його майновому положенню жодним чином не обмежують правоздатність фізичної особи та не порушують її прав.
Твердження позивача про те, що п.п. 5.1.5., 8.1, 8.2 кредитного договору суперечать ст. 18 Закону України „Про захист прав споживачів та ст.ст. 192, 524, 533 ЦК України , оскільки пеня не може нараховуватися в іноземній валюті, не є підставою для визнання договору недійсним, оскільки останнім не надано доказів про нарахування йому банком сум штрафних санкцій не у національній валюті.
Не заслуговують на увагу та є безпідставними і доводи апеляційної скарги про невідповідність п.п. 3.11, 5.1.9, 5.1.12, 6.1.6 договору статтям 6 та 999 ЦК України.
Відповідно до ст. 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Згідно з роз'ясненнями п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06 листопада 2009 року № 9 правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.
Саме по собі несприятливе матеріальне, соціальне чи інше становище не може бути підставою для визнання правочину недійсним з підстав, передбачених ст. 233 ЦК України. Особа, яка оскаржує правочин має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Частиною 1 ст. 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Всупереч вимогам ст. 60 ЦПК України, ОСОБА_1 не представив суду доказів невідповідності спірного кредитного договору чинному законодавству, а також належних та достовірних доказів щодо вимушеності вчинення ним дій щодо укладення договору з використанням іншими особами тяжких для нього обставин, а наведені позивачем обставини такими доказами не є.
Крім того, підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 тим самим ствердив обставини, зазначені у п. 10.1., зокрема, що на час його укладення він не знаходиться під впливом омани, обману, насильства, погрози, зловмисної угоди або збігу важких обставин.
Таким чином судом встановлено, що права ОСОБА_1 на отримання повної та достовірної інформації щодо умов договору та порядку сплати кредиту не порушувалися, про що свідчать наявні підписи позивача та інших співвласників предмета іпотеки на договорах, які деталізують умови отримання кредиту та сплати тіла кредиту і відсотків, а також відповідальність позичальника у разі порушення умов кредитного договору, передбачених цим договором та договором іпотеки.
Судом встановлено, що сторонами на власний розсуд шляхом вільного волевиявлення визначено умови договорів, між ними при укладенні оспорюваних договорів було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов , і позивач, укладаючи їх, погодився з цими умовами та не заперечував проти надання відповідної суми кредиту . За наведених обставин підстави для визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки в порядку ч. 2 ст. 548 ЦК України, відсутні.
Також, уклавши вказані договори 27.03.2008 р., ОСОБА_1 жодних претензій з приводу їх незаконності до банку не пред»являв, а звернувся з даним позовом до суду лише 31.10.2013 р.
За наведених обставин місцевий суд обгрунтовано відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Оскільки рішення суду першої інстанції постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, і доводи апеляційної скарги, висновків наведених у ньому не спростовують, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 03 грудня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.
Головуючий Судді :