04 лютого 2014 р.Справа № 820/9660/13-а
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Мельнікової Л.В.
суддів - Бартош Н.С. , Донець Л.О.
за участю секретаря судового засідання - Співак О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові справу за апеляційною скаргою державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Калініної Людмили Миколаївни на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Калініної Людмили Миколаївни про визнання дій протиправними, скасування рішення,
11 жовтня 2013 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно Калініної Л.М., яким просить визнати протиправними дії відповідача в частині прийняття рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 6388865 від 03 жовтня 2013 року та скасувати зазначене рішення.
Посилаючись на те, що розуміння та трактування відповідачем змісту ст.ст. 1000 та 1003 Цивільного кодексу України є невірним та таким, що призвело до неправомірної відмови у проведені державної реєстрації.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2013 року адміністративний позов задоволено частково.
Так, судовим рішенням скасовано оспорюване рішення відповідача. В задоволені решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Рішення суду вмотивовано тим, що заява ОСОБА_2 від 17 вересня 2013 року подана повноважною особою, отже висновок відповідача щодо неможливості встановлення повноважень повіреною особи на проведення держаної реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна є неправомірним. Пред'явлення позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача не є належним способом захисту порушених прав.
Не погоджуючись з судовим рішенням, в апеляційній скарзі Державний реєстратор речових прав на нерухоме майно Калініна Л.М., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2013 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в повному обсязі у задоволені позовних вимог ОСОБА_2
Апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції щодо скасування рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 03 жовтня 2013 року № 6388865 є формою втручання у її дискреційні повноваження та виходять за межі завдань адміністративного судочинства.
Довіреність представника ОСОБА_2 від 25 травня 2013 року № 7-2495 є генеральною довіреністю (загальною), що видана на вчинення широкого кола юридичних дій і не дає можливості встановити конкретні дії для виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно. В свою чергу, державний реєстратор повинен бути впевнений, що його дії з реєстрації не порушують прав інших осіб.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Калініної Л.М. задоволенню не підлягає, а судове рішення, відповідно до приписів ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), слід залишити без змін з наступних підстав.
Судом встановлено, що о 10 годині 35 хвилин 57 секунд 17 вересня 2013 року відповідачем прийнята заява ОСОБА_2 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Зазначена заява подана представником ОСОБА_2 - ОСОБА_3 разом з довіреністю ОСОБА_2 від 23 травня 2013 року, яка цього ж дня посвідчена приватним нотаріусом Норильского нотаріального округу Красноярського краю Російської Федерації ОСОБА_4, № за реєстром 7-2495 (а.с. 18).
03 жовтня 2013 року відповідачем прийняте рішення № 6388865 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень (а.с. 17).
Прийняте рішення обґрунтовано тим, що текст довіреності представника ОСОБА_2 в порушення вимог ст.ст. 1000, 1003 Цивільного кодексу України не дає можливості державному реєстратору встановити повноваження повіреної особи на проведення державної реєстрації прав власності на зазначений у заяві об'єкт нерухомого майна.
Погоджуючись з загальним висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_2 про скасування рішення відповідача про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 6388865 від 03 жовтня 2013 року, колегія суддів зазначає, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України (ч. 2 статті 4 цього Кодексу).
Згідно із статтею 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Таким чином, представництво є цивільним правовідношенням, змістом якого є вчинення однією стороною (представником) правочинів від імені іншої сторони (яку представляють), в результаті чого цивільні права та обов'язки виникають, змінюються і припиняються безпосередньо для особи, яку представляють.
Однією з особливостей представницьких відносин є те, що представник може мати право або бути зобов'язаним укладати правочини від імені іншого суб'єкта. Це залежить від виду представництва. При представництві, заснованому на довіреності, представник не зобов'язаний, а уповноважений вчинити правочини від імені та і в інтересах довірителя, оскільки видача довіреності - односторонній правочин, юридична чинність якого залежить винятково від довірителя. Для того, щоб довіреність була реалізована, необхідне зустрічне волевиявлення представника, що виражається у вчиненні дій, щодо яких він уповноважений за довіреністю.
Так, стаття 202 Цивільного кодексу України розрізняє односторонні правочини і договори (двосторонні чи багатосторонні правочини). Одностороннім правочин визнається у разі, якщо для виникнення, припинення або іншої видозміни цивільних прав і обов'язків достатньо волевиявлення однієї сторони. Двосторонній або багатосторонній правочин є договором. Договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 Цивільного кодексу України).
Представництво на підставі, зокрема, договору передбачає покладення на представника обов'язків щодо вчинення певних правочинів.
Таким чином, представництво, засноване на договорі, має обов'язковий характер, що викликано самою сутністю двосторонньозобов'язуючого договору доручення.
В засіданні суду апеляційної інстанції представник позивачки ОСОБА_3 факт укладення між ним та ОСОБА_2 договору доручення категорично спростовував. Представник відповідача доказів зворотного не надав.
Колегія суддів вважає, що за відсутністю такого договору, обґрунтування оспорюваного рішення невідповідністю, пред'явленої довіреності, вимогам статей 1000 та 1003 Цивільного кодексу України є незаконним.
Із змісту довіреності ОСОБА_2 від 23 травня 2013 року чітко вбачається, що цією довіреністю остання уповноважує ОСОБА_3, окрім іншого, - «бути її представником та вести її справи …у всіх установах та організаціях … органах публічної адміністрації … України … з правом отримання та витребування необхідних документів в адміністративних і інших органах, в тому числі органах державної реєстрації прав об'єктів нерухомості, при цьому подавати від її ім'я будь-які заяви, отримувати та подавати необхідні довідки і документи, … розписуватися за неї».
Таким чином, ОСОБА_3, що подав 17 вересня 2013 року до відповідача заяву ОСОБА_2 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень разом з вищезазначеною довіреністю останньої, не вийшов за межі повноважень, які мав відповідно до довіреності ОСОБА_2, та виконав вимоги абзацу п'ятого пункту 9 постанови Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно».
Згідно із пунктом 2 частини другої статті 9 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправними дій відповідача в частині прийняття оспорюваного рішення, оскільки за суттю позову оскаржуються не дії відповідача щодо прийняття цього рішення, а саме рішення суб'єкта владних повноважень.
Окрім того, колегія суддів зазначає, що, незважаючи на те, що вимогою апеляційної скарги є і скасування судового рішення і в тій частині, якою відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, апеляційна скарга в цій частині вимог апелянтом не обґрунтована.
Аналізуючи вищезазначене в його сукупності, колегія суддів приходить до висновку про необхідність відмови в задоволені апеляційної скарги Державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Калініної Л.М. і залишення оскаржуваного судового рішення, відповідно до положень ст. 200 КАС України, без змін.
Інші доводи апеляційної скарги та пояснення представників сторін на висновки колегії суддів не впливають.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 185, 195, 196, 198 ч. 1 п. 1, 200, 205, 206, 254, Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Калініної Людмили Миколаївни залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2013 року - без змін.
Ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя - (підпис) Л.В. Мельнікова
Судді (підпис) Н.С. Бартош
(підпис) Л.О. Донець
Повний текст ухвали виготовлено та підписано 10 лютого 2014 року