Справа № 158/2378/13-ц Головуючий у 1 інстанції: Костюкевич О.К.
Провадження № 22-ц/773/257/14 Категорія: 21 Доповідач: Киця С. І.
07 лютого 2014 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Киці С.І.,
суддів - Данилюк В.А., Шевчук Л.Я.,
при секретарі Захаровій Н.А.,
за участю: позивача ОСОБА_2,
представника позивача ОСОБА_3,
відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5,
представників третьої особи ОСОБА_6, ОСОБА_7,
представника органу опіки та піклування Котельчука Б.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання правочинів недійсними за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 26 грудня 2013 року,
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 26 грудня 2013 року в задоволенні позову про визнання правочинів недійсними відмовлено.
Позивач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на зазначене рішення суду. Вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення та ухвалити нове про визнання недійсними договорів дарування 50/100 частин житлового будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою АДРЕСА_1, укладених 12 червня 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчених приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_1
Апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відповідно до ч.6 ст.203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно до ч.ч.1,2 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.
Частиною четвертою статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» визначено, що для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.
Згідно ч.3 ст.17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до договору дарування від 12.06.2009 року ОСОБА_4 подарував ОСОБА_5 50/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами (вітальня 1-1 пл. 13,3кв.м., ран. кімната 1-5 пл.14.5 кв.м.,кухня 1-2 пл. 10,8кв.м., ран. приміщення 1-9 пл. 10,7кв.м., кімната 1-3 пл.16,8 кв.м., ран. кімната 1-7 пл. 16,8кв.м., 2/3 частини хліва /Б-1/, погріб /б1/, що в АДРЕСА_1.
12 червня 2009 року ОСОБА_4 подарував ОСОБА_5 земельну ділянку для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,2347га, розташовану в АДРЕСА_1, що підтверджується договором дарування земельної ділянки.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оспорювані договори відповідають вимогам закону та не порушують майнових прав дітей.
Даний висновок суду підтверджується всією сукупністю доказів, яким суд дав правильну оцінку.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 02 червня 2006 року розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, які є батьками неповнолітніх дітей ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_4.
Відповідно до рішення Ківерцівського районного суду від 10.07.2007року проведено поділ спільного майна подружжя. Виділено у користь ОСОБА_2 50/100 частин житлового будинку та господарських будівель, які знаходяться в АДРЕСА_1, зокрема: кімнату-6, площею 18,7кв.м., кімнату-4, площею 18кв.м., приміщення-5, площею 8,8кв.м., приміщення -3, площею 6,3кв.м., приміщення-2, площею 5,3кв.м., приміщення-1, площею 7,6кв.м., а також 1/3 частину хліва Б-1, прибудову-б, погріб-2, колодязь, огорожу та інше рухоме майно. В користь відповідача ОСОБА_4 виділено 50/100 частин житлового будинку та господарських будівель, які знаходяться в АДРЕСА_1, а саме: вітальню 1-1 пл.13,3кв.м., ран. кімнату 1-5 пл. 14.5кв.м., кухню 1-2 пл. 10,8кв.м., ран. приміщення 1-9 пл. 10,7кв.м., кімнату 1-3 пл. 16,8кв.м., ран. кімнату 1-7 пл. 16,8кв.м., 2/3 частини хліва /Б-1/, погріб /б1/ та інше рухоме майно. Зобов'язано сторін при проведені розподілу будівель та житлового будинку провести переобладнання та будівельні роботи по влаштуванню двох ізольованих квартир. Рішенням суду встановлено, що четверо неповнолітніх дітей проживали разом з позивачкою ОСОБА_2 і суд при поділі будинку врахував їхні інтереси та необхідність для їх проживання більшої житлової площі.
30 жовтня 2007року рішенням виконавчого комітету Прилуцької сільської ради Ківерцівського району №231 надано дозвіл ОСОБА_2 на переобладнання будинку АДРЕСА_1 на дві ізольовані квартири та провести окремо електро- та газопостачання. Надано поштову адресу ОСОБА_2 - АДРЕСА_2, надано поштову адресу ОСОБА_4 - АДРЕСА_1. Згідно реєстру прав власності на нерухоме майно від 28 травня 2009 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на праві приватної спільної часткової власності належало по 50/100 частки житлового будинку по АДРЕСА_1.
11 грудня 2007 року рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю, що зареєстрований на ім'я ОСОБА_4 щодо 1/2 частини землеволодіння та визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, що знаходить в АДРЕСА_1, як спільної сумісної власності подружжя.
Земельна ділянка, площею 0,2347 га, яка була подарована ОСОБА_4 ОСОБА_13 належала відповідачу ОСОБА_4, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку від 04 лютого 2009 року.
11 червня 2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстровано відділом реєстрації актів цивільного стану Ківецівського районного управління юстиції шлюб.
На час укладення спірних договорів дарування частини жилого будинку та земельної ділянки - 12 червня 2009 року, майно між колишнім подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було поділено в натурі.
15 лютого 2008 року відповідачу ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 видана будинкова книжка, у якій відсутні записи про реєстрацію неповнолітніх дітей. Згідно будинкової книги, яка видана на ім'я ОСОБА_2 15 лютого 2008 року вбачається, що діти ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 зареєстровані саме в квартирі АДРЕСА_1 разом з матір'ю ОСОБА_2
Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов ОСОБА_2 від 29 липня 2013 року, складеним Ківерцівською районною громадською організацією» Соняшник» неповнолітні діти проживають за адресою АДРЕСА_2 в житловому будинку загальною площею 53кв.м. житловою площею 30,5 кв.м., який складається з двох кімнат, коридору-кухні, ванни-туалету. Суд критично оцінює видану Прилуцькою сільською радою 17 грудня 2013 року за №1780 ОСОБА_2 довідку про склад сім"ї та зареєстрованих осіб, оскільки в ній містяться суперечливі дані і не відповідають раніше виданій довідці №717 від 20 серпня 2009 року про склад сім"ї ОСОБА_4, записам в будинкових книгах ОСОБА_2, та ОСОБА_5
Частиною четвертою статті 29 ЦК України встановлено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Судом встановлено, що неповнолітні діти, в інтересах яких заявлено позов, на момент укладення спірних договорів дарування, проживали разом з матір'ю ОСОБА_4 в належній їй на праві власності частині житлового будинку - квартирі АДРЕСА_2, не були зареєстровані в АДРЕСА_1 спірного житлового будинку та не користувались цією частиною будинку. Батьки дійшли згоди щодо того з ким із них будуть проживати діти і спору між батьками не існувало. Відчуження власником своєї частини будинку та земельної ділянки не порушує права власності чи права користування неповнолітніх дітей, оскільки вони не були власниками чи користувачами цього майна.
Посилання в апеляційній скарзі на укладення між відповідачами мнимих договорів з метою уникнення від сплати аліментів не знайшло свого підтвердження.
Наведене свідчить про те, що відповідач ОСОБА_4 скористався визначеними статтями 317, 319 ЦК України правами, розпорядився своїм майном на власний розсуд та з дотриманням вимог статей 717, 719 ЦК України провів безоплатне відчуження своєї частки будинку та земельної ділянки на користь ОСОБА_5 на підставі нотаріально посвідчених договорів дарування. Надання попередньої згоди органу опіки і піклування на укладення оспорюваних договорів дарування в даному випадку законом не встановлена. Спірні правочини не суперечить правам та інтересам неповнолітніх дітей, а тому підстави для визнання договорів дарування недійсними, передбачені ч.6 ст.203 та ст.215 ЦК України відсутні.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду. Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування немає.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 26 грудня 2013 року у даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді