11.02.2014Справа № 901/178/14
Господарський суд Автономної Республіки Крим у складі судді Гризодубової А.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрветком», м. Дніпропетровськ
до Приватного підприємства «Югагроветснаб», м. Сімферополь
про стягнення 18 950,16 грн. заборгованості
За участю представників:
Від позивача - Конощенко Ю.О., представник за довіреністю № 301 від 23.01.2014 року.
Від відповідача - не з'явився.
Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрветком» звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Приватного підприємства «Югароветснаб» про стягнення заборгованості за Договором № 761 від 16.12.2011 року в розмірі 18 950,16 грн.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 13.01.2014 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначений на 28.01.2014
Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем обов'язків за договором поставки від 16.12.2011 року № 761 в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість, яка стала приводом для звернення позивача до суду.
Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи рекомендованою поштою.
Адреса відповідача, зазначена у позовній заяві повністю співпадає із відомостями, що містяться у витягу з ЄДРЮОФОП, отже господарським судом виконані всі заходи щодо належного сповіщення відповідача.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд
16.12.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрветком» (Постачальник) (позивач) та Приватним підприємством «Югагроветснаб» (Покупець) (Відповідач) укладений договір поставки № 761 ( а.с. 10-13).
За своєю правовою природою, зазначений договір є договором поставки, який укладено відповідно до вимог статті 712 Цивільного кодексу України.
Згідно статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки, продавець (постачальник) якій здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, або прийняття його товаро-розпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Пунктом 1.1. договору сторони погодили, що постачальник зобов'язується передати покупцеві товар, а покупець, в свою чергу, зобов'язаний його оплатити.
Умови оплати встановлені пунктом 6 договору, та передбачають додержання строку, який вказаний в накладній.
Так, у відповідності до товарно-транспортних накладних від 14.09.2012 року на суму 2 480, 16 грн., від 01.10.2012 року на суму 2 591, 08 грн., від 12.10.2012 року на суму 2 115, 19 грн., від 17.10.2012 року на суму 8 649, 22 грн., відповідач отримав товар на суму 15 835, 65 грн. ( а.с. 17 -20).
Строк оплати в даних накладних сторонами встановлений із відтер мінування на 2 дні з дня поставки товару.
Товар прийнятий відповідачем, про що свідчить підпис у накладній та довіреність на отримання товару.
Відповідач у підтвердження обов'язків оплатив отриманий товар на суму 2 480, 16 грн.
Невиконання відповідачем обов'язків зі сплати товару призвела до утворення заборгованості .
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Поняття "зобов'язання" необхідно розглядати як правовідношення, зміст якого можуть складати декілька обов'язків разом з кореспондуючими ним повноваженнями, метою яких є товарне переміщення соціальних благ з майнової сфери боржника в майнову сферу кредитора.
Підпунктом 3 пункту 1 статті 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до пункту 1 статті 4 -3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
За таких обставин, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 13 355, 49 грн. основного боргу.
Крім того позивач просить суд стягнути з відповідача 10% річних у сумі 1 588, 02 грн. та 4 006, 65 грн. штрафу.
Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
У відповідності о пункту 7.2 договору поставки при простроченні платежу більше 20 календарних днів, покупець зобов'язаний сплатити штраф в розмірі 30 % від вартості неоплаченого товару.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 4 006, 65 грн. штрафу підлягають задоволенню.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 10% річних у розмірі 1 588, 02 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В пункті 7.3 договору сторони погодили нарахування 10 % річних у випадку порушення покупцем грошового зобов'язання.
Сума 10% річних за період з 19.10.2012 року по 27.12.2013 року - період обраний позивачем, має бути розрахована так
4 706, 27 грн. х 1 день х 10%/365 днів =1, 29 грн.
З 20.10.2012 року починається прострочення оплати за товар, отриманий за накладною на суму 8 649, 22 грн.
13 355, 49 грн. х 10% х 434 дня прострочення = 1 588, 02 грн.
Отже матеріали справи твердять про наявність заборгованості з 10% річних в розмірі 1 589, 31 грн., проте стягненню підлягатиме заявлена позивачем сума 10 % річних в розмірі 1 588, 02 грн.
Судовий збір покладається на відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 11.02.2014р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Повне рішення складене 11.02.2014 р.
З урахуванням викладеного, керуючись статями 32-34, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Приватного підприємства «Югагроветснаб» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрветком» 13 355, 49 грн. основного боргу, 4 006, 65 грн. штрафу, 1 588, 02 грн. - 10% річних, 1 720, 50 грн. судового збору.
3. Наказ видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя А.М. Гризодубова