Іменем України
06 лютого 2014 р. (о 11:52) Справа №801/11331/13-а
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Тоскіної Г.Л., за участю секретаря судового засідання Лотакова А.О.,
позивача - ОСОБА_1 ;
представника відповідача - Шевченко М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправними дій та спонукання до виконання певних дій і стягнення,
Обставини справи: до Окружного адміністративного суду АР Крим надійшла справа за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій військової частини НОМЕР_1 в частині відмови у наданні довідки-розрахунку з компенсації за речове майно та невиплати компенсації за речове майно при звільненні протиправними; зобов'язання військову частину НОМЕР_1 надати довідку - розрахунок про заборгованість з компенсації за речове майно ОСОБА_1 ; стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 заборгованості з компенсації за речове майно у сумі, що буде вказана у довідці-розрахунку.
Позовні вимоги мотивовані тим, що під час проходження військової служби позивач не отримував речове майно, у зв'язку з чим має право при звільненні з військової служби отримати компенсацію за неотримане речове майно.
У судовому засіданні позивач підтримав позов у повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві, надав пояснення по суті спору.
В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував, зазначивши, що відповідно до вимог діючого законодавства відсутні підстави для виплати компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно. Представник відповідача також зауважив, що позивач не звертався з заяваю про надання відповідної довідки-розрахунку.
Вислухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 16.03.2013 №61 старшого мічмана ОСОБА_1 старшину військової частини НОМЕР_2 звільнено наказом Командувача Військово-Морських Сил України від 22.02.2013 №33-ПМ з військової служби в запас за статтею 26, пунктом 6, підпунктом «б» (за станом здоров'я) Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, з 16.03.2013 виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.
Судом встановлено, що вислуга років ОСОБА_1 станом на 16.03.2013 року складає у календарному обчисленні 20 років 08 місяців 11 днів; у пільговому обчисленні - не має.
Відповідно до статті 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 1 статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Судом встановлено, що відповідно до довідки про виплату грошової компенсації замість належних предметів форменого обмундирування ОСОБА_1 не отримав речове майно на суму 5956,53 грн. Згідно пояснень позивача, саме цю суму позивач просить стягнути з відповідача
Матеріали справи свідчать, що станом на день розгляду справи зазначена компенсація в сумі 5956,53 грн. позивачу не виплачена.
Перевіряючи наявність підстав для задоволення адміністративного позову, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що частиною 1 статті 9-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно та продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Разом з тим, згідно з ст.2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» № 1459-III від 17.02.2000 призупинена дія частини другої статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна. Цей закон набув чинності з 11 березня 2000 року.
Таким чином, зазначеною нормою було зупинено право позивача на отримання грошової компенсації замість неотриманого речового майна, а тому правові підстави для задоволення позову відсутні.
Згідно з п. 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України от 28 жовтня 2004 року №1444, військовослужбовці у разі звільнення з військової служби у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.
Відповідно до пункту 28 зазначеного Положення військовослужбовцям, які звільняються у запас або відставку без права носіння військової форми одягу, виплачується грошова компенсація за неотримане речове майно або за їх згодою видається речове майно на суму грошової компенсації пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання речового майна до дати підписання наказу про звільнення або закінчення контракту.
Між ти, посилання позивача в обґрунтування свої позовних вимог на вимоги Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України от 28 жовтня 2004 року №1444 є безпідставними, оскільки зазначеним Положенням визначено порядок та розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців, а не поновлено право позивача на отримання грошової компенсації замість неодержаного речового майна, що було призупинено Законом України “Про деякі заходи, щодо економії бюджетних коштів”від 17.02.2000 року.
Як було зазначено вище, згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» № 1459-III від 17.02.2000 дію частини другої ст. 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зупинено у частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації за неодержане речове майно.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що у зв'язку з прийняттям Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» № 1459-III від 17.02.2000, який набрав чинності 11 березня 2000 року, було зупинено дію частини другої статті 9 Закону № 2011-ХІІ щодо права осіб звільнених з військової служби на одержання грошової компенсації за неотримане речове майно.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 04.12.2012 року по справі № 21-345а12 за позовом ОСОБА_2 до військових частин НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 про оскарження наказу та зобов'язання виплатити їй грошову компенсацію за неотримане речове майно.
Згідно з ч. 1 ст. 244-1 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Отже, враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми діючого законодавства, суд дійшов висновку, що позивач, який звільнилася з військової служби у березні 2013 року, не має права на одержання грошової компенсації за неотримане речове майно.
Щодо позовних вимог про визнання дій військової частини НОМЕР_1 в частині відмови у наданні довідки-розрахунку з компенсації за речове майно та невиплати компенсації за речове майно при звільненні протиправними; зобов'язання військову частину НОМЕР_1 надати довідку - розрахунок про заборгованість з компенсації за речове майно ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.
Відповідно до письмових пояснень представника відповідача, позивач з заявою про видачу довідки-розрахунку про вартість компенсації за неотримане речове майно не звертався. Позивачем не надані відповідні докази на підтвердження того, що він звертався до відповідача та того, що відповідачем було відмовлено у наданні такої довідки. При цьому твердження позивача про звернення з усним клопотанням суд не може взяти до уваги, оскільки відсутні відповідні докази на підтвердження зазначеної обставини.
За таких обставин суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Під час судового засідання, яке відбулось 06.02.2014, були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 160 КАСУ постанову складено у повному обсязі 11.02.2014.
На підставі викладеного, керуючись статтями 158, 159,160, 163 КАС України
В задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Г.Л.Тоскіна