Іменем України
04 лютого 2014 р. Справа №801/133/14
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Ольшанської Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні, за участю секретаря судового засідання Сидельової М.В., позивача- Опаріна О.М., представника відповідачів- Щемелініна Н.І., адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Кримської республіканської установи "Центр медико-соціальної експертизи" Міністерства охорони здоров'я АР Крим, Республіканської медико-соціальної експертної комісії №2
про визнання протиправними дії,
Обставини справи: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Кримської республіканської установи "Центр медико-соціальної експертизи" Міністерства охорони здоров'я АР Крим, Республіканської медико-соціальної експертної комісії №2 про визнання протиправними дії.
Ухвалою Окружного адміністративного суду від 06.02.2014 відмовлено у прийнятті заяви 04.02.2014 ОСОБА_1.
Позивач у судовому засіданні, яке відбулось 06.02.2014, наполягав на задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.
Представник відповідачів заперечував проти задоволення адміністративного позову.
Вислухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд
Кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.
Законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції України і складається з Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19.11.1992 №2801-ХП, Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» від 06.10.2005 №2961-ІУ, Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 №875-ХП та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров'я.
Законодавчо визначено, що інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Експертиза тривалої або стійкої втрати працездатності здійснюється медико-соціальними експертними комісіями, які встановлюють ступінь та причину інвалідності, визначають для інвалідів роботи і професії, доступні їм за станом здоров'я, перевіряють правильність використання праці інвалідів згідно з висновком експертної комісії та сприяють відновленню працездатності інвалідів.
Медико-соціальна експертиза - визначення на основі комплексного обстеження усіх систем організму конкретної особи міри втрати здоров'я, ступеня обмеження її життєдіяльності, викликаного стійким розладом функцій організму, групи інвалідності, причини і часу її настання, а також рекомендацій щодо можливих для особи за станом здоров'я видів трудової діяльності та умов праці, потреби у сторонньому догляді, відповідних видів санаторно-курортного лікування і соціального захисту для найповнішого відновлення усіх функцій життєдіяльності особи.
Висновки органів медико-соціальної експертизи про умови і характер праці інвалідів є обов'язковими для власників та адміністрації підприємств, установ і організацій.
Аналогічні норми передбачені Положення про медико-соціальну експертизу.
Порядок організації та проведення медико-соціальної експертизи встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення №1317) метою медико-соціальної експертизи є виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, вперше пройшов обстеження у МСЕК у 2009 році, коли йому була встановлена 3 група інвалідності за загальним захворюванням на 1 рік.
Згідно довідки до акту огляду МСЕК від 02.07.2012 КР-11 №029076 ОСОБА_1 проведений повторних огляд та встановлена 3 група інвалідності з загального захворювання з призначенням чергового переогляду 07.07.2013.
12.12.2013 на підставі акту огляду МСЕК позивачу видана довідка серія КР-12 №028121, якою встановлена 3 група інвалідності від загального захворювання строком до 1 січня 2015 року з датою чергового переогляді 12.12.2014.
Позивач вважає, що йому безпідставно встановлений строк інвалідності в 1 рік, оскільки проходження кожен рік медичного огляду негативно відображається на його здоровіє, дається важко, а тому 13.12.2013 він звернувся з листом до Головного лікаря КРУ центр МСЕ з заявою про встановлення йому інвалідності на 3 роки до 01.01.2017.
Листами від 13.12.2013 №322, від 30.12.2013 №342 позивача було повідомлено, що інвалідність строком на 1 рік йому встановлена на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317, наказу Міністерства охорони здоров'я від 05.09.2011 №561 для динамічного нагляду за станом здоров'я з метою подальшого якісного обстеження, лікування патології, що є ускладненням основного захворювання.
Не погодившись з встановленням інвалідності на 1 рік позивач оскаржив рішення до суду.
Розглядаючи вказану справу суд зазначає.
Згідно статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинен він дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 1.4. Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом МОЗ України від 05.09.2011 №561, медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, здійснення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб інваліда, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Підставою для встановлення III групи інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту (Постанова №1317)
Критеріями для встановлення III групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у помірно вираженому I ступені:
обмеження самообслуговування I ступеня - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів;
обмеження здатності самостійно пересуватися I ступеня - здатність до самостійного пересування з більшим витрачанням часу, часткового пересування та скорочення відстані;
обмеження здатності до навчання I ступеня - здатність до навчання в навчальних закладах загального типу за умови дотримання спеціального режиму навчального процесу і/або з використанням допоміжних засобів, за допомогою інших осіб (крім персоналу, що навчає);
обмеження здатності до трудової діяльності I ступеня - часткова втрата можливостей до повноцінної трудової діяльності (втрата професії, значне обмеження кваліфікації або зменшення обсягу професійної трудової діяльності більше ніж на 25 відсотків, значне утруднення в набутті професії чи працевлаштуванні осіб, що раніше ніколи не працювали та не мають професії);
обмеження здатності до орієнтації I ступеня - здатність до орієнтації в часі, просторі за умови використання допоміжних засобів;
обмеження здатності до спілкування I ступеня - здатність до спілкування, що характеризується зниженням швидкості, зменшенням обсягу засвоєння, отримання та передавання інформації;
обмеження здатності контролювати свою поведінку I ступеня - здатність частково контролювати свою поведінку за особливих умов.
Інваліди III групи з помірним обмеженням життєдіяльності можуть навчатися та провадити різні види трудової діяльності за умови забезпечення у разі потреби засобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів.
Дослідивши особову справу позивача у судовому засіданні, судом встановлено, що у 2009 році позивачу була встановлена 3 група інвалідності строком на 1 рік.
Під час повторного огляду у 2010 році позивач інвалідом не визнаний.
Протягом 2011, 2012 позивач оглядався МСЕК із становленням йому 3 групи інвалідності строком на 1 рік кожного разу.
Відповідно до пункту 1.16 Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом МОЗ України від 05.09.2011 №561, у разі встановлення інвалідності і ступеня втрати здоров'я комісія розробляє на підставі плану медичної реабілітації, що обов'язково надається лікарем, або за участю лікаря індивідуальну програму реабілітації інваліда, в якій визначаються обсяги та види реабілітаційних заходів, методи та строки їх здійснення, засоби реабілітації та відповідальні за виконання.
02.07.2012 позивачу була розроблена індивідуальна програма реабілітації №327. За результатами реабілітації обмеження життєдіяльності відновлено повністю, побутова активність часткова, технічні засоби компенсують обмеженість життєдіяльності частково. Індивідуальна програма виконана повністю.
Відповідно до пункту 17 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою №1317 медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб інваліда, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Відповідно до пункту 22 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою №1317, повторний огляд інвалідів з нестійкими, оборотними змінами та порушеннями функцій організму з метою визначення ефективності реабілітаційних заходів, стану здоров'я і ступеня соціальної адаптації проводиться раз на один - три роки.
Таким чином встановлення часу повторного огляду є виключним правом МСЕК.
Суд вважає, що до повноважень суду не входить питання встановлення інвалідності або перегляд медичних показників для встановлення часу інвалідності.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності та прийняття рішення за суб'єкта владних повноважень (зокрема шляхом зобов'язання його прийняти відповідне рішення) переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
А відтак, у суду відсутні повноваження на втручання в діяльність відповідача та привласнення його функцій, зокрема, у сфері встановлення періоду інвалідності та призначення дати повторного огляду.
На підставі наведеного суд вважає адміністративний позов таким, що не підлягає задоволенню.
Під час судового засідання, яке відбулось 06.02.2014, були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до статті 160 КАСУ постанову складено у повному обсязі 11.02.2014.
Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.С. Ольшанська