Справа: № 826/14883/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.
Іменем України
30 січня 2014 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.
суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,
при секретарі: Бойку А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу представника Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві - Павлишина Михайла Миколайовича на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 жовтня 2013 року у справі за позовом Державного підприємства «Спортивний лікувально-відновлювальний центр «ІЕЗ ім. Є.О. Патона» НАН України до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві про визнання незаконною та скасування постанови про накладення штрафу, -
У вересні 2013 року Державне підприємство «Спортивний лікувально-відновлювальний центр «ІЕЗ ім. Є.О. Патона» НАН України звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві про визнання незаконною та скасування постанови про накладення штрафу. Свої вимоги обгрунтовує тим, що, на його думку, спірне рішення прийняте відповідачем з численними порушеннями норм законодавства, що свідчить про його протиправність та наявність правових підстав для його скасування.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 жовтня 2013 року задоволено вказаний позов. Визнано незаконною та скасовано постанову № 371/13 від 05.09.2013 року про накладання штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності. Зобов'язано Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі м. Києва стягнути судові витрати в сумі 193,14грн. на користь Державного підприємства «Спортивний лікувально-відновлювальний центр «ІЕЗ ім. Є. О. Патона» НАН України за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві - Павлишин Михайло Миколайович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову про відмову у задоволенні даного позову.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.
Судом першої інстанції було встановлено наступне.
28.08.2013 року відповідачем проведено позапланову перевірку бази маломірних суден СЛВЦ «ІЕЗ ім. Є. О. Патона» НАН України, яка стосувалася споруд-елінгів.
В ході перевірки відповідач прийшов до висновку про те, що в урочищі Жуків острів позивач експлуатує капітальні нежитлові будівлі (елінги) для зберігання маломірних суден. При цьому, на переконання відповідача, вказані вище нежитлові будівлі самовільно без документа, який би надавав право на виконання будівельних робіт побудовані та експлуатуються без прийняття об'єктів в експлуатацію відповідно до вимог чинного законодавства, чим порушено ч. 8 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
За результатами перевірки позивачу 28.08.2013 року видано припис, яким з 28.08.2013 року заборонено експлуатацію капітальних нежитлових будівель (елінгів) в урочищі Жуків острів у Голосіївському районі міста Києва (яхт-клуб ДП «Спортивний лікувально-відновлювальний центр «ІЕЗ ім. Є.О. Патона» НАН України») до усунення порушення відповідно до вимог чинного законодавства та до 07.10.2013 року зобов'язано усунути виявлене правопорушення відповідно до вимог чинного законодавства.
Також відповідачем 28.08.2013 року відносно позивача складено протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності, яким встановлено, що відповідальність за встановлені правопорушення передбачена абз. 2 п. 6 ч. 2 ст. 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності».
За результатами розгляду зазначених матеріалів справи відповідачем винесено постанову про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності № 371/13 від 05.09.2013 року, якою визнано позивача винним у вчинені правопорушення передбаченого абз. 2 п. 6 ч. 2 ст. 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» та накласти штраф у сумі 19314,00 грн.
Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обгрунтованим з огляду на наступне.
Судом першої інстанції було встановлено, що розпорядженням від 05.02.1981 року № 56-р Рада Міністрів Української РСР дозволила Академії наук УРСР виконати будівництво Дослідного заводу спецелектрометалургії Інституту електрозварювання ім. Є.О.Патона, до складу якого входив медично-відновлювальний комплекс.
Постановою від 06.06.1984 року Президією АН УРСР прийнято рішення про створення на базі медично-відновлювального комплексу, Спортивного лікувально-відновлювального центру (надалі СЛВЦ) Науково-технічного комплексу «Інститут Електрозварювання ім. Є.О.Патона» АН УРСР (НТК) на правах структурного підрозділу Дослідного заводу спецелектрометалургії, з покладанням на нього функцій проведення спортивно-масової та фізкультурно-оздоровчої роботи серед співробітників комплексу та інших установ АН УРСР. Крім того вказаною постановою було прийнято рішення про виділення СЛВЦ на самостійний баланс.
При цьому усі будівлі та споруди передавалися з балансу відповідних організацій НТК на баланс СЛВЦ, в тому числі збірно-розбірний ангар площею 370,0 кв. м. в урочищі Жуків острів м. Києва, встановлений на території бази маломірних суден, яка є структурним підрозділом СЛВЦ, про що міститься інформація в Єдиному реєстрі об'єктів державної власності, сформованого Фондом державного майна України та у довідці з управління справами НАН України.
Отже, діяльність позивача не передбачала і не передбачає такого виду діяльності, як будівництво об'єктів нерухомості та введення об'єктів нерухомості в експлуатацію.
При цьому судом першої інстанції було встановлено, що на балансі у позивача значиться тільки збірно-розбірний ангар площею 370,0 кв. м., а не елінг, як зазначено в акті перевірки, приписі та постанові про накладання штрафу про правопорушення у сфері містобудування. Вказаний збірно-розбірний ангар, площею 370 кв. м. був встановлений у 1987 році Центральною будівельною службою МНТК ІЕЗ ім. Є.О.Патона та переданий на баланс СЛВЦ. Інша тимчасова споруда (комплект не утепленої арочної споруди ААК-044) належить ЗАТ СК «Інтергарант» (додаток № 6) та встановлений на частині вертикально-планувального майданчика (648 кв. м.), який здається в оренду за Договором оренди нерухомого майна №39/2005 від 02 серпня 2005 року.
Однак, в спірній постанові відповідача значиться про наявність капітальних нежитлових споруд (елінгів).
З урахуванням зазначеного вище колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зазначені в спірній постанові обставини не відповідають фактичним обставинам справи.
Водночас, відповідно до діючих на момент будівництва збірно-розбірного ангару норм законодавства такий збірно-розбірний ангар не вважався капітальною спорудою, а відтак і введення даної споруди в експлуатацію не вимагалося.
Також колегія суддів зауважує, що оскільки судом першої інстанції було встановлено, що в спірних правовідносинах позивач не є суб'єктом будівництва, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не наділений повноваженнями щодо введення об'єктів будівництва в експлуатацію.
При цьому колегія суддів погоджується з критичним сприйняттям судом першої інстанції доводів відповідача про самовільне будівництво та експлуатацію позивачем маломірних суден (елінгів) з огляду на наступне.
Так, на час будівництва об'єкту (1987 рік) спірні питання були регламентовані приписами Постанови Ради Міністрів Української РСР від 12 березня 1981 року № 125 «Про приймання в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів», яке не передбачало введення експлуатацію баз маломірних суден (елінгів), оскільки в іншій Постанові Ради Міністрів Української РСР від 04 листопада 1982 року № 530 «Про заходи по впорядкуванню користування маломірними суднами» у пункті 4 зазначено про обов'язок Держбуду УРСР протягом 1983-1985 років забезпечити розробку типових проектів упорядкованих баз (споруд) для стоянок маломірних суден, що відповідають санітарним вимогам і оснащені устаткуванням, яке запобігає забрудненню навколишнього середовища, мають заправні станції та ремонтні служби».
Отже, на основі вказаних типових проектів і відбувалося будівництво баз маломірних суден, які не були «капітальними нежитловими спорудами» і не передбачали порядку окремого введення в експлуатацію, відповідно до зазначеної вище Постанови РМ УРСР № 125 від 12.03.1981 року.
Крім того, колегія суддів вважає правильним зауваження суду першої інстанції про безпідставне застосування відповідачем під час перевірки норм Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року № 3038-VI, Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» від 14 жовтня 1994 року № 208/94 -ВР, ДБН А.2.2.-3:2012 «Склад та зміст проектної документації на будівництво, ДБН В. 1.2 - 14: 2009 «Загальні принципи забезпечення надійності та конструктивної безпеки будівель, споруд, будівельних конструкцій та основ», оскільки відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
При цьому, незворотність дії законів та інших нормативно-правових актів у часі, полягає в тому, що дія законів та інших нормативно-правових актів поширюється на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності, і не поширюється на правовідносини, які виникли і закінчилися до набуття такої чинності.
Таким чином, враховуючи, що збірно-розбірний ангар був збудований у 1987 році до набрання чинності Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірна постанова прийнята відповідачем протиправно та підлягає скасуванню, а тому даний позов підлягає задоволенню.
Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.
За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу представника Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві - Павлишина Михайла Миколайовича - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 жовтня 2013 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: Т.М. Грищенко
В.Е. Мацедонська
.
Головуючий суддя Мельничук В.П.
Судді: Грищенко Т.М.
Мацедонська В.Е.