Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
Від "21" січня 2014 р. Справа № 906/1648/13
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Кудряшової Ю.В.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1 - адвокат, посвідчення. НОМЕР_1,
ОСОБА_2 - учасник товариства;
від відповідача-1: Філімончук Г.М. - довіреність від 28.11.13р. №92;
ОСОБА_3 - директор (паспорт НОМЕР_2. виданий
Новоград-Волинським РВ УМВС України в Житомирській області
25.10.96р.);
від відповідача-2: не з'явився.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом ОСОБА_2 (м. Київ)
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Геозвягель" (м. Новоград-Волинський) 2) ОСОБА_5 (м. Новоград-Волинський)
про визнання недійсним договір від 05.03.2012р.
У відповідності до ч.3 ст. 69 ГПК України, строк розгляду спору було продовжено на 15 днів - до 22.01.14р.
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору позики від 05.03.12р., укладеному між Товариством з обмеженою відповідальністю "Геозвягель" та ОСОБА_5. Також позивач просить застосувати до недійсного правочину принцип реституції, шляхом стягнення з ОСОБА_5 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Геозвягель" наданої позики в сумі 20000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до п.п. 8.1 Статуту для забезпечення діяльності товариства за рахунок вкладів учасників створюється статутний капітал в розмірі 2000,00 грн. Також п.п. 16.3 Статуту передбачено, що до компетенції директора відноситься прийняття рішень про укладення правочинів, в тому числі договорів застави, продажу основних засобів товариства, кредитних договорів тощо, на суму, що не перевищує 50% статутного капіталу товариства. В порушення положень статуту та перевищуючи, надані йому повноваження, директором ТОВ "Геозвягель" було підписано оспорюваний договір, сума якого перевищує 50% статутного капіталу товариства, тобто 1000,00 грн. За таких обставин позивач вважає, що укладенням даного правочину без прийняття відповідного рішення загальними зборами учасників є порушенням його корпоративних прав на управління товариством та на отримання доходів від господарської діяльності товариства.
Позивач та його представник позовні вимоги підтримали з вищенаведених підстав та просили задовольнити в повному обсязі.
Також позивачем 06.12.13р. було подано до суду клопотання про припинення провадження у справі стосовно відповідача-2 ОСОБА_5, внаслідок того, що спір за його участю в якості відповідача не підлягає вирішенню в господарських судах, а також просив залучити ОСОБА_5 до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Щодо даного клопотання суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1, ст. 21 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.
Крім цього п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України передбачає, що господарським судам підвідомчі справи, які виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.
Також підпунктом 1.1. п.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13р. №11 визначено, що з урахуванням приписів статей 1, 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) справи зі спорів, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, розглядаються господарськими судами за одночасної наявності двох умов: якщо ці спори виникають з цивільних (частина перша статті 1 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України) або господарських (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України) відносин, у тому числі з корпоративних, та суб'єктний склад сторін спору відповідає вимогам статті 1 ГПК).
Згідно п. 51 Постанови Пленуму ВГСУ №13 від 24.10.08р. "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. На цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством. Спори цієї категорії є п і д в і д о м ч и м и (підсудними) господарським судам незалежно від їх суб'єктного складу на підставі пункту 4 частини першої статті 12 ГПК, я к щ о акціонер (учасник) господарського товариства о б ґ р у н т о в у є відповідні позовні вимоги п о р у ш е н н я м його к о р п о р а т и в н и х п р а в.
При цьому у справі №5023/5570/12 ВГСУ погодився з висновками апеляційного господарського суду про те, що незалежно від суб'єктного складу учасників судового процесу спір про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між ТОВ та фізичною особою, у зв'язку з порушенням його корпоративних прав на підставі п.4 ч.1 ст. 12 ГПК України є підвідомчим господарському суду. Аналогічна правова позиція викладена в постановах ВГСУ у справах №8/152-10/3, №5002-24/6172-2010, №7/51, №5021/2032/2011, №15/61.
За вказаного, оскільки позовні вимоги обґрунтовано саме порушенням корпоративних прав позивача, то даний спір н е з а л е ж н о від с у б ' є к т н о г о складу сторін, підлягає розгляду в господарському суді.
Також, суд звертає увагу на те, що позивачем пред'явлено вимогу про застосування до недійсного правочину принципу реституції, шляхом стягнення з ОСОБА_5 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Геозвягель" наданої позики в сумі 20000,00 грн., що саме по собі виключає залучення останнього в якості третьої особи, оскільки реституція застосовується тільки до учасників спірного договору, одним з яких є ОСОБА_5
За таких обставин, суд вважає клопотання позивача необґрунтованим та відмовляє в його задоволенні.
Представники першого відповідача проти позову заперечували з підстав, викладених у письмових поясненнях від 16.01.14р. (а.с. 108-109), в яких зокрема, посилаються на пункт "і" частини п'ятої ст. 41 і ст. 59 Закону України "Про господарські товариства", відповідно до яких до компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю віднесено затвердження договорів, укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства. Зазначає, що вищенаведеними статтями передбачено лише затвердження договорів, а не надання згоди на їх укладення, тому сам лише факт не затвердження договору після його підписання не може бути підставою для визнання його недійсним, про що також зазначено і в п. 3.5. Постанови Пленуму ВГСУ №11 від 29.05.13р. "Про деякі питання визнання правочинів недійсними". Пунктом 15.10. статуту ТОВ "Геозвягель" до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства віднесено прийняття рішення про укладення правочинів на суму, що перевищує 50 відсотків балансової вартості активів товариства за даними останньої фінансової звітності. Тобто, на думку відповідача-1, основним критерієм для визначення граничної суми правочинів, затвердження яких відноситься до виключної компетенції товариства є балансову вартість активів, а не розмір статутного фонду.
Також відповдач-1 зазначає, що у відповідності із фінансовим звітом суб'єкта малого підприємництва станом на 31.12.12р. балансова вартість активів ТОВ "Геозвягель" становила 221,7 тис. грн.
Таким чином, ні на момент укладення договору від 01.04.13р., ні за наслідками його виконання, директором товариства встановлені статутом обмеження повноважень на вчинення правочинів перевищені не були.
Посилаючись на вказане, ТОВ "Геозвягель" просить суд в позові відмовити.
Крім цього, представники відповідача в судовому засіданні зазначили, що учасник товариства може брати участь в управлінні товариством в порядку, визначеному законом та установчими документами, але згідно норм ст. 88 ГК України учасник не наділений правом здійснення повноважень власника майна товариства, тому укладення товариством оспорюваного договору позики не є порушенням прав учасника.
Також, в письмових поясненнях перший відповідач звертав увагу суду на те, що метою діяльності товариства є отримання прибутку від господарської діяльності, а також на те, що за результатами діяльності товариства, позивачу сплачено значну суму дивідендів, на підтвердження чого надали відповідні докази.
Відповідач-2 в судове засідання не з'явився, ухвалу господарського суду від 21.01.13р. отримав, на підтвердження чого в матеріалах справи міститься поштове повідомлення про вручення адресату поштового відправлення.
Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача-2 своєчасно та належним чином про час і місце розгляду справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.
Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги те, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами згідно із ст. 75 ГПК України.
Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд. -
Як вбачається з матеріалів справи, фізичними особами учасниками ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було засноване Товариство з обмеженою відповідальністю "Геозвягель".
Відповідно до п.п. 4.1. Статуту (а.с. 78-86) товариство вважається створеним з дня його державної реєстрації, тобто з 05.12.11р.
Метою діяльності товариства є отримання прибутку від господарської діяльності товариства (п.п. 6.1 Статуту).
Згідно з п.п. 8.1 Статуту ТОВ "Геозвягель", для забезпечення діяльності товариства за рахунок вкладів учасників створюється статутний капітал у розмірі 2000,00грн. Частка кожного з учасників складає по 50%, що становить 1000,00грн.
05.03.12р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Геозвягель" (позикодавець/відповідач-1) в особи директора ОСОБА_3, що діє на підставі Статуту, з одного боку, і ОСОБА_5 (позичальник/відповідач-2), укладено договір позики (а.с. 87), за умовами якого позикодавець надає позичальнику безпроцентну поворотну споживчу позику на власні потреби в розмірі, встановленому п.п. 2.1. даного договору, а позичальник зобов'язаний повернути позику позикодавцю в повному обсязі.
Сума споживчої позики становить 20000,00 грн. (п.п. 2.1. договору).
Відповідно до п.п. 3.1. договору, видача позики здійснюється в касі позикодавця і оформляється видатковим касовим ордером не пізніше 07 березня 2012р.
Згідно п.п. 4.1. договору датою повернення позики є 05 березня 2013 року.
Сума позики, підлягає поверненню шляхом її зарахування на поточний рахунок позикодавця чи внесення до каси підприємства (п.п. 5.2. договору) .
Згідно п.п. 7.1 договору, він набуває чинності з моменту подання позикодавцем суми позики позичальнику і діє до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за договором.
Матеріалами справи підтверджено, що згідно видаткових касових ордерів (а.с. 88-92) гр. ОСОБА_5 було видано позику у розмірі 19400,00грн., яку останній станом на 23.05.12р. повернуто в касу підприємства, що підтверджується відповідними прибутковими касовими ордерами (а.с. 93-94). Тобто дії відповідача-2 свідчать про виконання позичальником своїх зобов'язань за договором у встановлені строки.
Позивач вважаючи, що укладенням даного правочину без прийняття відповідного рішення загальними зборами учасників було порушено його корпоративні права на управління товариством та на отримання доходів від господарської діяльності товариства, звернувся з даним позовом до суду.
Враховуючи обґрунтування позовних вимог суд зазначає наступне.
У відповідності до ч. 1 статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
За приписами статті 116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, зокрема: брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом. Учасники господарського товариства можуть також мати інші права, встановлені установчим документом товариства та законом.
Аналогічні права передбачені ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" та п.п. 3.1. Статуту Товариства.
Як вбачається із зареєстрованого 05.12.11р. Статуту ТОВ "Геозвягель" та Витягу з ЄДР, учасниками останнього є ОСОБА_3 та ОСОБА_2, із частками у статутному капіталі Товариства 50%. При цьому ОСОБА_3 є директором ТОВ.
Згідно ч. 1 ст. 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
За ч. 3 ст. 92 ЦК України, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Вищим органом товариства є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариств або призначених ними представників. Загальні збори мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу (п.п. 15.1., п.п. 15.7. Статуту).
Відповідно до п.п. 15.8. Статуту, загальні збори скликаються не рідше двох разів на рік. Позачергові загальні збори скликаються головою товариства у разі неплатоспроможності товариства, а також у будь-якому іншому випадку, якщо цього потребують інтереси товариства в цілому, зокрема, якщо виникає загроза значного скорочення статутного капіталу. Загальні збори повинні також скликатися на вимогу виконавчого органу.
У п.п. 15.10. Статуту передбачено, що питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів, не можуть бути передані для вирішення виконавчому органу товариства.
Згідно п.п. 16.1. Статуту, виконавчим органом товариства є директор, який обирається загальними зборами учасників безстроково та здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам. Зазначене відповідає приписам ч. 1 ст. 62 Закону України "Про господарські товариства".
У відповідності до п.п. 16.2. Статуту, директор вирішує у с і п и т а н н я діяльності Товариства, за винятком тих, що належать до в и к л ю ч н о ї к о м п е т е н ц і ї загальних зборів. Директор підзвітний загальним зборам і організовує виконання їх рішень. Директор діє від імені товариства в межах, встановлених законодавством та цим Статутом. Директор товариства без довіреності діє від імені товариства та представляє товариство у всіх державних органах, установах та організаціях.
Пунктом 16.3. Статуту визначено повноваження директора, згідно яких останній має право, зокрема, приймати рішення про укладення правочинів, у тому числі договорів застави, продажу основних засобів товариства, кредитні договори, тощо, на суму, що не перевищує 50% статутного капіталу товариства. Витягом з ЄДР за №985558 від 04.11.13р. також підтверджується, що ОСОБА_3 як керівник товариства приймає рішення про укладання правочинів, в тому числі договорів застави, продажу основних засобів товариства, кредитні договори тощо, на суму, що не перевищує 50% статутного капіталу товариства.
Згідно п.п. 8.1. Статуту товариства, для забезпечення діяльності останнього за рахунок вкладів учасників створюється статутний капітал у розмірі 2000,00 (дві тисячі гривень 00 копійок) гривень.
Таким чином, п.п. 16.3 Статуту дійсно встановлено обмеження на укладення директором правочинів на суму до 1000,00грн.
При цьому підпунктом 6 п.15.10. Статуту визначено, що до виключної компетенції Загальних зборів належить прийняття рішення про укладення правочинів на суму, що перевищує 50 відсотків балансової вартості активів товариства за даними останньої фінансової звітності.
Отже, у разі укладення правочинів на суму більше 50% балансової вартості активів товариства за даними останньої фінансової звітності повинно прийматись рішення загальних зборів, в інших випадках, згідно абз. 2 п.п. 16.2 статуту, директор вирішує всі питання діяльності товариства, за винятком тих, які відносяться до виключної компетенції загальних зборів, одноособово.
Так згідно Акту Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції №628/22-00/37808277 від 26.09.13р. "Про результати позапланової виїзної документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Геозвягель" з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.12р. по 30.06.13р." (а.с.53-76), балансова вартість активів ТОВ "Геозвягель" станом на 01.01.13р. склала 221700,00 грн. Тобто, у 2012 році до компетенції Загальних зборів відповідача-1 належало прийняття рішення про укладення правочину у розмірі понад 110850,00 грн.
Матеріалами справи підтверджено, що договір позики укладено на суму 1000,00грн., що перевищує 50% статутного капіталу товариства, однак, зазначена сума не перевищує 50 відсотків балансової вартості активів товариства, тобто укладення договору на вказану суму п.п. 6 п.п. 15.10. Статуту не віднесено до виключної компетенції загальних зборів.
За вказаного та виходячи з приписів п.п. 16.2. Статуту товариства, згідно якого директор вирішує у с і п и т а н н я діяльності товариства, за в и н я т к о м тих, що належать до в и к л ю ч н о ї к о м п е т е н ц і ї З а г а л ь н и х з б о р і в, суд дійшов висновку, що саме зазначеним пунктом Статуту узгоджено повноваження директора та загальних зборів на прийняття рішень про укладення правочинів.
Також суд вважає за доцільне зазначити, що п. "і" ч. 5 ст. 41 та ст. 59 Закону України "Про господарські товариства" до компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю віднесено з а т в е р д ж е н н я договорів, укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства. Статут Товариства не містить положень щодо затвердження укладених директором договорів.
Правочини від імені юридичної особи підписуються особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою (ч. 2 ст. 207 ЦК України).
Отже враховуючи положення вищенаведеної норми ЦК України та п. 16 Статуту ТОВ "Геозвягель" директор є тією особою, яка підписує правочини від імені юридичної особи та скріплює його печаткою, незалежно від того, який орган (загальні збори чи виконавчий орган) прийняв рішення про вчинення такого правочину.
Крім цього згідно п.п. 3.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.13р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" саме лише перевищення органом юридичної особи своїх повноважень не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами від імені юридичної особи з третіми особами.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що укладення договору позики директором не суперечить вимогам ч. 3 ст. 92 ЦК України на дату його вчинення (укладення) (абз.4 п.2.1 Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.13 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
Беручи до уваги зміст п.16.2 Статуту товариства, та те, що прийняття рішення загальних зборів для укладення оспорюваного договору чи його затвердження Статутом товариства та законодавством в імперативному порядку не передбачено, а також те, що на дату звернення з позовом до суду загальні збори, на розгляд яких ставилося б питання про затвердження спірного договору, не проводилися, наведені позивачем обставини не можуть свідчити про порушення корпоративних прав позивача на управління товариством.
Крім того, визнання недійсним оспорюваного договору позики, зобов'язання за яким у сторін припинено у зв'язку з їх виконанням, в даному випадку не впливає на права позивача по управлінню товариством.
Тобто доводи позивача про те, що прийняття рішення про укладення договору позики від 05.03.12р. директором ТОВ "Геозвягель" без рішення загальних зборів учасників товариства є порушенням корпоративних прав учасника на управління позивачем не підтверджені належним доказами.
Як зазначалося раніше, позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що укладення директором ТОВ "Геозвягель" спірного договору позики суперечить меті діяльності товариства, порушує порядок розподілу прибутку товариства та впливає на права учасника щодо отримання дивідендів.
Відповідно до п.п. 6.1 статуту ТОВ "Геозвягель", метою діяльності товариства є отримання прибутку від господарської діяльності товариства.
Предметом діяльності товариства, зокрема, є діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах, надання інших інформаційних послуг, землеоціночні роботи та всі види землевпорядних робіт та робіт із землеустрою, оформлення та укладення кредитних договорів, здійснення благодійної діяльності, розробка та впровадження екологічних програм, всі інші напрямки діяльності не заборонені чинним законодавством України (п.п. 6.2 Статуту).
З огляду на наведені у Статуті напрямки діяльності товариства, висновки позивача про суперечність оскаржуваного договору меті його діяльності суд вважає завчасними. При цьому суд вважає за доцільне зауважити, що за результатами перевірки, зафіксованими в акті від 26.09.13р. №628/22-00/37808277 порушень в діяльності товариства не встановлено.
Також листом від 10.06.11р. №379-0-2-11-8.1 Міністерством юстиції України роз'яснено, що: виходячи із системного аналізу чинного законодавства, вимога щодо періодичності виплати частки прибутку відсутня, оскільки рішення з цього питання віднесено до компетенції вищого органу управління товариства. Крім цього згідно п.п. 2.22. Рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 28.12.07р. №04-5/41 господарські суди розглядаючи справи зі спорів про стягнення сум дивідендів, повинні виходити з того відповідно до пункту "д" частини 5 та частини 6 статті 41 Закону України "Про господарські товариства" затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів) належить до виключної компетенції Загальних зборів. Суд вправі прийняти рішення про стягнення дивідендів лише за наявності рішення загальних зборів акціонерного товариства про спрямування прибутку на виплату дивідендів, виходячи з якого визначається розмір належних акціонеру-позивачу дивідендів, строки та порядок їх виплати. Прийняття господарським судом рішення стосовно спрямування прибутку (частини прибутку) товариства на виплату дивідендів виходить за межі компетенції господарського суду.
Статтею 14 Статуту ТОВ "Геозвягель" (яка кореспондується зі ст. 15 Закону України "Про господарські товариства") прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку товариства вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у повному розпорядження товариства і розподіляється між його учасниками пропорційно розмірам часток у Статутному капіталі чи іншим чином відповідно до рішення загальних. Право на отримання частки прибутку пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів.
З протоколів загальних зборів учасників ТОВ "Геозвягель" (а.с. 114-120) вбачається та не заперечувалось сторонами, що у 2012 році загальними зборами приймались рішення про виплату дивідендів, які були повністю виплачено у розмірі 252000,00 грн. Вказане також підтверджується актом перевірки Новоград-Волинської ОДПІ від 26.09.13р. №628/22-00/37808277 (а.с. 53-76). Однак у 2013 році таке рішення загальними зборами не приймалось, відповідно - дивіденди не виплачувались.
За вказаного, оскільки на дату звернення позивача до суду загальними зборами Товариства не було визначено порядок розподілення прибутків товариства (виплати дивідендів учасникам товариства) за 2013 рік і при цьому отримана за оспорюваним договором сума позики була повернута у 2013, безпідставними є твердження позивача, що укладення цього договору порушує порядок розподілу прибутку товариства та права позивача на отримання прибутку від діяльності товариства.
Таким чином, позивачем не доведено, що укладений договір позики суперечить меті діяльності товариства, порушує порядок розподілу прибутку товариства та впливає на права учасника щодо отримання доходів від господарської діяльності товариства (дивідендів).
Прийняття директором товариства рішення щодо надання позики за оспорюваним договором не порушує корпоративних прав позивача; договір укладений в межах поточної господарської діяльності, і не зменшує обсягу майна товариства.
Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизначення або оспорювання. Під захистом слід розуміти дії уповноваженої особи, а також діяльність органів та осіб, які у передбаченому законом порядку зобов'язані вжити заходів до поновлення порушеного, оспорюваного чи невизнаного цивільного права, особу, яка такі права порушує.
Статтею 1 ГПК України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звернутися до господарського суду згідно із встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
За змістом ч. 3 ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину (абз. 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.09р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").
Виходячи з обґрунтування позовних вимог порушенням корпоративних прав та інтересів позивача, останній звернувся до суду, як учасник товариства, тобто заінтересована особа.
Приписами пункту 11 Постанови №13 Пленуму Верховного Суду України від 24.10.08р. "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" передбачено, що вирішуючи спір по суті, господарський суд, в першу чергу, повинен встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з'ясувати наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорювання.
Тобто, навіть встановлення факту недотримання у даному спорі приписів ч. 2 ст.203, ст. 215 ЦК України не може бути підставою для задоволення вимог позивача щодо визнання договору недійсним, за відсутності порушення його корпоративних прав, оскільки за відсутності такого порушення задоволення позову суперечитиме приписам першого речення п. 51 Постанови Пленуму ВГСУ №13 від 24.10.08р. "Про практику розгляду судами корпоративних спорів".
Однак, позивач не довів, що внаслідок укладення договору позики порушено його корпоративні права, як учасника товариства.
Отже, у задоволенні вимоги про визнання недійсним договору позики, слід відмовити.
Щодо застосування наслідків недійсності Договору, слід зазначити, що оскільки позивач не є стороною оспорюваного Договору позики, то обраний ними спосіб захисту порушеного права шляхом застосування реституції не призведе до захисту порушеного права, навіть якби судом було встановлено факт такого порушення, оскільки застосування наслідків недійсності угоди (реституція) не поширюється на права позивача (не сторони договору).
Також, суд вважає за доцільне зауважити, що договір позики від 05.03.12р. на час звернення з позовом до суду виконаний у повному обсязі та припинив свою дію.
За вказаного не підлягає задоволенню і вимога про застосування реституції, яка, до того ж, є похідною в даному спорі.
Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено, обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 33,43,44,49,75,82-85 ГПК України, господарський суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено: 27.01.14р.
Суддя Кудряшова Ю.В.
Віддрукувати:
1 - в справу.