Справа №487/6148/13-ц 27.01.2014 27.01.2014 27.01.2014
Провадження №22-ц/784/95/14
Провадждення № 22ц/784/95/14
Категорія 46 Головуючий у 1-й інстанції: Боброва І.В.
Доповідач апеляційного суду: Буренкова К.О.
27 січня 2014 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючої: Кутової Т.З.,
суддів: Буренкової К.О., Крамаренко Т.В.,
при секретарі судового засідання: Романенко Ю.О.,
за участю: ОСОБА_2 - представника відповідача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_3
на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 листопада 2013 року, ухваленого за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя,
В липні 2013 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя.
Позивач свої вимоги обґрунтовував тим, що він та відповідачка з 26 серпня 1994 року по липень 2012 року перебували у зареєстрованому шлюбі.
За час подружнього життя вони за спільні кошти придбали житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій цей будинок розташовано. Вказане нерухоме майно зареєстровано на праві власності за відповідачкою.
Посилаючись на те, що в добровільному порядку поділити спільне майно відповідачка відмовляється, позивач просив визнати за ним право на ? частину вказаного житлового будинку та ? частину земельної ділянки.
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 листопада 2013 року позов ОСОБА_4 задоволено.
Постановлено визнати за кожною із сторін право власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1 та на ? частину земельної ділянки, на якій розташований цей будинок.
Вирішено питання про судові витрати.
В апеляційній скарзі відповідачка просить змінити рішення суду і з урахуванням інтересів дітей відступити від рівності часток подружжя у праві власності на спільне майно, визнавши за нею право власності на 2/3 його частини. Відповідачка посилається на те, що суд не взяв до уваги положення ст. 70 СК та неповно з'ясував дійсні обставини справи щодо наявності підстав для поділу майна між нею та позивачем із урахуванням інтересів неповнолітніх дітей.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню із наступних підстав.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з 26 серпня 1994 року по 20 липня 2012 року та з 10 листопада 2012 року по 27 травня 2013 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Сторони мають дітей: сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та дочку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.
Наполягаючи на задоволенні позову, ОСОБА_4 посилався на те, що 23 березня 2006 року за його та відповідачки спільні кошти на підставі договору купівлі-продажу було придбано житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій розташовано цей будинок.
Із матеріалів справи також видно, що рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 липня 2006 року визнано дійсним договір купівлі-продажу вказаного житлового будинку та земельної ділянки, укладений 23 березня 2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 і ОСОБА_9 Цим рішенням суду за ОСОБА_3 визнано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та на земельну ділянку площею 1500 кв. м, на якій розташовано цей будинок.
Відповідно до ч.1 ст. 70 СК у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Частиною третьою цієї статті передбачено, що за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Наявна у справі копія рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 липня 2012 року свідчить про те, що на користь ОСОБА_3 з ОСОБА_4 на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_6 і ОСОБА_7 стягнуті аліменти в розмірі 1/3 частини його заробітку (доходу), але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 25 червня 2012 року і до повноліття дітей. Згідно копії звіту Пасажирського вагонного депо ОСОБА_5 від 05 серпня 2013 року №230 із заробітної плати ОСОБА_4 за період з вересня 2012 року по липень 2013 року утримано 9151 грн. 91 коп. аліментів.
Із матеріалів справи також видно, що на час звернення ОСОБА_4 з даним позовом та ухвалення оскаржуваного рішення ОСОБА_6 вже був повнолітнім.
Встановивши наведені обставини, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що за кожною із сторін слід визнати права власності на ? частину спірного будинку та земельної ділянки, а підстав для збільшення частки відповідачки на це нерухоме майно відповідно до ч.3 ст. 70 СК немає, оскільки вона не довела, що розмір аліментів, які вона отримує від позивача є недостатнім для фізичного, духовного розвитку дитини та її лікування.
Тому доводи апеляційної скарги про те, що висновки суду суперечать положенням ч. 3 ст. 70 СК є безпідставними.
За таких обставин колегія вважає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись статтями 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 11 листопада 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуюча Судді