Справа №: 22-ц/191/151/14Головуючий суду першої інстанції:Кіт М.В.
Доповідач суду апеляційної інстанції:Приходченко А. П.
"21" січня 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:
Головуючого суддіПриходченко А.П.,
СуддівАвраміді Т.С., Самойлової О.В.,
При секретаріБогданович О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про звернення стягнення боргу на 1/2 частку майна, що знаходиться у спільній частковій власності, стягнення матеріальної та моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 06 грудня 2013 року,
У березні 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовними вимогами до ОСОБА_7 про звернення стягнення боргу, що складається з витрат по утриманню квартири, на 1/2 частку майна, що знаходиться у спільній частковій власності, стягнення матеріальної та моральної шкоди. Позов мотивований тим, що їй та відповідачці належить на праві спільної часткової власності квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 24.12.2002 року. Відповідачка є її дочкою, але між ними склалися неприязні відносини, відповідачка у спірній квартири не проживає більш 10 років, витрати на утримання квартири не несе. За період з 1992 року по 2012 рік витрати на ремонт та утримання квартири склали 149804,00 грн. На підставі ст.ст. 366, 1166, 1167 ЦК України позивачка просила звернути стягнення вказаної суми боргу на 1/2 частку, яка належить відповідачці у зазначеній квартирі, припинити право спільної часткової власності і визнати за нею право власності на цю частку квартири. Також просила стягнути моральну шкоду у розмірі 1500,00 грн., матеріальну шкоду у розмірі 400,00 грн., судові витрати на оплату судового збору і послуг адвоката.
Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 06 грудня 2013 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_6
В апеляційній скарзі позивачка просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити посилаючись на те, що суд неправомірно відмовив у позові з посиланням на строк позовної давнини, оскільки квартиру вони приватизували у 2002 році і з цього часу відповідачка повинна була утримувати квартиру і нести витрати на її ремонт. Про порушення свого права вона дізналася 01.02.2013 року коли отримала від дочки лист з вимогою сплатити їй за квартиру 10000 доларів США. Суд не звернув уваги на те, що відповідачка в житловій площу не має потреби, оскільки постійно проживає у своєї бабці, з якою уклала договір довічного утримання. Також посилається на те, що суд неправомірно відмовив у задоволенні позову в частині стягнення витрат на ремонт, хоча нею представлені квитанції № 2008 від 2006 року на суму 2549,00 грн., № 1754 від 30.12.2012 року на заміну дверей на суму 4185,00 грн. та інші підтверджені нею витрати.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскарженого рішення в межах заявлених позовних вимог та в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення позивачки та її представника, пояснення відповідачки та її представника, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 01.07.1999 року позивачці ОСОБА_6 було видано ордер № 229 серія П на склад сім'ї з трьох осіб, в т.ч. син ОСОБА_8 та дочка ОСОБА_7, на право заняття трикімнатної квартири АДРЕСА_1 (а.с.7).
Згодом ця квартира була приватизована і відповідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 24.12.2002 року належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у рівних частках (а.с.8).
У зв'язку з неприязненними відносинами відповідачка з квітня 2003 року не проживає у спірній квартирі, але, починаючи з 2009 року було розділено особовий рахунок по сплаті за теплову енергію і відповідачка сплачує ці витрати, які припадають на її частку. Згідно з наданою відповідачкою довідкою з Керченської філії АП «Кримтеплокомуненерго», станом на 01.01.2014 року заборгованості у неї немає (а.а.136).
Розрахунок боргу в сумі 149804 грн., який позивачка просить звернути на належну відповідачці 1/2 частку у спірній квартирі, складається з вартості 1/2 частки квартири - 119057 грн., витрат на ремонт квартири з червня 1992 року по 1999 рік - 13661 грн., витрат на ремонт квартири у березні 2006 року - 2549 грн. та оплату праці майстра - 1500 грн., з оплати за квартиру з квітня 1994 року по грудень 2008 року - 2560 грн., з оплати за опалення з травня 1997 року по липень 2008 року - 5349,71 грн., кредиту на придбання та установку вхідних дверей у квартиру 30.12.2012 року - 4185 грн. (а.с.103).
Судом першої інстанції правильно встановлено, що правовідносини між сторонами випливають з обов'язків по утриманню квартири.
Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог та враховуючи заяву відповідачки про застосування строків позовної давності, суд обґрунтовано прийшов до висновку, що усі витрати понесені позивачкою з 1992 року по 2008 рік не підлягають стягненню через пропуск строку давності. Поважні причини для його поновлення відсутні. Крім того, суд правомірно вказав, що лише ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідачка ОСОБА_7 досягла повноліття, а до цього часу перебувала на утриманні позивачки.
Правильним є висновок суду і в частині недоведеності позовних вимог про стягнення з відповідачки суми кредиту 4185 грн. З наданих позивачкою документів вбачається, що 30.12.2012 року вона дійсно отримала в ПАТ «Банк Російський Стандарт» кредит в сумі 4185, 89 грн. (а.с.137,138). Згідно з витратною накладною № 1754 від 30.12.2012 року позивачка придбала товари для ремонту на загальну суму 2959, 13 грн., в т.ч. і металеві двері вартістю 2498 грн. (а.с.140,141). Дані про те, на які цілі була використана решта суми кредиту у матеріалах справи відсутні.
До того ж, доказів про те, що всі матеріали, вказані у витратній накладній № 1754 від 30.12.2012 року, були витрачені на ремонт спірної квартири не надано. Що стосується заміни вхідних дверей, то відповідачка пояснила, що потреби у їх заміні не було. Про те, що встановлені нові двері вона дізналася 10.03.2013 року, коли прийшла до матері вирішити питання відносно квартири. Ключі від нових дверей мати відмовилася їх дати.
Суду не були надані докази про спричинення позивачці матеріальної шкоди на суму 400 грн., які за її поясненнями складаються з пошкодженої відповідачкою кришки унітазу і пошкодженого замка вхідної двері, а також докази про спричинення моральної шкоди.
За таких обставин суд першої інстанції на підставі ст.ст. 366,257,267,1166,1167 ЦК України 2003 року, ст. 71 ЦК України 1963 року, ст. 156 ЖК України обґрунтовано відмовив позивачці ОСОБА_6 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Доводи позивачки в апеляційній скарзі про те, що вона не пропустила строк позовної давності, оскільки про порушення своїх прав дізналася 01.02.2013 року не заслуговують на увагу, оскільки неприязненні стосунки щодо утримання квартири існують між сторонами протягом 10 років, позивачка не заперечує, що протягом цього часу відповідачка не проживає у спірній квартирі, позивачці було відомо, що до 2008 року певні роботи в квартирі та оплату комунальних послуг вона здійснювала сама, але не пред'являла до відповідачки вимог про компенсацію частини цих витрат. Отже, дата 01.02.2013 року є надуманою, оскільки позивачка знала про понесені нею витрати після кожного здійсненого нею платежу чи понесених витрат на ремонт квартири.
Не заслуговують на увагу посилання позивачки на конкретно здійснені нею витрати, оскільки ці витрати були здійснені до 2008 року, строк давності на які з урахуванням застосованої судом за заявою позивачки ст. 267 ЦК України сплив, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Що стосується установки нових вхідних дверей, то позивачка також не довела, що двері були встановлені для спільного користування з відповідачкою, оскільки ключі від них відповідачці не були надані.
Доводи в апеляційній скарзі про те, що несправедливим є відмова суду у стягненні з відповідачки суми 4185 грн., також необґрунтовані, оскільки ця сума є сумою кредиту, з яких вартість вхідних дверей та матеріалів, які застосовуються для поточного ремонту (фарба для стін, грунт, піна, інструмент, шпалери, клей, багети, репродукція, ковбик) складає лише 2959,13 грн. Докази про використання цих матеріалів у спірній квартирі для подальшого сумісного користування квартирою з відповідачкою суду не надано. Навпаки, в судовому засіданні доведено, що відповідачка з квітня 2003 року у спірній квартирі не проживає, квартирою не користується, після установки нових вхідних дверей позивачкою було відмовлено у наданні нових ключів.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 308, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Керченського міського суду АР Крим від 06 грудня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді:
Приходченко А.П. Авраміді Т.С. Самойлова О.В.