"30" січня 2014 р. м. Київ К/9991/66526/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого суддіГоловчук С.В. (суддя-доповідач),
суддівЛіпського Д.В.,
Черпака Ю.К.,
секретар судового засідання Малина Л.В.,
з участю представників відповідача - Васік О.В. та Прокопчука І.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1
на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25 квітня 2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2012 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення грошової компенсації,
У квітні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за не отримане речове майно.
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25 квітня 2012 року, яку залишено без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2012 року, позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність відповідача та стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за не отримане речове майно у сумі 7557,38 грн.
У касаційній скарзі Військова частина НОМЕР_1 порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що судами порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини 2 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач мав право на грошову компенсацію за не отримане речове майно.
Проте з таким висновком погодитись неможливо.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України та згідно наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 14 листопада 2011 року № 906 позивача звільнено у відставку за пунктом «б» частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (за станом здоров'я).
З довідками Військової частини НОМЕР_1 на а.с. 8-9 видно, що позивачу не виплачено грошову компенсацію за не отримане речове майно в період проходження служби за нормами до 2004 року у розмірі 2931,78 грн. та за нормами після 2004 року у розмірі 4625,60 грн.
Частиною другою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) у редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року, було передбачено, що військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Відповідно до статті 2 Закону України від 17 лютого 2000 року № 1459-ІІІ «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» дію частини другої статті 9 зазначеного Закону зупинено в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них.
Законом України від 03 листопада 2006 року № 328-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» статтю 9 Закону № 2011-ХІІ викладено в новій редакції, а також цей Закон доповнено статтею 9-1 (у редакції, чинній до 01 січня 2008 року), якою було передбачено, зокрема, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.
Цей Закон згідно Прикінцевих положень набрав чинності з 01 січня 2007 року. Проте, дія пункту 2 статті 9-1Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зупинена на 2007 рік Законом України «Про державний бюджет на 2007 рік», а Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів» взагалі виключена.
Лише після прийняття Конституційним Судом України Рішення від 22 травня 2008 року № 10рп/2008 положення пункту 2 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відновили свою редакцію, але з урахуванням частини 2 статті 152 Конституції України, тільки з моменту ухвалення цього Рішення.
При цьому положення частини другої статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що на момент звернення ОСОБА_1 за отриманням грошової компенсації замість речового майна, Закон № 2011-XII не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а пункт 27 Положення про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444, не підлягає застосуванню, оскільки суперечить положенням Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до положень статті 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
Зазначена правова позиція у подібних правовідносинах висловлена Верховним Судом України у постановах від 04 грудня 2012 року № 21-345а12, 19 березня 2013 року № 21-38а13, 11 червня 2013 року № 21-156а13, 22 жовтня 2013 року № 21-286а13.
Враховуючи наведене, підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення грошової компенсації за не отримане речове майно після березня 2000 року не було.
На підставі статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
За таких обставин, рішення судів підлягають скасуванню в частині вимог про стягнення грошової компенсації за не отримане речове майно за періоди після 11 березня 2000 року з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Разом з тим, грошова компенсація замість речового майна була передбачена законодавством України в період з 20 грудня 1991 року по 11 березня 2000 року.
З матеріалів справи видно, що позивач порушував питання про стягнення компенсації за не отримане речове майно за період до березня 2000 року, а до суду з зазначеним позовом позивач звернувся лише у квітні 2012 року під час дії КАС України, не порушуючи питання про поновлення строку звернення до суду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 1 статті 100 КАС України (в редакції на час вирішення спору) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку.
Частиною другою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року, було передбачено, що військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Тому, саме з моменту виникнення права на одержання речового майна або грошової компенсації замість нього розпочався перебіг строку звернення до суду.
Суд першої інстанції не звернув уваги на зазначені обставини та вимоги закону, не дослідив причини пропущення строку звернення до суду та наявність підстав для поновлення цього строку.
Перевіряючи законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції, апеляційний суд також не звернув уваги на ці обставини.
Частиною першою статті 220 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.
Відповідно до частини другої статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Враховуючи наведене, рішення судів підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
постановила:
Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25 квітня 2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 02 жовтня 2012 року скасувати.
В частині позовних вимог про стягнення грошової компенсації за не отримане речове майно до 11 березня 2000 року справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
В частині позовних вимог про стягнення грошової компенсації за не отримане речове майно після 11 березня 2000 року ухвалити нове судове рішення.
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення грошової компенсації за не отримане речове майно після 11 березня 2000 року.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя С.В. Головчук
Судді Д.В. Ліпський
Ю.К. Черпак