22 січня 2014 року м. Київ К/9991/84439/11
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Вербицька О.В., Маринчак Н.Є.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва (далі - ДПІ)
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2011
у справі № 2а-16318/10/2670
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "А.В.С.-Систем" (далі - Товариство)
до ДПІ
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
Позов подано про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 14.10.2010 № 0003092302/0/38807 та від 14.10.2010 № 0003102302/0/38808.
Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 04.04.2011 у позові відмовлено з тих мотивів, що невідображення постачальником позивача податкових зобов'язань, які відповідали б сумі сформованого податкового кредиту за податковими накладними, виданими цим постачальником, виключає право позивача на податковий кредит.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2011 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено повністю. У прийнятті цієї постанови суд апеляційної інстанції виходив з того, що самі по собі допущені контрагентом платника правила податкової дисципліни не впливають на порядок формування платником даних податкового обліку.
Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства (зокрема, підпунктам 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктам 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість») та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та прийняти рішення про відмову в позові.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог ДПІ виходячи з такого.
Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено невиїзну документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Тесла Ком» (далі - ТОВ «Тесла Ком») за червень 2010 року. За наслідками цієї перевірки податковим органом складено акт від 30.09.2010 № 6244/23-02/34289404 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.10.2010 № 0003092302/0/38807, згідно з яким Товариству визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 263 179,52 грн. (у тому числі 187 985,37 грн. за основним платежем та 75194,15 грн. за штрафними санкціями).
За наслідками проведення ДПІ невиїзної документальної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Міг» (далі - ТОВ «Будівельна компанія «Міг») за квітень 2010 року (оформленої актом від 30.09.2010 № 6245/23-02/34289404), податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.10.2010 № 0003102302/0/38808, за яким позивача зобов'язано сплатити ПДВ у сумі 193 950,03 грн. (у тому числі 129 300 грн. за основним платежем та 64650,01 грн. за штрафними санкціями).
Підставою для прийняття зазначених актів індивідуальної дії став висновок податкової інспекції про безпідставне включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ, пред'явлених до сплати названими постачальником у ціні поставлених товарів. При цьому податкова інспекція посилається на те, що вказані постачальники не задекларували та не сплатили до бюджету необхідні суми податкових зобов'язань з ПДВ за наслідками виписки Товариству податкових накладних за операціями з поставки товарів. На думку ДПІ, наведений факт виключає правомірність формування позивачем податкового кредиту за такими податковими накладними.
Крім того, ДПІ посилається на наявність ознак анонімної структури у діяльності ТОВ «Тесла Ком», яке зареєстровано за адресою масової реєстрації, має лише одного працівника у штаті та у якого відсутні матеріальні ресурси та виробнича база, об'єктивно необхідні для провадження господарської діяльності.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення сприятливих наслідків у податковому обліку платника.
Втім, як вірно зазначили суди, у даному разі існування відповідних обставин податковою інспекцією не доведено.
Як вбачається з установлених судами обставин справи, реальність здійснення операцій з поставки товару в адресу позивача у рамках господарських правовідносин з ТОВ «Тесла Ком» та з ТОВ «Будівельна компанія «Міг» підтверджується необхідними первинними документами - договорами, видатковими накладними, податковими накладними, звітами про партії товарів. ДПІ, в свою чергу, не наведено переконливих доводів та не подано належних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.
Твердження податкової інспекції про те, що контрагенти позивача не виконали зобов'язання з подання контролюючому органу податкової звітності з дотриманням вимог чинного законодавства, з нарахування та сплати ПДВ до бюджету апеляційним судом відхилено цілком об'єктивно з тих мотивів, що самі по собі ці обставини не є підставою для позбавлення права на податковий кредит за умови реальності виконання господарських операцій та дотримання покупцем вимог, встановлених чинним законодавством для формування податкового кредиту. Наведені правопорушення є порушеннями, допущеними цими постачальниками як третіми особами, а не позивачем безпосередньо, що не може розглядатися як свідчення недобросовісності позивача як платника податків.
Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством (зокрема, щодо контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування).
Не є слушними і доводи ДПІ про відсутність у ТОВ «Тесла Ком» об'єктивної можливості виконати спірні поставки в силу незначної чисельності працівників та в силу відсутності основних засобів. Адже податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, якими силами (власними чи залученими) здійснюється поставка товару його контрагентом. До того ж, податкова інспекція не довела неможливості виконання цим контрагентом поставок наявними у нього силами та засобами з урахуванням обсягів поставок та необхідності додаткового залучення ресурсів.
А відтак висновок апеляційного суду про відсутність у податкового органу підстав для оспорюваних донарахування відповідає наявним у справі доказам.
Доводи касаційної скарги були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводами було надано правильну юридичну оцінку апеляційним судом. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.
Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені апеляційним судом на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваної постанови не вбачається.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва відхилити.
2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2011 у справі № 2а-16318/10/2670 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:О.В. Вербицька
Н.Є. Маринчак