"22" січня 2014 р. м. Київ К/9991/34989/12
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Вербицька О.В., Маринчак Н.Є.,
за участю секретаря Сватко А.О.
та представників сторін:
позивача - Поліщука В.В.,
відповідача - не з'явились,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства «Квадро» (далі - Підприємство)
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2012
у справі № 2а-1579/12/2670
за позовом Підприємства
до державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва (далі - ДПІ)
про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 14.03.2012 позов задоволено; визнано неправомірним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18.01.2012 № 0000092330. У прийнятті цієї постанови суд виходив з того, що податковим органом не доведено факту порушення Підприємством порядку здійснення готівкових розрахунків, тоді як Указ Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» (далі - Указ) є підзаконним нормативно-правовим актом, який з огляду на положення пункту 113.3 статті 113 Податкового кодексу України не може встановлювати штрафні санкції для суб'єктів господарювання.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2012 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено з тих мотивів, що позивачем було перевищено законодавчо установлений граничний розмір проведення готівкових розрахунків з іншим суб'єктом господарювання, що обумовлює законність накладення на Підприємство штрафу в порядку статті 1 Указу.
Посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Підприємство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову окружного адміністративного суду міста Києва зі спору. На обґрунтування касаційних вимог скаржник посилається, зокрема, на приписи пункту 2.3 Положення про ведення касових операцій в національній валюті України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 (далі - Положення № 637), за яким обмеження щодо граничної суми розрахунків не поширюються на розрахунки підприємств з фізичними особами.
Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити касаційні вимоги з урахуванням такого.
Як вбачається з установлених судами обставин справи, згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням позивача притягнуто до відповідальності у вигляді 800 000 грн. штрафу за порушенням вимог пунктів 2.3, 2.8 Положення № 637.
Так, під час проведення ДПІ документальної планової перевірки з питань дотримання Підприємством вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 10.08.2010 по 30.09.2011 (оформленої актом від 29.12.2011 № 393/23-50/37226955) було виявлено факт видачі позивачем у перевіреному періоді ОСОБА_2 з каси підприємства готівкових коштів у загальній сумі 400 000 грн. як повернення поворотної фінансової допомоги за договором від 27.04.2011 № 1. З огляду на те, що ліміт каси на Підприємстві дорівнює 0,00 грн., зазначені кошти були кваліфіковані податковою інспекцією як перевищення ліміту каси.
Згідно з пунктом 2.3 Положення № 63 гранична сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами встановлюється відповідною постановою Правління Національного банку України. Платежі понад зазначену граничну суму проводяться виключно в безготівковій формі. Кількість підприємств (підприємців), з якими здійснюються розрахунки, протягом дня не обмежується. […] У разі здійснення підприємствами готівкових розрахунків з іншими підприємствами (підприємцями) понад установлену граничну суму кошти в розмірі перевищення встановленої суми розрахунково додаються до фактичних залишків готівки в касі на кінець дня платника готівки одноразово в день здійснення цієї операції, з подальшим порівнянням одержаної розрахункової суми із затвердженим лімітом каси.
У той же час, абзацом другим цього пункту Положення передбачено, що зазначені обмеження не поширюються на розрахунки підприємств (підприємців) з фізичними особами, бюджетами та державними цільовими фондами (підпункт «а»).
Як вбачається з установлених судами обставин справи, умовами договору про надання поворотної фінансової допомоги від 27.04.2011 № 1, укладеним ОСОБА_2 (засновник) та Підприємством, передбачалося надання засновником позивачеві поворотної фінансової допомоги у сумі 450 000 грн., яку позивач зобов'язався повернути за вимогою засновника.
Обґрунтовуючи свою правову позицію по справі, ДПІ посилається на наявність у ОСОБА_2 статусу суб'єкта підприємницької діяльності, що виключає можливість поширення підпункту «а» пункту 2.3 Положення № 637 на спірні правовідносини.
Підтримуючи доводи позивача, суд першої інстанції зазначив про те, що надання позик не належить до видів діяльності ОСОБА_2 за КВЕД.
І хоча відсутність у реєстраційному свідоцтві конкретного виду діяльності не означає, що особа по такому виду діяльності не має статусу приватного підприємця та не тягне визнання такої діяльності непідприємницькою, втім у даному разі відсутні підстави для кваліфікації операції з надання позивачеві поворотної фінансової допомоги як операції, здійсненої у рамках провадження ОСОБА_2 власної підприємницької діяльності.
Адже договір про надання поворотної фінансової допомоги укладено ОСОБА_2 як фізичною особою; доказів спрямування цього договору на систематичне отримання прибутку як обов'язкової ознаки підприємницької діяльності ДПІ не представлено.
Що ж стосується висновку суду першої інстанції про неможливість притягнення суб'єктів господарювання до відповідальності на підставі норм Указу Президента (який є підзаконним нормативно-правовим актом), то такий висновок є помилковим.
Адже згідно зі статтею 1 Указу у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, зокрема, за перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах - у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки за кожний день.
08.06.1995 між Верховною Радою України та Президентом України був прийнятий Конституційний Договір № 1к/95-ВР про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України.
Відповідно до частини другої статті 25 цього Конституційного Договору Президент України видає укази з питань економічної реформи, не врегульованих чинним законодавством України, які діють до прийняття відповідних законів.
12.06.1995 Президент України видав Указ № 436/95, яким, зокрема, врегулював питання відповідальності суб'єктів господарювання за перевищення установленого ліміту залишку готівки в касах.
Оскільки на час виникнення спірних відносин не було прийнято будь-яких інших законів, сфера дії яких охоплювала б наведене питання, то висновок суду першої інстанції про незаконність застосування до Товариства на підставі абзацу першого статті 1 Указу штрафних (фінансових) санкцій є помилковим.
Втім оскільки помилковість окремих висновків суду першої інстанції не вплинула на прийняття ним правильного по суті спору рішення, то у апеляційної інстанції були відсутні підстави для скасування постанови окружного адміністративного суду міста Києва зі спору.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційну скаргу приватного підприємства «Квадро» задовольнити.
2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2012 у справі № 2а-1579/12/2670 скасувати.
3. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 14.03.2012 у справі № 2а-1579/12/2670 залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді:О.В. Вербицька
Н.Є. Маринчак