Справа № 22-1039/2014 Головуючий у 1-й інстанції - Гребенюк В.В.
Доповідач - Пікуль А.А.
6 лютого 2014 року. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого Пікуль А.А.
суддів Невідомої Т.О.
ПобірченкоТ.І.
при секретарі Кучер Є.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 7 жовтня 2013 року у справі
за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу
та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕЄРІЯ" про визнання договору позики удаваним,
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 7 жовтня 2013 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Суд стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму позики у розмірі 255 776 грн., суму позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення у розмірі 767 грн. 33 коп., суму позики з урахуванням 3% річних від простроченої суми у розмірі 5 612 грн. 34 коп.
Суд відмовив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ТОВ "ФЕЄРІЯ" про визнання договору позики удаваним.
Суд стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 2 621 грн. 55 коп. (а.с.81-84).
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні первісного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу відмовити повністю. Зустрічний позов задовольнити повністю. Визнати удаваним правочином договір позики від 7 вересня 2012 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_4, реєстраційний №430. Визнати, що відносини сторін регулюються правилами щодо правочину - договору укладеного між ТОВ "ФЕЄРІЯ", в особі директора ОСОБА_5. та ПП "Центр здоровлення" в особі генерального директора ОСОБА_2, який сторони насправді вчинили (а.с.101-104).
Заслухавши доповідь судді Пікуль А.А., пояснення учасників судового розгляду: ОСОБА_2 та її представника, які підтримали подану апеляційну скаргу та просили суд її задовольнити, ОСОБА_3 та його представника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.
При ухваленні рішення про задоволення первісних позовних вимог та відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог суд першої інстанції вважав встановленими наступні обставини.
7 вересня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, на умовах якого ОСОБА_3 передав у позику ОСОБА_2 грошову суму у розмірі 255 776 грн., а остання зобов'язалася повернути вищевказану суму не пізніше 7 листопада 2012 року. Договір позики було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 (а.с.4).
ОСОБА_2 у визначений строк не виконала взяті на себе зобов'язання, від виконання своїх зобов'язань ухиляється.
Договір позики був укладений на загальних умовах, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що відповідає ч.1-6 ст.203 ЦК України.
Договір позики був підписаний обома сторонами, тобто за правилом ч.1 ст.638 ЦК України є укладеним, оскільки сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, застережень до договору не висловлювали. Укладений між двома фізичними особами та нотаріально посвідчений.
Районним судом було досліджено зміст роздруківок електронних листів, які були надані ОСОБА_2 на підтвердження обставин, викладених у зустрічному позові.
За результатами дослідження районний суд прийшов до висновку, що дані електронні листи, при наявності укладеного між сторонами договору позики не підтверджують підстав зустрічного позову щодо визнання укладеного між сторонами договору позики удаваним правочином.
У свою чергу, надані ОСОБА_3 розрахунки заборгованості за договором позики ОСОБА_2 спростовані не були.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи доведені.
Висновки суду щодо підстав для задоволення первісних позовних вимог та відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом проведена неправильна оцінка доказів та безпідставно, з порушенням процесуальних норм, надана перевага одним доказам над іншими, що призвело до неправильного вирішення справи, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення враховуючи наступне.
Всі висновки суду першої інстанції повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення (а.с.81-84).
Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга ОСОБА_2 не містить, в ході апеляційного розгляду відповідачка та її представник також не навели таких обставин.
Апеляційна скарга за своїм змістом є фактично повторенням позиції ОСОБА_2, викладеної у зустрічному позові, яка була перевірена районним судом та отримала належну оцінку суду.
Посилання апеляційної скарги на те, що районним судом безпідставно не застосовано до спірних правовідносин положення ст. 235 ЦК України, яка, виходячи із наявних у справі письмових доказів, підлягала застосуванню, не можуть бути прийняті апеляційним судом в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Таким чином, виходячи зі змісту указаної норми, сторони вчиняють певний правочин для приховання іншого правочину, який вони (ці ж сторони) насправді вчинили.
Доказів того, що сторони нотаріально посвідченого договору позики - ОСОБА_3 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник), насправді вчинили не договір позики, а інший правочин (договір дарування, договір міни, договір зберігання тощо), суду не надано.
Посилання на те, що нотаріально посвідчений договір позики, укладений між ОСОБА_3 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник), насправді є договором позики, укладеним між іншими сторонами (ТОВ «Феєрія» та ПП «Центр оздоровлення»), правового значення для вирішення даного спору не мають, оскільки удаваним є правочин, який уклали саме сторони удаваного правочину, щоб приховати інший правочин, який вчинили не інші, а ці ж особи.
Інших доводів щодо неправильності оскаржуваного рішення апеляційна скарга не містить.
Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що судом першої інстанції дана належна оцінка доводам сторін у сукупності з наданими сторонами доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують їх, тому підставдля скасування оскаржуваного рішення немає.
Керуючись ст.303, 307-308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 7 жовтня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: А.А. Пікуль
Судді: Т.О. Невідома
Т.І. Побірченко