Справа № 369/7540/13-ц Головуючий у І інстанції Дубас Т.В.
Провадження № 22-ц/780/406/14 Доповідач у 2 інстанції Воробйова Н.С.
Категорія 26 07.02.2014
Іменем України
03 лютого 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого судді Воробйової Н.С.
суддів: Верланова С.М., Березовенко Р.В.
при секретарі Бобко О.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за
апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 листопада 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_4 про визнання договору іпотеки недійсним,-
У березні 2013 року позивачка звернулась до суду з вищезазначеним позовом.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона та ОСОБА_3 перебували у шлюбі з 25 вересня 2004 року.
25 жовтня 2006 року ОСОБА_3 уклав кредитний договір з ПАТ КБ «Приватбанк» за № КІА0GR00830019.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 25 жовтня 2006 року було укладено договір іпотеки. Згідно умов якого відповідач ОСОБА_3 надав в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці площею 0,1000 га. Даний будинок було придбано 25 жовтня 2006 року за договором купівлі-продажу житлового будинку.
Також, ОСОБА_3 набув право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га за адресою Київська область, Києво-Святошинський район м. Боярка відповідно до договору купівлі- продажу земельної ділянки.
Вказувала, що зазначене майно було набуто в період шлюбу, проте на укладання договору іпотеки вона свого дозволу не надавала, про укладений договір не знала, чоловік розпорядився без її згоди належним їй майном.
На даний час у чоловіка виникли проблеми стосовно кредитних зобов»язань перед банком і, як їй стало відомо, він без її відома та згоди передав в іпотеку майно, що належить подружжю, вона зверталася до суду з позовом до чоловіка, 3 особа ПАТ КБ «Приват Банк», про визнання за нею права власності на ? частину спірного будинку та ? части ну земельної ділянки.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 листопада 2012 року, що набрало законної сили, за позивачкою було визнано право власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 та 12 частку земельної ділянки площею 0,1000 га за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район м. Боярка.
Оскільки договір іпотеки було укладено у період перебування позички та відповідача ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі, а позивачка, як дружина відповідача ОСОБА_3 і як власниця нерухомого майна, не надавала письмової згоди нотаріально посвідченою на укладення договору іпотеки, а тому вважала, що відповідачі, укладаючи договір іпотеки, порушили вимоги чинного законодавства, оскільки майно що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх власників, а також відповідачі порушили ст. 6 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою майно що є у спільній власності, може бути передано в іпотеку лише за нотаріальною посвідченою згодою усіх співвласників, просила визнати договір іпотеки недійсним.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 листопада 2013 року позов задоволено.
Визнано договір іпотеки, укладений 25 жовтня 2006 року між ОСОБА_3 та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» та посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_4, за реєстровим №3065, бланк ВЕІ №127821 - недійсним.
В апеляційній скарзі відповідач ПАТ КБ «ПриватБанк» просив скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позову.
Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
У відповідності до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
В силу ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Судом встановлено, що позивачка та ОСОБА_3 25 вересня 2004 року зареєстрували шлюб у виконавчому комітеті Михайлівсько-Рубежівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, актовий запис № 25.
25 жовтня 2006 року відповідач ОСОБА_3 уклав кредитний договір з ПАТ КБ «Приватбанк» за № КІА0GR00830019. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 25 жовтня 2006 року було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу ОСОБА_4 Згідно умов якого відповідач ОСОБА_3 надав в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1000 га, що знаходиться за тією ж адресою.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 листопада 2012 року за позивачкою було визнано право власності на ? частку житлового будинку АДРЕСА_1 та 12 частку земельної ділянки площею 0,1000 га за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район м. Боярка.
Відповідно до ч. 1 ст. 575 ЦК України передбачено, що іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Згідно ст. 6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі визнання іпотечного договору недійсним.
Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Судом встановлено, що договір іпотеки було укладено у період перебування позички та ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі. Письмової згоди на укладання договору іпотеки позивачка не давала.
В силу ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ч. 3 ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що відповідачами по справі ОСОБА_3 та ПАТ КБ «Приватбанк» при укладенні договору іпотеки від 25 жовтня 2006 року, що посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу ОСОБА_4, були порушені вимоги вище перелічених статей Цивільного кодексу України, Сімейного кодексу України а також Закону України «Про іпотеку», оскільки при укладенні даного договору не була отримана письмова, нотаріально посвідчена згода дружини ОСОБА_3 - позивача ОСОБА_2, на укладення даного договору іпотеки щодо майна (житловий будинок АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці площею 0,1000 га) що є спільною сумісною власністю подружжя.
З урахуванням викладеного, колегія вважає, що висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
В апеляційній скарзі не приведено доводів, які б спростували висновки суду, викладені в рішенні. Підстав для задоволення апеляційної скарги при апеляційному розгляді справи не встановлено.
Керуючись ст.ст.307,308 ЦПК України, колегія
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - відхилити.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 листопада 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий
Судді: