Апеляційний суд Кіровоградської області
№ провадження 22-ц/781/492/14
Головуючий у суді І-ї інстанції Нерода Л.М.
Доповідач Пищида М. М.
05.02.2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:
головуючого - судді: Пищиди М.М.
суддів: Дьомич Л.М., Єгорової С.М.;
з участю секретаря: Лазаренко В.В
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кіровограді апеляційну скаргу ОСОБА_2, інтереси якого представляє ОСОБА_3 на ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27.12.2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання права спільної сумісної власності на майно,
У грудні 2013 року ОСОБА_2, інтереси якого представляє ОСОБА_3, звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив визнати за ним право на спільну сумісну власність на нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1.
Представник позивача подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно, яке належить ОСОБА_4 на праві приватної власності, а також на грошові кошти у тому числі і на цінні папери та інші цінності, що знаходяться на рахунках, вкладах чи на зберіганні у фінансових установах, в межах суми 4 000 000,00 гривень.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову представник позивача зазначав, що ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 22.11.2011 року належить нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою в АДРЕСА_1, посилаючись на те, що відповідач з грудня 2012 року почав відчужувати частки вказаного нежитлового приміщення без згоди на те співвласника - ОСОБА_2, а тому невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27.12.2013 року у задоволенні заяви відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою суду про відмову у забезпеченні позову, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати зазначену ухвалу та постановити нову ухвалу про задоволення заяви щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, яке належить ОСОБА_4 на праві приватної власності, а також на грошові кошти у тому числі і на цінні папери та інші цінності, що знаходяться на рахунках, вкладах чи на зберіганні у фінансових установах, в межах суми 4 000 000, 00 гривень.
Вказував, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини, які мають значення для справи та неправильно застосував норми процесуального права, що призвело до постановлення необґрунтованої та незаконної ухвали.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду та дослідивши матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.
Постановляючи ухвалу про відмову у забезпеченні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем на підтвердження своїх вимог не були надані докази про те, що за ОСОБА_4 зареєстровано нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та інше нерухоме майно, яке належить на праві приватної власності відповідачу.
Проте, такого висновку суд першої інстанції дійшов передчасно.
З виділених судом першої інстанції матеріалів справи убачається, що 19.12.2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання права спільної сумісної власності на майно (а.с. 2-5). 19.12.2013 року представник позивача звернувся з заявою про забезпечення позову (а.с. 18-20). Провадження у вказаній справі відкрито не було, так як ухвалою судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 23.12.2013 року позовну заяву ОСОБА_2 залишено без руху (а.с. 27).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст. 30 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Відповідно до п. 4 роз'яснень викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову суди з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх
вимог, перевіряють обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати
особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову до відкриття провадження у справі, суд першої інстанції позбавлений був реальної можливості перевірити належним чином дані про особу відповідача, обсяг позовних вимог та обставини, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, оскільки за змістом ст. 30, ст. 122 ЦПК України особа набуває статусу сторони (позивача, відповідача) у цивільному процесі лише після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 3 ст. 151 ЦПК України та роз'яснень викладених у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч. 4 ст. 151 ЦПК України), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Суд першої інстанції не вправі здійснювати будь-які дії щодо підготовки справи до судового розгляду та вирішувати питання щодо доцільності забезпечення позову до відкриття провадження у справі.
Зазначені порушення норм процесуального закону є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції з передачею питання на новий розгляд.
На підставі викладеного та керуючись статтями 307, 312, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, інтереси якого представляє ОСОБА_3 задовольнити частково.
Ухвалу Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27.12.2013 року скасувати та передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Головуючий-суддя: Пищида М.М.
Суддя: Дьомич Л.М.
Суддя: Єгорова С.М