22 січня 2014 р.м.ОдесаСправа № 2а/1570/6419/2011
Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К. С.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого Золотнікова О.С.,
суддів: Осіпова Ю.В. та Скрипченка В.О.,
при секретарі Василенко І.Ю.,
за участю представника позивача Жукова Ю.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 січня 2013 року по справі за адміністративним позовом спільного підприємства «Вітмарк-Україна» в формі товариства з обмеженою відповідальністю до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
У серпні 2011 року спільне підприємство «Вітмарк-Україна» в формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі СП «Вітмарк-Україна» в формі ТОВ) звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби (далі СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі ДПС) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04 серпня 2011 року № 0001121620.
В обґрунтування позову зазначалось, що з 11 по 22 липня 2011 року посадовими особами СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питання достовірності визначення об'єкту оподаткування податком на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Агродар-Юг» за період жовтень-грудень 2010 року. За результатами перевірки складено акт від 28 липня 2011 року за № 331/16-2/22480087/53, в якому зазначено про порушення позивачем п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті, у розмірі 441073 грн.. На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 04 серпня 2011 року № 0001121620, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 441073 грн. та в сумі 330805 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. На думку позивача, висновки акта перевірки щодо порушення СП «Вітмарк-Україна» в формі ТОВ вимог податкового законодавства не є обґрунтованими, а тому прийняте на підставі акта перевірки податкове повідомлення-рішення відповідача підлягає скасуванню.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21 січня 2013 року позовні вимоги СП «Вітмарк-Україна» в формі ТОВ задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі ДПС від 04 серпня 2011 року № 0001121620.
Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, представник СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі ДПС в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції при вирішенні справи порушено норми матеріального та процесуального права. Так, судом не прийнято до уваги положення Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24 травня 1995 року № 88. У зв'язку з викладеним в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції з винесенням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.
В запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача просить залишити оскаржене судове рішення без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, виступ представника позивача про залишення постанови суду першої інстанції без змін, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Судом встановлено, що з 11 по 22 липня 2011 року посадовими особами СДПІ по роботі з ВПП у м. Одесі ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку СП «Вітмарк-Україна» в формі ТОВ з питання достовірності визначення об'єкту оподаткування податком на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Агродар-Юг» за період жовтень-грудень 2010 року.
За результатами перевірки складено акт від 28 липня 2011 року за № 331/16-2/22482287/53, в якому зазначено про порушення позивачем п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті, у розмірі 441073 грн..
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 04 серпня 2011 року № 0001121620, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 441073 грн. та в сумі 330805 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Задовольняючи позовні вимоги СП «Вітмарк-Україна» в формі ТОВ про визнання протиправним та скасування оскарженого податкового повідомлення-рішення відповідача, яким позивачу визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість, а також застосовано штрафні (фінансові) санкції, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідачем не доведено порушенням позивачем норм податкового законодавства під час формування податкового кредиту з включенням до нього податку на додану вартість на загальну суму 441073 грн., сплаченого у складі вартості товарів, отриманих протягом перевіреного податковим органом періоду.
Так, відповідно до п 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 названого Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Нормами п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 названого Закону (у вказаній вище редакції) передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Як встановлено матеріалами справи, податковий кредит за листопад 2010 року позивач формував на підставі податкових накладних, виданих його контрагентом ТОВ «Агродар-Юг».
При цьому позивачем серед інших господарських операцій протягом перевіреного податковим органом періоду укладено з ТОВ «Агродар-Юг» договір поставки сільськогосподарської сировини від 16 серпня 2010 року № 74 (т. 1 а. с. 33-35).
Витрати по вказаному договору безпосередньо пов'язані з основною статутною діяльністю позивача (виробництво фруктових та овочевих соків - т. 1 а. с. 19) та підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними документами.
Відповідно до п. п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Згідно з п. п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 названого Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).
На підставі п. п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Крім того, пунктом 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року № 165 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037), чинного на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Згідно п. 5 Порядку податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку, тобто якщо податкову накладну видано особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Підпунктом 6.2 Порядку визначено, що податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість.
Як встановлено матеріалами справи, всі розрахунки позивача підтвердженні податковими накладними, оформленими у відповідності до вимог п. п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та складеними в порядку, передбаченому наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037).
Податкові накладні складено особою, яка на момент їх оформлення зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
При цьому податковим органом не доведено фактів безтоварності операцій за спірною угодою та обізнаності позивача щодо можливого порушення податкового законодавства його контрагентом.
Реальність виконання господарських зобов'язань за укладеним позивачем договором поставки підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами, які були досліджені судом першої інстанції.
За таких обставин суми податку на додану вартість за виписаними ТОВ «Агродар-Юг» податковими накладними за вказаною вище угодою були правомірно включені позивачем до складу податкового кредиту за листопад 2010 року.
Суд апеляційної інстанції відхиляє посилання апелянта на фіктивність укладених позивачем з ТОВ «Агродар-Юг» правочинів з огляду на наступне.
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.
Загальні вимоги чинності правочину, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу, встановлені статтею 203 названого Кодексу.
Відповідно до приписів статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно зі статтею 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
На підставі частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на приписи наведеної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
Із врахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції знаходить обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що позивачем було додержано встановлений чинним законодавством порядок формування податкового кредиту за спірними господарськими операціями. При цьому можливе невиконання контрагентом свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету є підставою для відповідальності та тягне негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо останній виконав весь перелік умов щодо його формування та має належні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
У зв'язку з відсутністю підстав для визначення позивачу зобов'язань з податку на додану вартість за основним платежем, відсутні підстави і для застосування до СП «Вітмарк-Україна» в формі ТОВ штрафних (фінансових) санкцій, передбачених ст. 123 Податкового кодексу України.
Враховуючи, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції на підставі ст. 200 КАС України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 січня 2013 року - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Повний текст ухвали складено 23 січня 2014 року.
Головуючий:
Судді: