м. Вінниця
31 січня 2014 р. Справа № 802/148/14-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Жданкіної Наталії Володимирівни ,
за участю:
секретаря судового засідання: Ємельянова Родіона Ігоровича
позивача: Ісаєвої І.П., Неменка О.В., Ісаєвої Ю.В.
представника відповідача: Порхун Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_1 ; ОСОБА_2 ; ОСОБА_3
до: Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області
про: зобов'язання зареєструвати за місцем проживання
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулися ОСОБА_1 ; ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 з адміністративним позовом до Управління державної міграційної служби України у Вінницькій області про зобов'язання зареєструвати за місцем проживання.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 проживають в кімнаті АДРЕСА_1 . Позивачка ( ОСОБА_1 ) в жовтні 2013 року звернулася до відповідача із заявою про здійснення реєстрації її та членів її сім'ї за вищезазначеним місцем проживання. Проте, відповідач відмовив їй у здійсненні такої реєстрації. Позивачі, не погоджуючись із такою відмовою відповідача, звернулися до суду з адміністративним позовом та просили суд зобов'язати відповідача зареєструвати їх за місцем проживання за адресою АДРЕСА_2 .
Ухвалою суду від 22 січня 2014 року відкрито провадження у адміністративній справі.
В судовому засіданні позивачі підтримали заявлені позовні вимоги повністю та просили суд задовольнити адміністративний позов з підстав викладених в позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення адміністративного позову заперечила та просила суд відмовити позивачам у задоволенні адміністративного позову.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх в сукупності, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення сторін, суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає, з огляду на наступне
Як вбачається із матеріалів справи, спільним рішенням адміністрації та профспілкового комітету ВАТ "Завод Термінал" ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 видано ордер №228 від 20.02.2006 року про виділення їм кімнати АДРЕСА_1 . (а.с. 6)
Позивачка ( ОСОБА_1 ) в жовтні 2013 року звернулася до відповідача з заявою від 24.10.2013 року, якою просить зареєструвати її та дітей за місцем проживання, а саме в кімнаті АДРЕСА_1 . (а.с.10)
Як на підставу для здійснення реєстрації місця проживання, позивачка посилалась на ордер №228, виданий 20 лютого 2006 року ВАТ "Завод Термінал".
У відповідь на вказану заяву, відповідач, листом від 25.10.2013 року №І-2 повідомив позивачів, що правових підстав для здійснення реєстрації місця проживання позивачів за вказаною адресою немає, так як відповідно до вимог чинного законодавства ордер, як документ, дійсний на протязі 30 днів після його видачі, а по закінчення цього строку ордер автоматично втрачає силу. Разом з тим, відповідач, посилаючись на норми Закону «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», роз'яснив позивачам на підставі яких документів здійснюється реєстрація місця проживання особи.
В свою чергу позивачі, вважаючи таку відмову відповідача протиправною, звернулися до суду та просили суд зобов'язати відповідача зареєструвати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за місцем проживання в кімнаті АДРЕСА_1 .
Суд, відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, виходив з наступного.
Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.
Статтею 6 вказаного Закону визначено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання.
Для реєстрації особа або її законний представник подає: письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання (якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження або свідоцтво про належність до громадянства України); квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати; талон зняття з реєстрації (у разі зміни місця проживання в межах України); документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку). У разі подачі заяви законним представником особи додатково подаються: документ, що посвідчує особу законного представника; документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника, крім випадків, коли законними представниками є батьки (усиновлювачі).
Реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників.
Порядок реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1077 від 22.11.2012 року, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 18.12.2012 року за № 2109/22421 (далі - Порядок) визначає процедуру реєстрації місця проживання та місця перебування осіб в Україні, зразки документів, необхідних для реєстрації і зняття з реєстрації місця проживання та місця перебування.
Пунктом 2.2 вказаного Порядку визначено, що для реєстрації місця проживання особа або її законний представник подає до територіального підрозділу ДМС України зокрема документи, що підтверджують: право на проживання в житлі - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім'ї на реєстрацію місця проживання.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач відмовив у здійсненні реєстрації місця проживання позивачів у зв'язку із відсутністю документу, який підтверджує право проживання позивача у вказаній кімнаті.
Як вже зазначалось вище, документом, що підтверджує право на проживанні в житлі є ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи.
Із заяви позивачки про здійснення реєстрації місця проживання від 24.10.2013 року вбачається, що підставою для здійснення реєстрації вона зазначає ордер №228 від 20.02.2006 року, виданий ВАТ "Завод Термінал" на кімнату АДРЕСА_1 .
Відповідно до розділу 4 пункту 67 Постанови Ради Міністрів Української РСР і Української Республіканської Ради професійних спілок від 11 грудня 1984 р. № 470 про затвердження Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР визначено, що на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер дійсний протягом 30 днів.
Як вбачається із матеріалів справи, ордер №228 від 20.02.2006 року, на який посилаються позивачі, на час звернення їх до відповідача, вже втратив свою чинність. Зазначене також не заперечувалось позивачами під час розгляду справи.
Також, позивачка пояснила суду, що раніше вона проживала у цьому ж гуртожитку, але у кімнаті № 522. В подальшому, їй надали кімнату більшої площі № 705, в якій вона проживає і нині. Проте, у 2006 році життєві обставини перешкодили їй звернутися до відповідного суб'єкта владних повноважень щодо її реєстрації.
Разом з тим, позивач ОСОБА_1 в обґрунтування своєї позиції посилалась на рішення Ленінського районного суд м. Вінниці від 10.01.2012 року у справі №2-5205-11, яким, на її думку, встановлено, що кімната АДРЕСА_1 є постійним і єдиним місцем проживання, оскільки іншого житла вони не мають.
Суд критично ставиться до таких посилань позивачки з огляду на наступне.
Як вбачається із вищезазначеного рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 10.01.2012 року, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 визнано такими, що втратили право користування кімнатою АДРЕСА_3 .
Отже, позивачі помилково вважають, що документом, який підтверджує їх постійне місце проживання та право на проживання у кімнаті №705 у гуртожитку є зазначене вище судове рішення.
Будь-яких інших документів, передбачених законодавством, які б давали право відповідачу здійснити реєстрацію позивачів, останні не надали.
За таких обставин суд вважає, що відповідачем правомірно відмовлено позивачам в реєстрації їх місця проживання в кімнаті АДРЕСА_1 .
Таким чином, відповідач, відмовляючи позивачам в реєстрації їх місця проживання у вказаній кімнаті №705 у гуртожитку, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Відповідно до положень, закріплених статтею 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В судовому засіданні встановлено, що оскаржувана відмова відповідає критеріям щодо правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, в контексті статті 2 КАС України, з боку відповідача надано достатніх аргументів та доводів, які свідчать, що оскаржувана відмова прийнята у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В той же час позивач не довів обставин в обґрунтування своїх вимог, в зв'язку з чим суд приходить до висновку, що в позові слід відмовити.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, а також за відсутності витрат позивача, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
В задоволенні позовних вимог - відмовити повністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна