Справа № 22-ц/793/142/14Головуючий по 1 інстанції
Категорія : 5 Клочко О. В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Демченко В. А.
29 січня 2014 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючого Демченко В. А.
суддів Подорога В. М. , Бородійчук В. Г.
при секретарі Бражнюк О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційні скарги арбітражного керуючого Вінника Сергія Васильовича та Публічного акціонерного товариства «Омега Банк» на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 жовтня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна, -
21 вересня 2012 року ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_8 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю та поділ майна.
В обґрунтування позовних вимог вказувала, що в період з 1994 року по 1999 рік вони проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, під час сумісного проживання у них народився син - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Вони разом мали спільний бюджет, були пов'язані спільним побутом та вели спільне господарство, а саме разом господарювали в кооперативі «Лада» по АДРЕСА_1, який межує титульною стороною з домоволодінням по провулку Попова - 11 у м. Черкаси.
Даний кооператив ОСОБА_8 отримав за рішенням зборів кооперативу приблизно в 1994 році, а в 1997 році відповідач отримав у власність за договором дарування майстерню, що знаходилась за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 1019,7 кв.м. При веденні спільного господарства вона займалась підприємницькою діяльністю з відповідачем, і коли в результаті пожежі в 1995 році згоріли будівлі кооперативу «Лада», вони разом з відповідачем, за рахунок сімейних коштів, відновлювали споруди кооперативу «Лада», в тому числі і майстерню.
Після отримання у власність кооперативу, відповідач звернувся до міськвиконкому про надання дозволу на добудову, де отримав погодження в управлінні містобудування та архітектури Черкаського міськвиконкому, і протягом 1997-1998 року вони спільно проводили перебудування майстерні у СТО і готельно-ресторанний комплекс.
У 1998 році вже працював ресторан, яким вона, як дружина відповідача, керувала та вела бізнес.
Відповідач з травня 1998 року перебував на стаціонарному лікуванні внаслідок тяжкої травми, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди і вона самостійно вела все господарство та бізнес. Належним чином оформити прибудови та перебудови відповідач відмовлявся, як і затягував законне оформлення шлюбу.
Проте, факт сумісного проживання з відповідачем та ведення спільного господарства, спільного побуту, підтверджується рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05 липня 2007 року по цивільній справі № 2-2105/07 та ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 18 вересня 2007 року по справі № 22ц/1703.
За час їхнього спільного проживання, нерухоме майно істотно збільшилось в ціні та розмірі.
Вважає, що частки в цьому майні мають бути визнані між ними рівними.
Вона зверталася до відповідача про врегулювання спільного майнового питання, але відповідач ухилився в добровільному порядку вирішити спільні майнові права, що спонукало звернутися до суду з даним позовом.
Просила визнати право спільної сумісної власності на готельно-ресторанний комплекс «Лада - Сервіс» по АДРЕСА_1 за нею та ОСОБА_10, визнати за нею право власності на ? частини вказаного готельно-ресторанного комплексу, а на решту ? частини - за ОСОБА_8.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 жовтня 2012 року визнано право спільної сумісної власності на готельно-ресторанний комплекс «Лада-Сервіс» по АДРЕСА_1 за ОСОБА_8 та ОСОБА_7. Визнано за ОСОБА_7 право власності на ? частини готельно-ресторанного комплексу «Лада-Сервіс», який розташований за адресою АДРЕСА_1, решта ? частини вказаного комплексу визнано за ОСОБА_8
В апеляційних скаргах арбітражний керуючий Вінник С.В., як ліквідатор банкрута фізичної особи - підприємця ОСОБА_8, та ПАТ «Омега Банк», як іпотекодержатель нерухомого майна, просять скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 жовтня 2012 року як незаконне, ухвалене з порушенням норм матеріального права, ухваливши нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивачки ОСОБА_7
Заслухавши суддю-доповідача, апелянтів по справі, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог заявлених в суді першої інстанції, судова колегія приходить до висновку про задоволення апеляційних скарг по наступних підставах.
Позивач ОСОБА_7 та відповідач ОСОБА_8, а також їх представники, будучи належним чином повідомленими про час і місце судового розгляду, повторно не з'явились в судове засідання, що відповідно до положень ст.305 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Так, визнаючи за сторонами право спільної сумісної власності на готельно-ресторанний комплекс «Лада-Сервіс» та визнаючи за позивачкою ОСОБА_7 право власності на 12 частину даного комплексу, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_7 є доведеними і керувався положеннями Закону України «Про власність».
Проте, погодитись з такими висновками суду першої інстанції неможливо виходячи з наступного.
Звертаючись до суду з позовними вимогами про визнання права спільної сумісної власності на готельно-ресторанний комплекс «Лада-Сервіс» та визнання за нею права власності на 12 частину даного комплексу у вересні 2012 року, позивачка ОСОБА_7. вказувала, що проживала з відповідачем ОСОБА_8 у незареєстрованому шлюбі з 1994 по 1999 рік, сторони мали спільні права, вели спільне господарство, про наявність права власності на даний комплекс за позивачем взнала тільки у 2012 році, а так як відповідач відмовився визнати за нею право на половину спільного майна, то вона змушена звернутись з даним позовом до суду.
Під час вирішення справи суд першої інстанції керувався тим, що позивачка та відповідач проживали протягом 1994 - 1999 років однією сім'єю без укладення шлюбу, мають сина ІНФОРМАЦІЯ_1, під час проживання за їх спільні кошти було збільшено майно, а участь кожного з них у набутті цього майна була однаковою.
Проте, колегією суддів за матеріалами справи установлено, що відповідно до нотаріально посвідченого договору дарування від 4 вересня 1997 року Кооператив «Лада» подарував, а ОСОБА_8 прийняв в дар майстерню, що знаходиться по АДРЕСА_1 на земельній ділянці розміром 780 кв.м. (а.с.18).
Дана обставина підтверджується і матеріалами технічної справи Черкаського БТІ (а.с.19-26).
Будь-яких інших доказів про наявність переобладнання майстерні, правовстановлюючих документів на готельно-ресторанний комплекс «Лада-Сервіс» про належність відповідачу ОСОБА_8 даного майна в матеріалах справи не міститься.
Такі докази не були надані до суду першої інстанції сторонами по справі, як не з'ясовувалась дана обставина і судом при ухваленні рішення у справі.
Водночас суд першої інстанції, визнаючи за ОСОБА_7 право власності на 1/2 частину Готельно-ресторанного комплексу «Лада-Сервіс», дійшов висновку, що позивачка має право на таку частку в спірному майні, оскільки це майно було набуто зусиллями обох сторін за рахунок їх спільних зароблених коштів, що були однаковими за розміром.
Однак відповідно до чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону України "Про власність", ст. 22 КпШС); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону України "Про власність"); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана під час приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду").
В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності під час надбання майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" від 22 грудня 1995 р. N 20).
Дані обставини узгоджуються і підтверджені правовим висновком Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-135цс13 про те, що майно, набуте до 1 січня 2004 року під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їх спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.
У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.
Згідно з вимогами частин 1, 4 ст. 60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, для визнання за позивачкою права власності на частку у спірному нерухомому майні, вона мала надати суду належні та допустимі докази про її участь у набутті цього майна, оскільки сам по собі факт спільного проживання без реєстрації шлюбу, наявність приблизно однакових з відповідачем доходів , без визначення ступеня її участі працею й коштами у створенні спільної часткової власності не може бути підставою для визнання за позивачкою права власності на половину зазначеного майна.
Крім того, вирішуючи справу, місцевий суд на порушення вимог статей 213, 214 ЦПК залишив поза увагою та належним чином не перевірив те, що зазначене спірне майно отримано в дарунок відповідачем і є його особистою власністю, та що фактичні шлюбні стосунки з позивачкою підтримувались з 1994 по 1999 рік.
Окрім того, відповідно до ст. 71 ЦК Української РСР (чинного на час виникнення спірних правовідносин) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Згідно зі ст. 80 ЦК Української РСР закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.
Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України 2004 року Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 1 січня 2004 року. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України 2004 року, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Оскільки право на звернення до суду з позовом у ОСОБА_7 виникло з моменту припинення відносин спільного проживання, тобто з 1999 року, і до введення в дію ЦК України 2004 року, то встановлений ст. 71 ЦК Української РСР 1963 року, строк позовної давності сплив, що також не було враховано судом першої інстанції.
При цьому, з матеріалів, доданих до апеляційних скарг апелянтами, а саме з договору іпотеки №2301120788-945-1 від 14 грудня 2007 року встановлено, що ОСОБА_8 належить на праві власності готельно-ресторанний комплекс, що розташований по АДРЕСА_1, зареєстрований на підставі рішення суду від 15.11.2007 року і підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно Черкаського ОБТІ №16843625 від 29 листопада 2007 року (а.с.81-94).
Тобто, право власності у ОСОБА_8 на готельно-ресторанний комплекс «Лада-Сервіс» виникло з часу державної реєстрації з 29 листопада 2007 року, спільне проживання сторін було припинено у 1999 році, і при цьому позивачкою не було надано жодних доказів у підтвердження участі у створенні спільного майна, а саме даного комплексу як до 1999 року, так і після припинення стосунків з 1999 року.
22 червня 2010 року постановою господарського суду Черкаської області визнано фізичну особу-підприємця ОСОБА_8 банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Вінника С.В. (а.с.77-78).
Відповідно до ч. 1 ст. 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Чинне законодавство України не передбачає відокремлення майна, яке використовується підприємцем для здійснення підприємницької діяльності, із загальної маси майна, належного фізичній особі, тому за рішенням суду стягнення може бути звернено на усе майно боржника, незалежно від того використовувалося воно у підприємницькій діяльності чи ні.
Таким чином, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_8, як фізичної особи - підприємця, забезпечується як майном, яке використовується у підприємницькій діяльності, так і майном , яке належить йому як фізичній особі.
За положеннями ст.22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна вчиняють правочини (укладають договори) щодо:
відчуження, або обтяження нерухомого майна боржника, в тому числі його передачі в оренду, заставу, внесення зазначеного майна до статутного капіталу іншого підприємства або господарського товариства, розпорядження нерухомим майном боржника у будь-який інший спосіб;
одержання та видачі позик (кредитів), надання поруки, гарантій, уступки вимоги, переведення боргу, а також передачі в довірче управління майна боржника;
розпорядження у будь-який спосіб іншим майном боржника, балансова вартість якого становить понад один відсоток балансової вартості активів боржника, та укладання інших значних правочинів (договорів).
З огляду на наведене, суд першої інстанції зобов'язаний був залучити до участі у справі арбітражного керуючого, оскільки вирішувалось питання нерухомого майна банкрута відповідача ОСОБА_8, проте дана обставина залишилась поза увагою суду.
Заперечення сторін у справі щодо необґрунтованості апеляційних скарг та відповідності рішення суду першої інстанції положенням чинного законодавства, є безпідставними і не підтверджені належними доказами у справі, і такими, що не ґрунтуються на нормах матеріального права.
Зважаючи на встановлені обставини, матеріали справи, надані докази по справі, доводи апеляційних скарг, а також те, що право власності на готельно-ресторанний комплекс «Лада-Сервіс» у відповідача ОСОБА_8 виникло з 2007 року, після спільного проживання з позивачкою ОСОБА_7, а позивачкою не доведено того факту, що дане нерухоме майно придбане внаслідок спільної праці сторін за час спільного проживання до 1999 року, то колегія суддів приходить до висновку, що ухвалене у справі судове рішення не можна визнати законним та обґрунтованим, і тому воно підлягає до скасування на підставах, передбачених п.2, п.4 ч. 1 ст. 309 ЦПК, з ухваленням нового рішення у справі про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7
На підставі викладеного та керуючись ст.303, ст.304, ст.307, ст.309, ст.314, ст.316, ст.317, ст.319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги арбітражного керуючого Вінника Сергія Васильовича та Публічного акціонерного товариства «Омега Банк» задовольнити.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 жовтня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна, - скасувати та ухвалити нове рішення у справі, яким відмовити ОСОБА_7 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_8 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна.
Рішення набирає законної сили негайно з моменту проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.
Головуючий :
Судді :