Апеляційний суд міста Києва
1[1]
Іменем України
30 січня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого: судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретарів судового засідання - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурорів - ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
ОСОБА_9 ,
захисника - адвоката ОСОБА_10
та обвинувачених - ОСОБА_11 і ОСОБА_12 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження № 12013110020010913 за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні та обвинуваченого ОСОБА_11 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 04 листопада 2013 рокувідносно
ОСОБА_11 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Кременчук Полтавської області, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
обвинувачуваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 296 КК України,
Згідно з вироком Дарницького районного суду м. Києва від 04 листопада 2013 року ОСОБА_11 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 296 КК України, на підставі яких засуджено до покарання:
за ч. 2 ст. 186 КК України - 4 (чотири) роки позбавлення волі;
за ч. 1 ст. 296 КК України - 2 (два) роки обмеження волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України ОСОБА_11 призначено покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.
Цим же вироком, ОСОБА_12 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України та засуджено до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки.
На підставі ст.ст. 75, 76 КК України, суд звільнив ОСОБА_12 від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 3 (три) роки та поклавши на обвинуваченого передбачені законом обов'язки.
Також згідно з вироком суд прийняв рішення щодо речових доказів.
Як встановлено вироком суду, 20 вересня 2013 року приблизно о 20 год. 30 хв. ОСОБА_12 , умисно, з корисливих спонукань, з метою відкритого викрадення чужого майна, знаходячись по АДРЕСА_3 , вступив у злочинну змову з ОСОБА_11 , запропонувавши остатньому відкрито викрасти чуже майно, розподіливши при цьому ролі, а саме: ОСОБА_11 відбере мобільний телефон якогось незнайомого чоловіка, обраного в якості об'єкта, а ОСОБА_12 заподіє йому тілесні ушкодження, на що ОСОБА_13 дав свою згоду.
Після чого, ОСОБА_12 діючи за попередньою змовою з ОСОБА_11 , продовжуючи свої злочинні дії, знаходячись неподалік школи по АДРЕСА_3 , побачили раніше незнайомого ОСОБА_14 , на якого вказав ОСОБА_12 , обравши його в якості об'єкта пограбування. Далі, діючи узгоджено та обопільно, згідно розподілених ролей, ОСОБА_12 підійшов до ОСОБА_14 , що перебував між будинком АДРЕСА_3 , де ОСОБА_12 з застосуванням фізичного насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, наніс удар ліктем в обличчя ОСОБА_14 . Від отриманого удару ОСОБА_14 , не втримавшись на ногах впав на землю. ОСОБА_12 згідно відведеної йому ролі продовжив наносити тілесні ушкодження ногами у підреберну зону ОСОБА_14 , завдавши останньому сильного фізичного болю, подолавши таким чином волю потерпілого до опору.
ОСОБА_11 згідно відведеної йому ролі, скориставшись безпорадним станом ОСОБА_14 , підійшов до нього та шляхом ривка, з руки останнього відкрито викрав його майно, а саме: мобільний телефон марки «Prestigio», вартістю 1000 грн. 00 коп., з картою пам'яті на 4 Гб, двома сім-картами операторів Лайф» та «МТС», на рахунках яких знаходилось відповідно 10 та 15 грн. Викравши майно ОСОБА_14 , ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , із місця злочину зникли, завдавши при цьому потерпілому матеріальних збитків на загальну суму 1165 грн.
Крім того, 20 вересня 2013 року приблизно о 21 год. 30 хв. ОСОБА_11 знаходячись в громадському місці, а саме біля узбіччя дороги по вул. Дніпровська Набережна, 19 в м. Києві, реалізуючи свій умисел, направлений на хуліганські дії відносно ОСОБА_15 , діючи умисно, протиправно, безпричинно, з мотивів явної не поваги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, рухаючись на зустріч ОСОБА_15 своїм корпусом тіла перекрив їй дорогу, таким чином припинивши її рух. В подальшому ОСОБА_11 , безпричинно наніс удар ліктем в обличчя ОСОБА_15 , від чого остання не втрималась та впала на землю. Продовжуючи свої хуліганські дії відносно ОСОБА_15 , ОСОБА_11 , вперто не бажаючи їх припинити розпочав наносити удари ногами в область тулубу ОСОБА_15 , завдавши останній тілесні ушкодження та фізичного болю. Відразу після вказаного злочину ОСОБА_11 затримали працівники міліції.
Не погоджуючись з вироком суду, прокурор у кримінальному провадженні та обвинувачений ОСОБА_11 оскаржили його в апеляційному порядку.
При цьому, прокурор у свої апеляційній скарзі просить оскаржуваний вирок суду змінити, а саме:
виключити з резолютивної частини вироку дубльований абзац, а саме «в строк відбування покарання ОСОБА_11 зарахувати термін досудового тримання під вартою з 20 вересня 2013 року»;
в резолютивній частині вироку зазначити речові докази - мобільний телефон марки «Prestigio», дві сім-карти операторів «Лайф» та «МТС», карту пам'яті на 4 GB залишити у власності потерпілого ОСОБА_14 .
В обгрунтування поданої апеляційної скарги, прокурор посилається на те, що вирок суду підлягає зміні з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, які полягають у невідповідності вироку вимогам ст. 374 КПК України.
Зокрема, як зазначається у скарзі, вказавши у резолютивній частині вироку про початок відбування ОСОБА_11 покарання з 20 вересня 2013 року, суд через декілька абзаців повторно зазначає «в строк відбування покарання ОСОБА_11 зарахувати термін досудового тримання під вартою з 20 вересня 2013 року», у зв'язку з чим одне з вказаних посилань є недоцільним.
Крім того, приймаючи рішення щодо речових доказів, суд першої інстанції не зазначив у резолютивній частині вироку, які саме речові докази необхідно залишити у власності потерпілого ОСОБА_14 .
Обвинувачений ОСОБА_11 у своїй апеляційній скарзі просить оскаржуваний вирок суду змінити та призначити йому більш м'яке покарання, як за ч. 2 ст. 186, так і за ч. 1 ст. 296 КК України, оскільки призначене судом покарання, через свою суворість, не відповідає тяжкості злочину та особі обвинуваченого.
При цьому, в обґрунтування своїх вимог обвинувачений ОСОБА_11 посилається на те, що при постановленні вироку судом першої інстанції не були належним чином враховані наступні обставини: те, що як на досудовому, так і судовому слідстві він повністю визнав свою вину у скоєних злочинах, щиро розкаявся та активно сприяв розкриттю злочину; що потерпілі, у яких він просив вибачення, не мають до нього претензій та просили суд не позбавляти його волі; що раніше він не притягувався до кримінальної відповідальності; що за місцем проживання, навчання в ПТУ та служби в армії характеризувався лише позитивно; що на його утриманні знаходилась і знаходиться неповнолітня сестра, яка проживає разом з непрацюючою матір'ю та яким він надавав матеріальну допомогу, перераховуючи всі зароблені в м. Києві кошти.
З урахуванням всіх наведених вище обставин, обвинувачений ОСОБА_11 просить застосувати до нього умовне покарання, не пов'язане з позбавленням волі, встановивши йому як найменший строк, передбачений санкціями ч. 2 ст. 186 та ч. 1 ст. 296 КК України, який, на думку останнього, буде достатнім та необхідним для його виправлення.
Вказаний вирок щодо обвинуваченого ОСОБА_12 в апеляційному порядку не оскаржується.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, який не підтримав апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні та заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого; пояснення захисника та обвинуваченого, які підтримали апеляційну скаргу подану останнім та залишили на розгляд суду апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні; провівши судові дебати та вислухавши останнє слово обвинуваченого; перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення, а апеляційну скаргу обвинуваченого - задовольнити, виходячи з наступних підстав.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_11 у відкритому викраденні чужого майна (грабежу), поєднаному з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, тобто у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, а також хуліганстві, тобто грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, тобто у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються наявними в ній доказами, які, в силу вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, судом не досліджувались, оскільки ці обставини ніким не оспорювалися.
Порушень при вирішенні судом першої інстанції питання щодо недоцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, колегія суддів не вбачає, а тому ці обставини, як і юридична кваліфікація скоєного ОСОБА_11 , не є предметом апеляційного розгляду, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, переглядає вирок суду лише в межах апеляційної скарги.
Так, вирішуючи питання про те, яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому і чи повинен він її відбувати, суд першої інстанції, як зазначено у вироку, врахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, один з яких відноситься до категорії тяжких злочинів, а інший до злочинів середньої тяжкості, кількість вчинених ним злочинів, обставини, які пом'якшують покарання (щире каяття та добровільне відшкодування завданих збитків), відсутність обставин, які б його обтяжували, а також дані, що характеризують особу обвинуваченого, а саме: те що ОСОБА_11 має молодий вік, вперше притягується до кримінальної відповідальності, на обліках у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, не одружений, позитивно характеризується.
Враховуючи всі ці обставини, суд першої інстанції дійшов до висновку, що ОСОБА_11 необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі в межах наближених до мінімальних санкцій, передбачених ч. 2 ст. 186 та ч. 1 ст. 296 КК України і що це покарання він повинен відбувати реально, оскільки воно буде необхідним і достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню ним нових злочинів.
Водночас, як вважає колегія суддів, мотивуючи призначене ОСОБА_11 покарання, суд першої інстанції хоча і послався у вироку на обставини, передбачені ст. 65 КК України, які визначають загальні засади призначення покарання, проте не врахував їх у повній мірі, коли робив висновок про те, що призначене покарання він повинен відбувати реально.
Зокрема, враховуючи конкретні обставини вчинених ОСОБА_11 кримінальних правопорушень, те, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності, повністю визнав свою вину, щиро розкаявся та активно сприяв розкриттю злочинів. Що потерпілі, у яких він просив вибачення, не мають до нього претензій та просили суд не позбавляти його волі, а також інші дані про його особу, які наведені у вироку та в апеляційній скарзі обвинуваченого, колегія суддів вважає, що мета покарання, у тому виправлення обвинуваченого, може бути досягнута без відбування ним покарання, у зв'язку з чим до нього слід застосувати ст. 75 КК України, яка передбачає звільнення від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.
З огляду на викладене колегія суддів знаходить доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_11 обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню,
Що ж стосується доводів апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні то вони не містять у собі достатніх підстав для зміни вироку, у тому числі через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.
Зокрема, у відповідності до ч. 1 ст. 412 КПК України, істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, які можуть потягти за собою скасування або зміну судового рішення, визнаються такі порушення цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Разом з тим, наведені в апеляційній скарзі прокурора обставини щодо викладення у резолютивній частині вироку рішень про початок строку відбування ОСОБА_11 покарання та про залік досудового тримання під вартою, а також рішення щодо речових доказів, не дають достатніх підстав для висновку про істотні порушення судом вимог кримінального процесуального закону, оскільки зміст резолютивної частини вироку відносно ОСОБА_11 не суперечить вимогам ст. 374 КПК України.
Більш того, навіть якщо припустити, що зазначена частина вироку містить в собі будь-які неточності чи формулювання, які можуть створити труднощі при його виконанні, то зазначені питання можуть і повинні вирішуватись за клопотанням учасників кримінального провадження, у тому числі прокурора, в порядку, передбаченому ст. 539 КПК України, а не шляхом оскарження вироку суду в апеляційному порядку.
За таких обставин, оскільки апеляційна скарга прокурора не містить у собі передбачених законом підстав для зміни вироку суду, зокрема в частині викладення в резолютивній частині вироку окремих рішень суду, колегія суддів вважає необхідним залишити її без задоволення, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_11 - задовольнити, змінивши вирок Дарницького районного суду м. Києва від 04 листопада 2013 року в частині призначеного йому покарання та застосувавши до нього ст. 75 КК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 408, 418 та 419 КПК України, колегія суддів Апеляційного суду м. Києва, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_11 задовольнити, а апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні залишити без задоволення.
Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 04 листопада 2013 року відносно ОСОБА_11 змінити.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_11 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю три роки та поклавши на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК України, а саме: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання; періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_11 у виді тримання під вартою скасувати та звільнити його з під варти в залі суду.
В решті вирок суду залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді: _____________ _____________ _____________
( ОСОБА_1 ) ( ОСОБА_2 ) ( ОСОБА_3 )
Справа № 11-кп/796/54/2014
Категорія: ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 296 КК України
Головуючий у 1-й інстанції - суддя ОСОБА_16
Доповідач - суддя ОСОБА_1