30 січня 2014 року Справа № 905/6100/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Добролюбової Т.В.,
суддівГоголь Т.Г. (доповідач), Швеця В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін: позивача: Циба В.К. - дов. від 27.11.13, відповідача: не з'явились, повідомлені належно,
касаційну скаргуПриватного підприємства "Торгово-виробнича компанія"
на постановуДонецького апеляційного господарського суду
від03.12.13
у справі№905/6100/13 Господарського суду Донецької області
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Строй Центр"
доПриватного підприємства "Торгово-виробнича компанія"
простягнення 39156,66 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Строй Центр" звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом (з урахуванням змін) до Приватного підприємства "Торгово-виробнича компанія" про стягнення з відповідача 30755,58 грн. боргу, 6239,10 грн. пені, 2161,98 грн. - 3% річних, 4800 грн. витрат на оплату послуг адвоката. В обґрунтування позову позивач посилався на несплату відповідачем у повному обсязі вартості відвантажених за договором №19/0-12 від 26.06.12 нафтопродуктів.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 14.10.13 (суддя Зекунова Е.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 30755,58 грн. боргу, 4590,17 грн. пені за період з 20.08.12 до 20.02.13, 1387,59 грн. - 3% річних за період з 20.08.12 до 14.08.13, а також 4800 грн. адвокатських витрат. Господарський суд виходив з факту несплати відповідачем у повному обсязі вартості відвантажених за договором №19/0-12 від 26.06.12 нафтопродуктів. Водночас суд дійшов висновку про те, що акт експертизи №ЭИ-269 від 18.08.12 є неналежним доказом нестачі пального, вартість якого заявлена до стягнення. При цьому суд визнав, що відповідачем не було дотримано порядок приймання нафтопродуктів за кількістю, встановлений спірним договором та Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, яка затверджена Наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики № 281/171/578/155 від 20.05.08. Судове рішення обґрунтовано приписами статей 11, 509, 525, 526, 530, 549, 625, 627 Цивільного кодексу України, 193, 216-218, 232 Господарського кодексу України, пунктами 5.2.4, 5.2.7, 5.2.8, 5.2.9, 5.2.10, 5.2.12 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти та нафтопродуктів на підприємствах та організаціях України від 20.05.08 №281/171/578/155, зареєстрованої Міністерством юстиції України №805/15496 від 02.09.08.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 03.12.13 (судді: Ломовцева Н.В., Колядко Т.М., Принцевська Н.М.) перевірене рішення господарського суду залишено без змін з тих же підстав.
Приватне підприємство "Торгово-виробнича компанія" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову у справі скасувати та відмовити у позові. Підприємство вважає, що судами порушені приписи З статті 11 Закону України "Про торгово-промислову палату України", статті 43, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник вказує на те, що при прийманні спірних нафтопродуктів була виявлена їх нестача, і це підтверджується актом експертизи №ЭИ-269 від 18.08.12, складеним експертом Донецької торгово-промислової палати, який є належним доказом у справі. При цьому, підприємство посилається на те, що дизпаливо надійшло у неробочий день, а тому його приймання, з урахуванням часу, необхідного для приїзду представників позивача, могло затягнутися на декілька днів.
Від позивача судом отримано відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити без зміну судові акти у справі, а касаційну скаргу - без задоволення.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представника позивача, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що 26.06.12 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Строй Центр" - постачальником та Приватним підприємством "Торгово-Виробнича компанія" - покупцем був укладений договір постачання нафтопродуктів №19/О-12. За цим договором постачальник зобов'язався передати у власність покупця нафтопродукти, а останній, в свою чергу, прийняти та оплатити їх на умовах і упродовж строку дії договору. Істотними умовами договору є кількість, асортимент, ціна та умови поставки продукції, котрі узгоджуються сторонами шляхом підписання додатків до договору за кожною окремою товарною партією продукції (пункт 2.3 договору). Пунктом 7.1 договору сторони обумовили, що прийняття продукції за кількістю здійснюється у відповідності до вимог Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Міністерства економіки України, Держспоживстандарту України від 20.05.08 №281/171/578/155, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 02.09.08 №805/15496. Кількість товару (маса вантажу), вказана в залізничній накладній або в товарно-транспортній накладній, являється кінцевою та обов'язковою для обох сторін (пункт 7.3 договору). Датою поставки нафтопродуктів вважається дата вказана в накладних на прийняття продукції та/або прийому передачі продукції. Сторони підписують накладні на прийняття продукції та/або двосторонній акт прийому-передачі продукції, які є документами, що підтверджують перехід права власності та пов'язаних з ним ризиків. Такі документи підтверджують також факт належного виконання постачальником своїх зобов'язань з поставки продукції за цим договором (пункт 7.4 договору). Оплата поставленої продукції проводиться покупцем в безготівковій формі в національній валюті України шляхом банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Оплата продукції проводиться покупцем за кожною окремою поставленою партією продукції, строк оплати визначається в додатках до договору (пункти 8.1, 8.2 договору). Відповідальність сторін обумовлена у розділі 9 договору. Зокрема, пунктом 9.2 договору передбачені санкції за прострочення оплати продукції у вигляді сплати пені. Відповідно до пункту 12.1 договір набирає чинності з моменту його укладення та діє упродовж одного року, але в будь-якому разі до повного виконання його сторонами. Господарські суди установили, що 14.08.12 сторони уклали додаткову угоду №6 до договору, за якою постачальник зобов'язався передати, а покупець прийняти та оплатити дизельне пальне ЕН 590УКТ ЗЕД 2710194110 в кількості 127664 кг за ціною 8817,50 грн. за 1 т (без ПДВ), всього на загальну суму 1 350 812,78 грн. (з ПДВ). Відповідач 14.08.12 направив позивачу заявку на поставку 120 т нафтопродуктів, отримувачем яких є Товариство з обмеженою відповідальністю "Прогрес" ст. Дружківка Донецької області. В процесі розгляду спору господарськими судами було установлено, що позивач на виконання умов спірного договору за залізничною накладною від 14.08.12 у вагонах №74946120, №74963570 відвантажив дизельне пальне в кількості 127664 кг. Проте, як установили суди, за отримані нафтопродукти відповідач розрахувався лише частково. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Строй Центр" про стягнення з Приватного підприємства "Торгово-виробнича компанія" 30755,58 грн. боргу, 6239,10 грн. пені, 2161,98 грн. - 3% річних. Ухвалюючи рішення у справі господарський суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову. Згідно з частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Дана норма кореспондує з приписами статті 265 Господарського кодексу України. Інструкція про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, яка затверджена Наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики №281/171/578/155 від 20.05.08, встановлює єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти і нафтопродуктів. Вимоги цієї Інструкції є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України. Пунктом 5.2.4 названої Інструкції передбачено, що маса нафти або нафтопродукту визначається вантажоодержувачем спільно з представником залізниці в разі: надходження нафти або нафтопродукту в несправній цистерні; надходження нафти або нафтопродукту з несправною пломбою ЗПП чи без пломби ЗПП за наявності позначки в залізничній накладній, що вантаж прийнятий до перевезення під пломбою ЗПП; надходження нафти або нафтопродукту зі справною пломбою ЗПП, але з ознаками нестачі, виявленої за допомогою ЗВТ, без порушення ЗПП. У разі виявлення нестачі нафти або нафтопродукту понад норми природних втрат або їх надлишків складається комерційний акт. За приписами пунктів 5.2.5 - 5.2.7 Інструкції комісійне приймання нафти або нафтопродукту за кількістю здійснюють уповноважені наказом керівника підприємства-вантажоодержувача особи, які мають відповідну освіту, кваліфікацію та досвід роботи з питань визначення кількості нафти і нафтопродуктів у залізничних цистернах, на яких покладено відповідальність за дотримання правил приймання нафти і нафтопродуктів, установлених цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами та нормативними документами. Результати комісійного приймання нафти або нафтопродуктів оформлюються актом приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю за формою N5-НП. Якщо приймання відбувалось у вихідний або святковий день, акт приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю за формою N5-НП необхідно затвердити в перший робочий день після вихідного або святкового дня. У разі подання претензії вантажовідправнику або залізниці акт приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю за формою N5-НП складається у трьох примірниках, при цьому обов'язковим є додання копії документа про виклик представника вантажовідправника для участі в прийманні нафти або нафтопродуктів. Пунктом 5.2.8 Інструкції передбачено, що у разі встановлення нестачі нафти або нафтопродуктів з вини вантажовідправника, яка після списання природних втрат перевищує граничнодопустиме відхилення між результатами вимірювання маси нафти та нафтопродуктів вантажовідправником і вантажоодержувачем (якщо це обумовлено умовами договору), матеріально відповідальна особа припиняє їх приймання і негайно повідомляє про це керівника свого підприємства. Одночасно з припиненням приймання вантажоодержувач зобов'язаний викликати представника вантажовідправника для участі в прийманні нафти або нафтопродуктів і складанні акта приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю за формою N 5-НП, якщо інше не передбачено умовами договору. Згідно з пунктом 5.2.11 Інструкції у разі відсутності в добовий строк повідомлення про виїзд представника вантажовідправника приймання нафти або нафтопродуктів відбувається за участю представника незалежної експертної організації, що обумовлено у відповідному договорі. За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Як вже зазначалося, позивач просив стягнути з відповідача 30755,58 грн. заборгованості за поставлені нафтопродукти, 6239,10 грн. пені, 2161,98 грн. - 3% річних. Мотивуючи свою відмову у сплаті спірних коштів, відповідач вказував на нестачу нафтопродуктів, вартість яких заявлена до стягнення, та в якості доказів такої посилався на акт експертизи Донецької торгово-промислової палати № ЭИ-269 від 18.08.12, акт приймання комісією від 18.08.12. Дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку зібраним у справі доказам (окрім іншого, і зазначеним актам), господарські суди на підставі повного та всебічного розгляду справи визнали недоведеним факт нестачі спірних нафтопродуктів. Господарські суди попередніх інстанцій в процесі розгляду спору установили, що відповідачем було порушено умови договору та вимоги законодавства, котре регулює порядок приймання нафтопродуктів. Суди установили, що відповідач у разі виявлення нестачі нафтопродуктів не повідомив та не викликав представника позивача для участі в їх прийманні та складанні акта приймання комісією, як то передбачено умовами спірного договору та Інструкцією; комерційний акт не складався. Як вже зазначалося, і це установлено судами, відповідач не сплатив у повному обсязі вартість відвантажених за договором №19/0-12 від 26.06.12 нафтопродуктів; його борг становить 30755,58 грн. Статтею 526 Цивільного кодексу України унормовані загальні умови виконання зобов'язання. В розумінні наведеної норми зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства. Аналогічні вимоги до виконання господарських зобов'язань закріпленні і в статті 193 Господарського кодексу України. Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Враховуючи те, що судами було установлено факт несплати відповідачем повної вартості відвантажених нафтопродуктів, вимоги позивача про стягнення боргу, інфляційних втрат, 3% річних і пені (з урахуванням здійсненого судами перерахунку) вірно задоволені судами. Отже, доводи, викладені в касаційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування судових рішень у справі, оскільки вони не спростовують встановленого судами; їм надавалася оцінка судом апеляційної інстанції та вони ґрунтуються на переоцінці доказів, яка відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, оскільки касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Відтак, підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 03.12.13 у справі №905/6100/13 залишити без змін.
Касаційну скаргу Приватного підприємства "Торгово-виробнича компанія"- без задоволення.
Головуючий Т.Добролюбова
Судді Т.Гоголь
В.Швець