28 січня 2014 р. Справа № 821/2578/13-а
Категорія: 10.3.4 Головуючий в 1 інстанції: Горшков В.М.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючогосудді -Семенюк Г.В.
судді - Потапчук В.О.
судді - Коваль М.П.
при секретаріПолянській А.М.
за участю сторін:
ТОВ Херсонський МБЗСірник Л.П. (довіреність)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2013 року по справі за позовом Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Херсонський машинобудівний завод" про стягнення адміністративно - господарських санкцій, -
встановиЛА:
Херсонське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі - позивач, Фонд) звернулось до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Херсонський машинобудівний завод" (надалі-відповідач, ВНВП "Херсонський машинобудівний завод") про стягнення 172584,02 грн. адміністративно-господарських санкцій та 276,16 грн. пені за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій.
Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2013 року в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, якою задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:
Статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що для підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від загальної чисельності працюючих. А якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості 1 робочого місця.
Частинами 1, 2, 4 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства (об'єднання), установи і організації, крім тих, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджетів, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ч. 1 ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції. Сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднані), в установі, організації за кожне робоче місце, незайняте інвалідом.
Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється, виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-П1 за 2011 рік середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу складала 638 осіб, фонд оплати праці штатних працівників - 15729800,00 грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника - 24654,90 грн.
Отже норматив робочих місць, створених для інвалідів, на підприємстві становить 26 місць. Фактично у 2011 році на підприємстві працювало 19 інвалідів.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що відповідачем не дотримано вимоги чинного законодавства щодо кількості інвалідів, які повинні працювати на підприємстві, в зв'язку з чим останній повинен сплатити штрафні санкції та пеню.
Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
У частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Згідно із статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (у редакції до 18 березня 2006 року) працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Законом від 23 лютого 2006 року № 3483-1У зазначену статтю було викладено в іншій редакції, а Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" доповнено статтею 18-1, за змістом якої пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.
Як вбачається з матеріалів справи то товариством з обмеженою відповідальністю науково-виробничим підприємством "Херсонський машинобудівний завод" на вимоги ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" були виконані наступні дії:
- створено робочі місця для працевлаштування інвалідів із забезпеченням для них умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпеченням іншими соціально-економічними гарантіями, передбаченими чинним законодавством (проведено приказом по підприємству);
- на підставі приказу директора ТОВ НВП "Херсонський машинобудівний завод", на 2011 рік начальником відділу кадрів передбачено заходи щодо пошуку необхідної кількості інвалідів для подальшого їх працевлаштування;
- звітувалося Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, (за формою № 10-ПІ, затвердженою наказом Мінпраці України).
- на протязі 2011 року неодноразово надавалася державній службі зайнятості інформація, необхідна для організації працевлаштування інвалідів;
Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів ТОВ НВП "Херсонський машинобудівний завод" подавалось центру зайнятості за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Абзацом четвертим пункту 2 статті 19 Закону України "Про зайнятість населення" від 01.03.1991 року № 803-ХІІ, в редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин, визначено право державної служби зайнятості направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) інвалідів, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки та рекомендацій МСЕК, наявних у них кваліфікації і знань га з урахуванням їх побажань.
Відповідно до ч. 3 ст. 18-1 Закону Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
З огляду на викладене, обов'язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.
У зв'язку з тим, що ТОВ НВП "Херсонський машинобудівний завод" здійснило всі належні від нього заходи щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у місті інвалідів, які бажають працевлаштуватись.
Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Як встановлено вище, ТОВ НВП "Херсонський машинобудівний завод" виконало свої спеціальні обов'язки, які на нього покладені ч.3 ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", однак зазначене не призвело до працевлаштування необхідної кількості інвалідів, відповідно до нормативу. Відповідач у своїй діяльності добросовісно здійснював необхідні заходи щодо працевлаштування інвалідів.
Згідно ч.1 ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
З викладеного слідує, що для реалізації ТОВ НВП "Херсонський машинобудівний завод" законного обов'язку щодо працевлаштування на роботу інваліда необхідно перш за все звернення самого інваліда до роботодавця для його працевлаштування.
Відповідач надав суду докази, відповідно до яких він вжив всі передбачені Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" заходи щодо працевлаштування інвалідів, зокрема виділив та створив робочі місця, звітував до відповідних органів державного контролю та проводив самостійно роботу щодо працевлаштування інвалідів, однак не з його вини інваліди не були працевлаштовані у необхідній кількості відповідно до нормативу.
За таких обставин, ТОВ НВП "Херсонський машинобудівний завод" вжило всіх необхідних заходів для недопущення зазначеного господарського порушення, а отже воно не може нести відповідальність за не працевлаштування необхідної кількості інвалідів.
Отже, нарахування та стягнення з ТОВ НВП "Херсонський машинобудівний завод" адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу щодо працевлаштування інвалідів є необґрунтованим, а тому позов в частині стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені не підлягає задоволенню.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Херсонського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, - залишити без задоволення.
Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2013 року по справі № 821/2578/13-а, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Ухвалу складено у повному обсязі - 29 січня 2014 року.
Головуючийсуддя Г.В. Семенюк
суддя В.О. Потапчук
суддя М.П. Коваль