28 січня 2014 р. Справа № 1423/2450/2011
Категорія: 10.3.2 Головуючий в 1 інстанції: Алєйніков В.О.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючогосудді -Семенюк Г.В.
судді - Потапчук В.О.
судді - Коваль М.П.
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської ради на Постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 грудня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Департаменту праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської ради про захист соціальних прав, -
встановиЛА:
Позивач, звернувся до суду з позовом до Департаменту праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської ради про захист соціальних прав.
Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 грудня 2012 року позов задоволено. Визнано неправомірними дії Департаменту праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської ради щодо нарахування та виплати позивачу за 2010 рік щомісячної допомоги на оздоровлення. Зобов'язано Департамент праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської ради здійснити позивачу нарахування щорічної допомоги на оздоровлення за 2010 ріку, виходячи з п'яти визначених відповідно до ст. 53 Закону України „Про державний бюджет України на 2010 рік", ст. 2 Закону України „Про встановлення продуктивного мінімуму та мінімальної заробітної плати" мінімальних заробітних плат. Зобов'язано Департамент праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської ради сплатити різницю між нарахованими відповідно до цієї постанови та фактично сплаченими у 2010 році сумами.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Виходячи з приписів абз. 4 ч. 8 ст. 183-2 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне:
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 є постраждалим від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесений до 1 категорії, і є інвалідом II групи (а.с.6-7).
Відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи» для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і віднесені до 1-ї категорії, є інвалідами 2 групи щорічна допомога на оздоровлення виплачується в розмірі 5 мінімальних заробітних плат.
В редакції Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.12.2007 року текст ч. 4, яка набрала законної сили 01.01.2008 року, викладено в наступній редакції: «одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та в розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом 11 пункту 28 розділу II Закону України від 28.12.2008 року № 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), тому відповідач мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції від 06.06.1996 року, який набрав чинності 20.06.1996 року.
Згідно із ч. 7 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами визначаються, зокрема основи соціального захисту, а ст. 75 Конституції встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.
Ст. 70 Закону України від 27 квітня 2010 року N 2154-VI "Про Державний бюджет України на 2010 рік" Кабінету Міністрів України було надано право у 2010 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Виходячи з того, що законодавством врегульовані правовідносини щодо виплат допомоги на оздоровлення, передбачених Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а також, що органи соціального захисту населення, здійснили у зазначений період, нарахування щорічної допомоги на оздоровлення у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач правомірно діяв, на підставі у межах повноважень та у спосіб, що визначено діючим законодавством України. Отже, в 2010 році органи соціального захисту населення не мали повноважень здійснювати зазначені виплати у розмірах встановлених частиною 4 статті 48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки протягом цього часу положення базового закону не діяли.
З огляду на викладене, оскаржувану позивачем постанову суду першої інстанції не можна вважати такою, що прийнята відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України, а тому колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для її скасування з постановленням нового рішення у справі.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 183-2, 198, 202, 205, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Департаменту праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської ради, - задовольнити.
Постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 грудня 2012 року по справі № 1423/2450/2011, - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити в повному обсязі.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Головуючийсуддя Г.В. Семенюк
суддя В.О. Потапчук
суддя М.П. Коваль