ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/20203/13 21.01.14
За позовом Фізичної особи-підприємця Руденко Єлизавети Петрівни
До Фізичної особи-підприємця Ситнік Ольги Вікторівни
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача
Товариство з обмеженою відповідальністю «Багатогалузева господарча асоціація «Ізумруд»
Про стягнення 38 724,83 грн.
Суддя Ващенко Т.М.
Представники учасників судового процесу:
Від позивача: Сінельников О.В. представник за довіреністю № б/н від 20.12.13.
Від відповідача: Ситник О.В. особа встановлена
Від третьої особи: Сінельников О.В. представник за довіреністю № б/н від 25.12.13.
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Руденко Єлизавети Петрівни (далі - позивач) до Фізичної особи-підприємця Ситнік Ольги Вікторівни (далі - відповідач) про стягнення 38 724,83 грн., а саме: 36 000,00 грн. - основного боргу, 2 194,69 грн. - пені, 530,14 грн. - 3% річних.
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказує на те, що відповідачем, в порушення умов Договору № 8 від 01.01.13. суборенди нежилого приміщення (площі), належним чином не виконано зобов'язання щодо своєчасного та в повному обсязі внесенню орендної плати, внаслідок чого у останнього утворилась перед позивачем заборгованість, що зумовило нарахування пені, 3% річних та звернення позивача з даним позовом до суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.13. порушено провадження у справі № 910/20203/13 та призначено її до розгляду на 19.11.13.
В зв'язку з перебуванням судді Ващенко Т.М. у відпустці, справу № 910/20203/13 призначено до розгляду на 17.12.13.
09.12.13. та 17.12.13. відповідач через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, з підстав визначених у відзиві.
17.12.13. представник відповідача через відділ діловодства подав клопотання про зупинення провадження у справі № 910/20203/13, в задоволенні якого судом відмовлено.
За результатами судового засідання 17.12.13. на підставі ст. 27 ГПК України судом залучено до участі в даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Багатогалузева господарча асоціація «Ізумруд» (далі - третя особа) та на підставі ст. 77 ГПК України відкладено розгляд справи на 14.01.14.
В судовому засіданні 14.01.14. представником відповідача подано письмові заперечення по справі.
В судовому засіданні 14.01.14. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 21.01.14., про що сторони повідомлені під розписку.
В судовому засіданні 21.01.14. представником позивача підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні 21.01.14. проти позову заперечував.
Представник третьої особи в судовому засіданні 21.01.14. в усному порядку підтримав позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Руденко Єлизавети Петрівни.
За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/20203/13.
В судовому засіданні 21.01.14. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Приписами п. 3.7 Договору № 14 оренди нежилого приміщення від 01.01.13., що був укладений між позивачем та третьою особою, позивачу, як Орендарю надано право здавати орендоване приміщення (нежиле приміщення (площі) 153,0 кв.м в торгівельному центрі по вул. Декабристів,7) в суборенду з дозволу третьої особи.
Третьою особою було надано позивачу згоду на здачу орендованих приміщень в суборенду відповідачу, що підтверджується наявними в матеріалах справи оригіналами листів Товариства з обмеженою відповідальністю «Багатогалузева господарча асоціація «Ізумруд».
Вказане спростовує твердження відповідача про відсутність дозволів третьої особи для здачі спірного приміщення в суборендне користування.
01.01.13. між позивачем (далі - Орендодавець) та відповідачем (далі - Орендар) укладено Договір № 8 суборенди нежилого приміщення (площі) (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Орендодавець передає, а Орендар приймає в орендне користування нежиле приміщення (площі) 45,0 кв.м (далі - приміщення) в торгівельному центрі по вул. Декабристів,7, для торгівлі.
Строк дії Договору у відповідності до п. 5.1 становить з 01.01.13. до 31.12.13.
Згідно з п. 2.1 Договору, в узгоджений між сторонами термін Орендодавець передає ключі і забезпечує реальну можливість використання приміщень, про що складається акт приймання-передачі.
На виконання умов Договору, Орендодавець передав, а Орендар прийняв приміщення, про що між позивачем та відповідачем підписано акт від 01.01.13. прийому-передачі приміщень за Договором.
Розмір орендної плати складає 6 000,00 грн. на місяць. Орендна плата сплачується щомісячно в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок Орендодавця не пізніше третього числа кожного поточного місяця. Допускається авансове внесення платежів. Орендар зобов'язаний з моменту прийняття об'єкта перерахувати орендну плату за поточний місяць. Компенсація за комунальні послуги та вивезення сміття включена до складу орендної плати (п. 4.1 - п. 4.4 Договору).
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором, у останнього виникла заборгованість зі сплати орендної плати перед позивачем.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За своє правовою природою даний Договір є договором суборенди.
Відповідно до ч. 3 ст. 774 Цивільного кодексу України, до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.
До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом (ч. 6 ст. 283 ГК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З матеріалів справи вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем по сплаті суборендної плати за січень 2013 року - червень 2013 року за користування приміщеннями за Договором становить 36 000,00 грн.
Проте відповідач свого обов'язку по сплаті орендної плати в терміни, визначені Договором, в повному обсязі не виконав, доказів оплати заборгованості за період заявлений в позовній заяві, до матеріалів справи не надав.
Суд критично ставиться до доводів відповідача щодо невідповідності орендованого ним приміщення вимогам пожежної безпеки, як на підставу звільнення від сплати орендної плати, оскільки, як відзначалось судом, приписами п. 2.1 Договору встановлено, що в узгоджений між сторонами термін Орендодавець передає ключі і забезпечує реальну можливість використання приміщень, про що складається акт приймання-передачі. Оскільки такий акт між сторонами складено та підписано, то як наслідок, сторонами на виконання умов Договору засвідчено передачу відповідачу приміщень та реальна можливість використання ним орендованого приміщення.
Твердження відповідача про те, що орендна плата за орендоване приміщення завищена, а тому не підлягає сплаті не приймається судом до уваги з огляду на наступне.
Приписами ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.
Згідно зі ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Таким чином, вказана стаття поширюється і на майнові відносини, що регулюються Господарським кодексом України. У зв'язку з цим на положення Господарського кодексу України про господарські договори також поширюються принцип свободи договору, крім випадків, передбачених абзацем другим ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України (яка встановлює обмеження права сторін договору відступати від положень нормативно-правових актів).
Відповідачем обґрунтованих пояснень щодо неможливості виконати взяті на себе зобов'язання за спірним Договором, доказів визнання вказаного пункту недійсним не подано.
Відповідачем не обґрунтовано, яким чином введення його в оману позивачем щодо системи оподаткування останнього, вплинуло на несплату Орендарем суборендної плати за Договором.
Стосовно посилання відповідача на те, що Договір станом на день розгляду справи не розірваний, слід відзначити наступне.
В матеріалах справи міститься акт від 01.07.13. передачі приймання нежитлового приміщення за Договором, скріплений підписами позивача та відповідача, в якому вказано, що Орендар та Орендодавець склали зазначений акт про те, що в зв'язку із закінченням терміну дії Договору Орендар передав, а Орендодавець прийняв приміщення площею 45,0 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Декабристів, 7.
При цьому, судом враховано, що плату за передане в суборендне користування відповідачу приміщення позивач нарахував до 30.06.13.
Стосовно викладених в письмовому відзиві вимог про визнання Договору недійсним, зобов'язання повернути майно, та відшкодування збитків, суд звертає увагу відповідача на відсутність перешкод у зверненні Фізичної особи-підприємця Ситнік Ольги Вікторівни з відповідними окремими позовами до господарського суду в загальному порядку.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач в порушення покладеного на нього законом та Договором обов'язку по сплаті орендної плати за Договором не виконав, в зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем, становить 36 000,00 грн., яку Фізичною особою-підприємцем Ситнік Ольгою Вікторівною станом на час прийняття судового рішення не погашено, внаслідок чого позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Руденко Єлизавети Петрівни в частині стягнення орендної плати є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
Позивач на підставі п. 4.6 Договору просить суд стягнути з відповідача на свою користь 2 194,69 грн. - пені.
Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначено якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 зазначеного Закону).
Таким чином, з наведеного вбачається, що штрафні санкції за прострочення сплати грошових коштів можуть бути стягнуті саме в разі, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін).
Разом з тим, п. 4.6 Договору, на який посилається позивач як на підставу нарахування пені, встановлено, що за несвоєчасну сплату орендних платежів Орендодавець має право в односторонньому порядку припинити дію Договору.
Оскільки факту погодження нарахування пені у випадку прострочення грошових зобов'язань за несвоєчасну оплату суборендних платежів за Договором позивачем не доведено, вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 2 194,69 грн. задоволенню не підлягають.
Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 530,14 грн. - 3% річних.
Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).
Суд відзначає, що прострочене грошове зобов'язання визначено у гривні, а тому нарахування 3% річних є правомірним.
За перерахунком суду, розмір 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 414,25 грн. В іншій частині 364,11 грн. 3% нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.
Відповідачем розрахунок 3% річних не оспорено, свого контррозрахунку суду не подано.
Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Ситнік Ольги Вікторівни (02217, м. Київ, вул. Закревського, б. 17, кв. 139; ідентифікаційний номер 2589912107) на користь Фізичної особи-підприємця Руденко Єлизавети Петрівни (08200, Київська область, м. Ірпінь, вул. Котляревського, б. 52; ідентифікаційний номер 2047116906) 36 000 (тридцять шість тисяч) грн. 00 коп. - основного боргу, 414 (чотириста чотирнадцять) грн. 25 коп. - 3% річних, 1 617 (одну тисячу шістсот сімнадцять) грн. 83 коп. - витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині в позові відмовити.
4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 27.01.14.
Суддя Т.М. Ващенко