Справа: № 2а/2570/3778/11 Головуючий у 1-й інстанції: Баргаміна Н.М. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
Іменем України
21 листопада 2013 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Вівдиченко Т.Р.
Суддів: Бєлової Л.В.
Гром Л.М.
За участю секретаря: Свириди Н.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та стягнення моральної шкоди, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними щодо ненадання інформації та копій документів за поданими заявами, стягнення моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2011 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з постановою суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції, та направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 звертався з інформаційними запитами до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в яких просив надати йому копії документів, а саме: наказ військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 про призначення службового розслідування за фактом його травмування 16 січня 1996 року, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби; наказ військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 про результати службового розслідування за фактом його травмування 16 січня 1996 року; наказ військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 про звільнення його від виконання службових обов'язків за фактом його травмування з 16 січня по 26 січня 1996 року; акт за фактом травмування позивача від 16 січня 1996 року; довідку про отриману травму від 16 січня 1996 року; матеріали службового розслідування за фактом травмування позивача 16 січня 1996 року, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби.
Вважаючи неправомірними дії відповідача щодо несвоєчасного надання інформації та копій документів за поданими заявами, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
В силу ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року № 2939-VI, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 4 вищевказаного Закону визначено, що доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах: 1) прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень; 2) вільного отримання та поширення інформації, крім обмежень, встановлених законом; 3) рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації», доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.
Згідно до 13 вищевказаного Закону, розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
Як визначено ст. 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядники інформації зобов'язані: 1) оприлюднювати інформацію про свою діяльність та прийняті рішення; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; 6) надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації.
В силу ч. 1 ст. 19 вищевказаного Закону, запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Статтею 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено строки розгляду запитів на інформацію, а саме: розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Як вбачається з матеріалів справи, за результатами розгляду інформаційних запитів ОСОБА_1 , Щорський районний військовий комісаріат Чернігівської області надав позивачу відповіді листами, а саме: на інформаційний запит від 26 травня 2011 року вх. № 859 відповідь була надана листом від 01 червня 2011 року № 591; на інформаційний запит від 16 червня 2011 року вх. № 946 та від 17 червня 2011 року № 947 відповідь була надана листом № 1/662 від 22 червня 2011 року; на інформаційний запит від 24 червня 2011 року вх. № 981 відповідь була надана листом № 1/690 від 01 липня 2011 року; на інформаційний запит від 29 червня 2011 року вх. № 992 відповідь була надана листом № 1/699 від 04 липня 2011 року.
Судом встановлено, що надати документи, які просив позивач в своїх інформаційних запитах, Щорський районний військовий комісаріат Чернігівської області не мав змоги, оскільки даних документів не існує, що встановлено при розгляді кримінальної справи по обвинуваченню позивача у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.358 Кримінального кодексу України, що підтверджується вироком Менського районного суду Чернігівської області від 02 лютого 2011 року.
Таким чином, відповідачем, у відповідності до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації», надано відповідь на інформаційні запити ОСОБА_1 .
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог, оскільки відповідачем не було допущено бездіяльності щодо ненадання відповідей на інформаційні запити та ненадання документів.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
При цьому, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2011 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: Вівдиченко Т.Р.
Судді: Бєлова Л.В.
Гром Л.М.
Повний текст ухвали виготовлено 27.11.2013 року.
.
Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.
Судді: Бєлова Л.В.
Гром Л.М.