29 січня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:
Луспеника Д.Д., Гулька Б.І., Хопти С.Ф.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до селянського фермерського господарства «Україна» про визнання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки недійсною за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 16 вересня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 23 жовтня 2013 року,
У серпні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 25 грудня 2004 року між його бабусею - ОСОБА_5, та селянським фермерським господарством «Україна» (далі - СФГ «Україна») був укладений договір оренди земельної ділянки площею 6,51 га для вирощування сільськогосподарської продукції строком на 5 років. 19 жовтня 2009 року між ними було укладено додаткову угоду до договору оренди землі, за умовами якої строк дії договору продовжено до 29 вересня 2018 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 померла. 23 травня 2012 року він отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на зазначену земельну ділянку, що знаходиться на території Очеретуватівської сільської ради Токмацького району Запорізької області, а 20 листопада 2012 року - державний акт на право власності на земельну ділянку. Вважав додаткову угоду від 19 жовтня 2009 року недійсною, оскільки в ній відсутня істотна умова про передачу у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, наявність якої передбачена ст. 15 Закону України «Про оренду землі» у редакції 16 вересня 2008 року.
Ураховуючи викладене, позивач просив суд визнати додаткову угоду до договору оренди від 19 жовтня 2009 року недійсною.
Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 16 вересня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 23 жовтня 2013 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.
Зокрема, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшли правильного висновку про те, що позивач не довів, які саме права його, чи померлої бабусі, яка укладала договір оренди земельної ділянки і додаткову угоду, були порушені, при тому, що договір належним чином виконувався з 2004 року, а позов поданий до суду після смерті ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_1 року) лише в серпні 2013 року.
Ураховуючи наведене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 16 вересня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 23 жовтня 2013 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:Д.Д. Луспеник
Б.І. Гулько С.Ф. Хопта