29 січня 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Макарчука М.А.,
суддів: Леванчука А.О., Писаної Т.О.,Нагорняка В.А., Фаловської І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Луганської обласної клінічної лікарні, треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8, про відшкодування моральної шкоди, завданою смертю фізичної особи, за касаційною скаргою Луганської обласної клінічної лікарні та ОСОБА_7, який діє через представника ОСОБА_9, на рішення апеляційного суду Луганської області від 16 жовтня 2013 року,
У березні 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що він є чоловіком ОСОБА_10, яка 10 жовтня 2011 року була госпіталізована до відділення серцево-судинної хірургії Луганської обласної клінічної лікарні у плановому порядку без належного обслідування. Після формального огляду лікарем ОСОБА_7 їй був встановлений діагноз патологічна деформація внутрішньої сонної артерії, після чого було запропоновано оперативне втручання, на яке ОСОБА_10 погодилась. 13 жовтня 2011 року ОСОБА_10 була прооперована, оперативне втручання проводив лікар-ангіохірург ОСОБА_7 Завідуючим відділенням серцево-судинної медицини є ОСОБА_8 Після операції хвора, враховуючи відсутність місць у відділенні інтенсивної терапії, була переведена у відділення серцево-судинної хірургії у звичайну палату, де буда оглянута її лікарем 13 жовтня 2011 року о 16 год. 10 хв., стан її був стабільний, без неврологічного дефіциту. У подальшому спостерігалась черговим лікарем-анестезіологом відділення інтенсивної терапії № 2 та черговим середнім медичним персоналом. Стан хворої був стабільний. Тобто, після операції ОСОБА_10 фактично залишилася без динамічного лікарняного спостереження та лікування. Близько 4-ї години 14 жовтня 2011 року стан хворої погіршився, був викликаний черговий лікар відділення інтенсивної терапії № 2, який призначив відповідне лікування та призначив консультацію нейрохірурга, яка була проведена о 04 год. 45 хв. Враховуючи погіршення та тяжкий стан здоров'я ОСОБА_10 з 4-ї години ранку, до відділення інтенсивної терапії № 2 була переведена лише о 8-й годині, не отримуючи до цього часу ніякої медичної допомоги. У відділенні інтенсивної терапії № 2 хвора знаходилася під наглядом медичного персоналу та лікаря-ангіохірурга. 25 жовтня 2011 року, на 12-й день після оперативного втручання хвора переведена до неврологічного відділення, стан її був стабільний, спостерігалась клініка афазії, елегії. Післяопераційна рана загоїлась, шви зняли. 31 жовтня 2011 року у ОСОБА_10 з'явився набряк стопи, був запрошений ангіохірург, який призначив ультразвукове дослідження вен нижніх кінцівок. О 13 год. 15 хв. стан хворої різко погіршився, були проведені реанімаційні заходи, ОСОБА_10 знову була переведена до відділення інтенсивної терапії № 2, де о 17 год. 47 хв. настала смерть хворої, причиною якої був інфаркт лівої лобно-скроневої ділянки головного мозку. Відповідно до рецензії на історію хвороби померлого від 15 листопада 2011 року при проведенні аналізу історії хвороби ОСОБА_10 виявлено численні погрішності та дефекти у лікуванні. Відповідно до протоколу засідання ЛКК розбирання випадку смерті ОСОБА_10 від 24 листопада 2011 року були складені наступні висновки: рішення про госпіталізацію пацієнтки, показання до оперативного лікування та обсяг операції прийнято одноособово лікарем ОСОБА_7 без урахування супутньої патології та без клінічного обговорення; передопераційне обстеження та медикаментозна підготовка проведені не у повному обсязі; в медичній документації, яка оформлена оперуючим хірургом ОСОБА_7, є дефекти як формального, так і принципового характеру; ускладнення, які виникли у процесі лікування, діагностовано своєчасно, лікування ускладнень своєчасне, адекватне; у післяопераційному періоді лікуючий лікар ОСОБА_7 не встановив показань до переведення пацієнтки до відділення інтенсивної терапії, не звертався у будь-якій формі до завідуючих відділень інтенсивної терапії та до адміністрації лікарні. Після виникнення ускладнень пацієнтка була переведена до відділення інтенсивної терапії № 2 негайно; смерть настала у результаті фатального ускладнення - тромбоемболії легеневої артерії, при цьому умови, які сприяли розвитку цього ускладнення (постільний режим, порушення рухової функції нижніх кінцівок), виникли внаслідок розвитку ішемічного інсульту, що є ускладненням оперативного лікування. Таким чином, смерті можливо було умовно запобігти. Відповідно до висновків акта комісійного розгляду звернення ОСОБА_6 від 15 грудня 2011 року під час лікування лікуючим лікарем ОСОБА_7 були допущені організаційні та деонтологічні порушення, у зв'язку з чим рекомендовано головному лікарю Луганської обласної клінічної лікарні ОСОБА_14: вжити заходів дисциплінарного стягнення завідуючому відділенням серцево-судинної хірургії ОСОБА_8 та лікарю ангіохірургу ОСОБА_7; проінформувати Головне управління охорони здоров'я облдержадміністрації про вжиті заходи до 30 грудня 2011 року.
Також позивач посилався на те, що він та члени його родини неодноразово зверталися до управління охорони здоров'я Луганської обласної державної адміністрації зі скаргами на дії посадових осіб Луганської обласної клінічної лікарні з вимогами притягнути до відповідальності осіб, винних у смерті ОСОБА_10, однак ОСОБА_7 та ОСОБА_8 були притягнуті до дисциплінарної відповідальності тільки після численних скарг позивача та його родини до прокуратури Луганської області та Генеральної прокуратури України. До січня 2012 року вимоги та прохання позивача взагалі ігнорувалися. Також, постановою № 217/2012 про відмову у порушенні кримінальної справи від 13 березня 2012 року було незаконно відмовлено у порушенні кримінальної справи за ознаками ст. 140 КК України. Таким чином, діями посадових осіб відповідача, внаслідок яких настала смерть ОСОБА_10, та їх послідуючими діями щодо ігнорування скарг та заяв позивача та його родини, ОСОБА_6 було завдано та продовжує завдаватися значна моральна шкода. Після втрати дружини фізичний стан позивача значно погіршився, що безпосередньо відбилося на його психологічному стані. Відповідно до довідки міської госпрозрахункової лікарні від 12 березня 2012 року ОСОБА_6 було встановлено діагноз дисциркуляторна енцефалопатія (атеросклеротична), виражений астено-депресивний синдром. Визнаючи винність своїх дій, ОСОБА_7 відповідно до договору від 08 листопада 2011 року сплатив рідній сестрі померлої ОСОБА_10 - ОСОБА_12, у рахунок компенсації матеріальної шкоди 11 400 грн. Однак, такі дії ніяким чином не впливають та не можуть зрівнятися з моральними стражданнями позивача, на теперішній час його життя для нього втратило сенс, тому що, знаходячись у похилому віці та втративши дружину, він залишився самотнім, без будь-якої фізичної чи психологічної підтримки. А усвідомлюючи, що його дружина померла внаслідок службової недбалості чи неуважності лікарів, він постійно перебуває у стані хвилювання, образи та злості, що поєднується з повною апатією. Розмір моральної шкоди, спричиненої посадовими особами Луганської обласної клінічної лікарні, позивач оцінює в 250 тис. грн, які і просить стягнути з відповідача.
Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 30 січня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Луганської області від 16 жовтня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з Луганської обласної клінічної лікарні на користь ОСОБА_6 50 тис. грн на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи.
У касаційній скарзі головний лікар Луганської обласної клінічної лікарні та представник ОСОБА_7, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції,.
У поданих до суду запереченнях на касаційну скаргу представник ОСОБА_6 зазначає, що оскаржуване рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, у процесі розгляду справи судом не порушені норми ні матеріального, ні процесуального права, а тому це судове рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу відхилити.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статей 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.
Судові рішення цим вимогам у повній мірі не відповідають.
Так, судами встановлено, що жінка позивача звернулась до лікарні, де її було прооперовано, і де згодом вона померла.
Позивач просив стягнути на його користь моральну шкоду, завдану працівниками лікарні, дії яких призвели до смерті його дружини.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що суду не було надано належних доказів, які вказують на наявність причинного зв'язку між лікуванням, яке надавалося ОСОБА_10 у Луганській обласній клінічній лікарні, та її смертю, яка настала, а також наявність вини ОСОБА_7 і ОСОБА_8 у цій смерті.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд дійшов протилежного висновку щодо наявності причинного зв'язку між лікуванням ОСОБА_10 та її смертю та неспростуванні відповідачем відсутності вини лікаря у її смерті, що є підставою для відшкодування відповідачем завданої позивачеві моральної шкоди її працівником.
Апеляційним судом вірно встановлено, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються ст. 1167 ЦК України, яка передбачає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, а також ст. 1168 ЦК України, згідно якої моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю. Також вірно застосовано ч. 1 ст. 1172 ЦК України, відповідно до якої юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Відповідно до загальних підстав деліктної відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправна поведінка заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою заподіювача та вина.
Судами встановлено, що під час перебування ОСОБА_10 на лікуванні у відділенні серцево-судинної медицини Луганської обласної клінічної лікарні її лікування здійснював лікар-ангіохірург ОСОБА_7, який був підпорядкований завідуючому відділенню ОСОБА_8
Судом апеляційної інстанції було встановлено наявність ятрогенної смерті хворої, тобто смерті яка настала внаслідок дій медичних працівників, що підтверджується: рецензією на історію хвороби померлої ОСОБА_10 № 14430/607/420/1451/435 від 15 листопада 2011 року; лікарським свідоцтвом про смерть ОСОБА_10 НОМЕР_1 (остаточним) від 01 листопада 2011 року, згідно з яким до смерті призвели: тромбоемболія гілок легеневої артерії інфаркт лобно-скроневої ділянки головного мозку, резекція сонної артерії; актом судово-медичного дослідження № 155/130 Луганського обласного бюро судово-медичної експертизи від 22 травня 2012 року, згідно з яким після проведення оперативного лікування у хворої виникли ускладнення, при лікуванні було невірно обрано методику операції; висновками Луганської обласної клінічної лікарні від 24 листопада 2011 року, згідно з якими смерть хворої настала внаслідок фатального ускладнення - тромбоемболії легеневої артерії, при цьому умови, що сприяли розвитку такого ускладнення виникли внаслідок розвитку ішемічного інсульту, що є ускладненням оперативного лікування, тому смерть була умовно відворотною; та висновками, викладеними в акті комісійного розгляду звернення ОСОБА_6 щодо лікування його дружини в умовах Луганської обласної клінічної лікарні від 15 грудня 2011 року, згідно з якими під час лікування лікуючим лікарем були допущені організаційні та деонтологічні порушення.
При цьому згідно з висновком судово-медичної експертизи № 102 від 08 липня 2013 року КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» встановлено, що між хірургічним втручанням 13 жовтня 2011 року та виникненням 14 жовтня 2011 року ускладненням у вигляді інфаркту лівої лобно-скроневої частини головного мозку є прямий причинно-наслідковий зв'язок. Це ускладнення може бути розцінено, як умовно запобігливе, але прямого зв'язку між виникненням флеботромбозу та оперативним втручанням немає, тобто гострий повздошно-стегновий флеботромбоз виник не у результаті перенесеної операції, а як наслідок інфаркту лівої любно-скроневої частки головного мозку, що у свою чергу призвело до правосторонньої геміплегії з втратою функції руху в правих кінцівках, порушенню у них відтоку крові по венозним судинам. Це і стало основною причиною виникнення флеботромбозу та у подальшому тромбоемболії легеневої артерії, яка стала безпосередньою причиною смерті. Чи можливо було запобігти ускладнення, які виникли після оперативного втручання (інфаркт головного мозку, флеботромбоз повздошно-стегнової ділянки праворуч) визначити не представляється можливим. Разом з тим зазначено, що подібне ускладнення є важким та, майже в усіх випадках, призводить до смерті.
Таким чином, як вбачається із матеріалів справи, згідно з висновком експертизи не встановлено причинно-наслідкового зв'язку між проведеним лікуванням і смертю пацієнта, і тільки у рецензії спеціаліста на історію хвороби померлої ОСОБА_10 від 15 листопада 2011 року встановлено наявність ятрогенної смерті.
Згідно зі ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.
Експертом, згідно з ч. 1 ст. 53 ЦПК є особа, якій доручено провести дослідження матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини справи, і дати висновок з питань, які виникають під час розгляду справи і стосуються сфери її спеціальних знань.
Спеціалістом відповідно до ч. 1 ст. 54 ЦПК України може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок.
При цьому допомога спеціаліста згідно з ч. 4 цієї статті не може стосуватися правових питань та згідно з ч. 2 цієї статті не замінює висновку експерта.
У порушення вказаних вимог процесуального закону, апеляційний суд не навів переконливих мотивів, з яких відхилив висновок судово-медичної експертизи № 102 від 08 липня 2013 року стосовно відсутності безпосереднього причинно-наслідкового, зв'язку між причиною смерті та оперативним втручанням, надавши перевагу висновку ангіохірурга вищої категорії Луганської обласної клінічної лікарні ОСОБА_13 від 15 листопада 2011 року про ятрогенну смерть.
Оскільки вирішення питання про задоволення заявлених вимог залежить від обов'язкового з'ясування обставин, що є підставою деліктної відповідальності, у тому числі і наявності причинно-наслідкового зв'язку, рішення апеляційного суду не може бути визнаним обґрунтованим і підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції, ухваленого згідно з законом.
Керуючись статтями 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу Луганської обласної клінічної лікарні та ОСОБА_7, який діє через представника ОСОБА_9, задовольнити.
Рішення апеляційного суду Луганської області від 16 жовтня 2013 року скасувати, рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 30 січня 2013 року залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.А. Макарчук
Судді: А.О. Леванчук
В.А. Нагорняк
Т.О. Писана
І.М. Фаловська