Ухвала
іменем україни
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого ОСОБА_15.,
суддів: ОСОБА_16., ОСОБА_17.,
за участю прокурора ОСОБА_18,
розглянула у відкритому судовому засіданні 30 січня 2014 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Іллінецького районного суду Вінницької області від 26 листопада 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 14 серпня 2013 року щодо нього.
Вироком Іллінецького районного суду Вінницької області від 26 листопада 2012 року
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
громадянина України, в силу ст. 89 КК України
не судимого,
за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік 6 місяців.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік.
ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за те, що він 29 січня 2008 року, приблизно о 15 годині 00 хвилин, знаходячись на вулиці Шевченка, села Шевченкове Іллінецького району, Вінницької області, на ґрунті неприязних стосунків, з метою заподіяння тілесних ушкоджень, умисно наніс удари кулаком по голові ОСОБА_2, від яких остання впала на землю.
Продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, ОСОБА_1, взявши руками за хустку, яка знаходилась на голові потерпілої ОСОБА_2, наніс її головою 4-5 ударів об асфальтове покриття пішохідної доріжки, після чого ще наніс 4-5 ударів ногами по різних частинах тіла потерпілої, внаслідок чого заподіяв їй, згідно висновку експерта, середньої тяжкості тілесні ушкодження, що спричинили тривалий розлад здоров'я, понад 21 день.
Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 14 серпня 2013 року вирок місцевого суду, за апеляцією прокурора, змінено.
На підставі ст. ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного місцевим судом покарання у зв'язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності.
У касаційній скарзі засуджений просить вирок та ухвалу скасувати а справу щодо нього закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України. При цьому посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотне порушення кримінально - процесуального закону, та неправильне застосування кримінального закону. Вважає, що у справі достатньо доказів які його виправдовують.
Вказує, що суд у вироку посилаючись на показання свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 фактично навів докази які не тільки не підтверджують, а й спростовують його вину у скоєному злочині. Вирок суду не відповідає вимогам ст. 323 КПК України.
На думку засудженого, висновками експерта не доведено утворення тілесних ушкоджень у потерпілої ОСОБА_2 Вважає, що ці тілесні ушкодження у потерпілої могли утворитися від падіння з висоти власного зросту, коли вона намагалася підняти каміння з землі.
Зазначає, що між ним та потерпілою не було ніякої бійки, що підтверджується також показаннями свідків: ОСОБА_13, ОСОБА_10, ОСОБА_11
Показання свідка ОСОБА_3 не можуть бути покладені в основу вироку, оскільки вони мають розбіжності, крім того відносно останнього судом була винесена окрема постанова про вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_3 за завідомо неправдиві покази, та яку було направлено прокурору району для виконання. Крім того показання вказаного свідка, повністю спростовуються показаннями свідків ОСОБА_14, ОСОБА_12
Апеляційний суд, не аналізуючи зібраних у справі доказів, постановив ухвалу яка не відповідає вимогам ст. 377 КПК України.
У запереченнях на касаційну скаргу потерпіла просить судові рішення щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, вважає їх законними та обґрунтованими, а тому просить касаційну скаргу засудженого не задовольняти.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який просив змінити судові рішення в порядку ст.395 КПК України: скасувати в частині стягнення із засудженого на користь потерпілої її витрати на юридичну допомогу, а справу в цій частині направити на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства, в решті судові рішення залишити без зміни; перевіривши матеріали справи, та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, а судові рішення слід змінити в порядку ст.395 КПК України, на таких підставах.
Відповідно до ч. 3 ст. 398 КПК України, при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення суд касаційної інстанції має керуватися статтями 370-372 КПК України. Відповідно до змісту зазначеної норми закону підставами для зміни або скасування судових рішень в касаційному порядку є лише істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого.
В той же час, як видно із змісту касаційної скарги засудженого, останній фактично посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена.
Згідно ст. 323 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Виходячи зі змісту вказаної норми закону, вирок є обґрунтованим, якщо він постановлений на зібраних матеріалах, всебічно досліджених і правильно оцінених судом, а висновки суду про подію злочину та про винуватість підсудного у його вчиненні з достовірністю випливають із матеріалів справи. Для цього у вироку повинні бути проаналізовані і оцінені всі розглянуті в судовому засіданні докази на предмет їх допустимості, відносності та достатності.
Ці вимоги закону під час розгляду справи щодо ОСОБА_1 судами були виконані в повній мірі.
Перевіркою судових рішень та матеріалів справи встановлено, що висновки судів першої і апеляційної інстанції про винність ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину за встановлених судом та викладених у вироку обставин ґрунтуються на зібраних у справі та ретельно досліджених у судовому засіданні доказах, які відповідно до вимог ст. 67 КПК України отримали всебічну, повну та об'єктивну оцінку як у вироку суду першої інстанції, так і в ухвалі апеляційного суду. При цьому, перевіривши наведені у вироку докази з урахуванням доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що усі докази винності ОСОБА_1 у навмисному спричиненні тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_2 перевірені судом та оцінені у судових рішеннях відповідно до вимог кримінально-процесуального закону. Тому доводи засудженого про відсутність у його діянні складу злочину, колегія суддів вважає безпідставними.
Зокрема, як убачається з показань потерпілої ОСОБА_2 даних в судовому засіданні, вона пояснювала про обставини заподіяння їй тілесних ушкоджень ОСОБА_1 Як убачається з висновку експерта, та акту додаткового судово - медичного обстеження у потерпілої ОСОБА_2 було виявлено синці в потиличній ділянці голови справа, в області правої кисті, правої сідниці, закритий перелом восьмого ребра зліва. Зазначені обставини також підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_3 Частково вони підтверджені також показаннями засудженого ОСОБА_1 який не заперечував факт виникнення конфлікту між ним та сестрою.
Розглядаючи справу суд перевірив зазначені докази з огляду на їх належність та допустимість і обґрунтовано послався на них як на докази, які доводять вину ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину.
При цьому, на думку колегії суддів, в процесі досудового та судового слідства по справі істотних порушень кримінально-процесуального закону, які б могли вплинути на вирішення питання про винуватість засудженого або правильність застосування кримінального закону, не допущено.
За встановлених судом фактичних обставин справи дії засудженого за ч. 1 ст. 122 КК України кваліфіковані правильно. Підстав для сумніву в її правильності колегія суддів не вбачає.
Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 334 КПК України, оскільки у його мотивувальній частині зазначено, зокрема, докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо ОСОБА_1, з зазначенням докладних мотивів прийнятого рішення.
У цьому зв'язку, доводи засудженого про те, що показання свідка ОСОБА_3 не можуть бути покладені в основу вироку, оскільки вони мають розбіжності, та те, що відносно останнього судом була винесена окрема постанова про вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_3 за завідомо неправдиві покази, колегія суддів не бере до уваги, оскільки, в матеріалах справи є мотивована постанова слідчого від 16.07.2010 року про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_3
В той же час, суд апеляційної інстанції з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону ретельно перевірив доводи апеляції засудженого правильно визнав їх необґрунтованими. Усі наведені в апеляції доводи, за своїм змістом аналогічні доводам касаційної скарги, належним чином перевірено й спростовано із зазначенням відповідних мотивів прийнятого рішення, ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України.
За вказаних обставин колегія суддів погоджується з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій та не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги засудженого.
Разом із тим, суд неправильно вирішив питання про стягнення з ОСОБА_1 витрат за надання юридичної допомоги потерпілій ОСОБА_2
Так, відповідно до вимог статей 91, 93 КПК України в рамках кримінального провадження у справі відшкодуванню підлягають судові витрати та оплата послуг захисника підсудного, передбачені вказаними нормами закону.
Витрати ж, на оплату юридичних послуг адвоката, понесені потерпілим, не відносяться до судових. Це питання вирішується окремо за правилами цивільного судочинства. Про неможливість розгляду питання оплати юридичних послуг у порядку кримінального судочинства зазначено й у роз'ясненнях, що містяться в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 року № 11 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат».
А тому, враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що судові рішення в частині стягнення із засудженого на користь потерпілої ОСОБА_2 1500 грн. в рахунок компенсації понесених витрат за надання юридичної допомоги, в порядку ст. 395 КПК України, слід скасувати, а справу в цій частині направити на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.
Істотних порушень норм кримінально - процесуального законодавства по справі, які є безумовною підставою для скасування судових рішень, колегія суддів не вбачає.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 394-396, 398 КПК України 1960 року, пунктами 11, 15 розділу XI «Перехідні положення» КПК України від 13.04.2012 року, колегія суддів
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Вирок Іллінецького районного суду Вінницької області від 26 листопада 2012 року, з урахуванням змін внесених апеляційним судом, та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 14 серпня 2013 року щодо засудженого за ч. 1 ст. 122 КК України ОСОБА_1 в частині стягнення з нього на користь потерпілої ОСОБА_2 1500 гривень в рахунок компенсації понесених нею витрат за надання юридичної допомоги, в порядку ст. 395 КПК України, скасувати, а справу в цій частині направити на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.
В решті судові рішення залишити без зміни.
Судді:
ОСОБА_15 ОСОБА_17 ОСОБА_16