79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
28.04.09 Справа № 12/25
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого-судді Краєвської М.В.
суддів: Галушко Н.А.
Орищин Г.В.
розглянувши апеляційну скаргу ВАТ “Рівнеголовпостач” від 25.03.2009 р. № 25-3/09
на рішення Господарського суду Рівненської області від 24.03.2009 р.
у справі № 12/25
за позовом ПП “ВКФ “Пластикпак”, м.Львів
до ВАТ “Рівнеголовпостач”, м.Рівне
про стягнення 1 214 286, 78 грн., у т.ч. 837 174, 91 грн. основного боргу, 104 811, 2 грн. пені, 22 712, 44 грн. 3 % річних, 136 025, 64 грн. інфляційних втрат, 113 562, 59 грн. процентів за користування чужими коштами, за договором поставки (з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, а.с.74-109)
За участю представників сторін:
від позивача -Потинський А.М. (адвокат, довіреність від 16.02.2009 р. № 1 в матеріалах справи, а.с.34)
від відповідача -не з”явився
Представнику позивача роз”яснено його права й обов”язки, передбачені ст.22 ГПК України. Заяв про відвід суддів не поступало.
Оскільки позивач не заявляв клопотання про здійснення технічної фіксації судового процесу, то протокол судового засідання ведеться з дотриманням вимог ст.81-1 ГПК України без забезпечення повного фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 24.03.2009 р. у справі № 12/25 (суддя Крейбух О.Г.) позов задоволено частково, а саме: стягнуто з відповідача на користь позивача 837 174, 91 грн. основного боргу, 104 811, 2 грн. пені, 22 712, 44 грн. 3 % річних, 136 025, 64 грн. інфляційних втрат за підставністю й обгрунтованістю, 11 007, 24 грн. державного мита, 106, 98 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 5 439 грн. витрат, пов”язаних з оплатою послуг адвоката, а в задоволенні решти позову (стягнення 113 562, 59 грн. 15 % річних за користування чужими коштами) відмовлено за недоведеністю.
Відповідач з даним рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення місцевого господарського суду змінити в частині стягнення 104 811, 2 грн. пені, 22 712, 44 грн. 3 % річних, 136 025, 64 грн. інфляційних втрат з підстав неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.
Свої вимоги скаржник обгрунтовує тим, зокрема, що господарським судом не враховано, що інфляційні втрати в розмірі 136 025, 64 грн. та 3 % річних у сумі 22 712, 44 грн. фактично покривають завдані позивачу збитки, а тому стягнення ще й 104 811, 2 грн. пені згідно з ч.3 ст.13 ЦК України є зловживанням правом; позивач застосував до відповідача занадто велику міру відповідальності, всі її види за порушення грошового зобов'язання; суд першої інстанції не застосував при вирішенні спору ст.233 ГК України та п.3 ст.83 ГПК України щодо зменшення розміру штрафних санкцій незважаючи на скрутну економічну обстановку.
Відповідач явки повноважного представника в судове засідання не забезпечив, причини неявки не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про час і місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчить повернення поштового повідомлення з підписом про отримання ухвали, яке знаходиться в матеріалах справи.
Оскільки явка уповноважених представників сторін ухвалою суду апеляційної інстанції від 17.04.2009 р. була визнана необов”язковою, а на власний розсуд, що не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті, то за таких обставин колегія суддів вважає за доцільне переглянути справу у відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.101 ГПК України.
У відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення з підстав, викладених у ньому.
Як встановлено судом першої інстанції, 15.09.2006 р. між ПП «ВКФ «Пластикпак»(постачальник за договором, позивач у справі) та ВАТ «Рівнеголовпостач» (покупець за договором, відповідач у справі) був укладений договір поставки готової продукції № 15/09 (а.с.12-13), за яким постачальник зобов'язувався поставити та передати у власність покупцю товар, а останній - прийняти й оплатити його на умовах, визначених договором (далі -договір).
Пунктом 2.1 договору передбачено, що загальна кількість товару, що постачається за цим договором, зазначається у додатках, які є його невід'ємною частиною. Відповідно до п.3.2 договору датою поставки товару вважається дата фактичної передачі товару у пункті поставки, про що свідчить відмітка у товаросупровідних документах, які становлять невід'ємну частину даного договору.
На виконання умов договору на підставі наявних у матеріалах справи накладних постачальник передав покупцю товар на загальну суму 2 467 511, 63 грн. (а.с.17-22, 82, 85-91, 94-95, 98-99).
Відповідно до п.5.1 договору покупець здійснює оплату вартості кожної отриманої партії товару на підставі рахунку-фактури протягом 15 календарних днів з дати поставки товару, вказаної в товаросупровідних документах, які становлять невід'ємну частину даного договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.
Як вбачається з банківських виписок (а.с.51, 100-108), платіжних доручень (а.с.54-55) покупець за отриманий товар провів лише часткову оплату в сумі 1 443 220, 46 грн. Крім того, згідно з накладними № 3 від 11.01.2007 р., № 82 від 27.08.2007 р., № 2/080 від 29.10.2007 р. (а.с.64-66) ВАТ «Рівнеголовпостач»повернуло ПП «ВКФ «Пластикпак»частину товару на загальну суму 187 116, 26 грн.
Тому станом на момент подання заяви про зменшення розміру позовних вимог (а.с.74-77) розмір основного боргу становить 837 174, 91 грн., що не заперечено відповідачем.
Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника позивача, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Рівненської області від 24.03.2009 р. у справі № 12/25 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ВАТ “Рівнеголовпостач” - без задоволення.
При цьому колегія виходила з наступного.
Згідно з ст.193 ГК України, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Порушенням зобов'язання відповідно до ст.610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Колегія суддів вважає, що господарський суд дав правильну оцінку первинним документам і фактичним обставинам справи, які свідчать про факт отримання ВАТ “Рівнеголовпостач” товару та виникнення обов”язку його оплати.
Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що факт заборгованості в розмірі 837 174, 91 відповідачем не заперечується та підтверджується відсутністю вимог апеляційної скарги щодо скасування оскаржуваного рішення в частині стягнення основного боргу. Таким чином, скаржник фактично визнає існування заборгованості перед позивачем в розмірі 837 174, 91 грн.
Згідно з ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Проте відповідач не долучив до матеріалів справи доказів проведення повного розрахунку з позивачем згідно з договором.
Що стосується стягнення з відповідача на користь позивача пені, 3 % річних і інфляційних втрат, то колегія суддів вважає, що господарський суд мав підстави для задоволення цих позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, ч.2 ст.67, ч.4 ст.179 ГК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного (господарського) законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У п.9.2 договору сторони узгодили, що в разі несвоєчасної оплати товару в строк, визначений пунктом 5.1 договору, покупець сплачує на користь постачальника штрафну неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день порушення строків виконання зобов'язань.
Розмір визначеної в п.9.2. договору пені не є завищеним, узгоджується з положеннями ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», який є чинним на сьогодні, в котрому встановлений розмір пені на рівні подвійної облікової ставки НБУ. Таким чином, на думку колегії суддів, висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача згідно з уточненим розрахунком (а.с.77-78) 104 811, 2 грн. пені за несвоєчасну оплату товару за період з 27.02.2008 р. по 17.03.2009 р. на підставі п.9.2 договору є правильним.
Покликання апелянта на безпідставне незастосування Господарським судом Рівненської області при вирішенні спору п.3 ст.83 ГПК України та ст.233 ГК України не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
Згідно з п.3 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право (а не обов”язок), зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
В п.3.9.2. Роз'яснення від 18.09.1997 р. № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»Вищий господарський суд України зазначив, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Норма п.3 ст.83 ГПК України є процесуальною і може бути застосована лише разом з відповідною нормою закону матеріального (п.17 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права»від 14.12.2007 р. № 01-8/973).
Відповідно до ч.1 ст.233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи в суді першої інстанції ВАТ «Рівнеголовпостач» не клопотав перед господарським судом щодо застосування п.3 ст.83 ГПК України та ст.233 ГК України, не обґрунтував і не надав відповідно до ст.33 ГПК України відповідних доказів на підтвердження доцільності зменшення розміру штрафних санкцій, доказів винятковості випадку, доказів майнового стану сторін, доказів погашення заборгованості тощо, надання яких є обов'язковим для застосування судом п.3 ст.83 ГПК України та ст.233 ГК України.
Тому апеляційний господарський суд погоджується з висновком Господарського суду Рівненської області про відсутність правових підстав для застосування у даному спорі п.3 ст.83 ГПК України та ст.233 ГК України, а відтак, для зменшення пені.
Відповідно до п.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вказана норма є обов'язковою для застосування та не ставить стягнення 3 % річних і інфляційних втрат у разі порушення виконання грошового зобов'язання в залежність від стягнення з контрагента, який порушив ці зобов'язання, пені чи інших штрафних санкцій.
Відтак, колегія суддів вважає правомірним стягнення з відповідача на користь позивача згідно з уточненим розрахунком (а.с.78-79) 3 % річних в сумі 22 712, 44 грн. та інфляційних втрат у розмірі 136 025, 64 грн. за порушення відповідачем встановлених договором термінів оплати за поставлений товар понад суму пені, нараховану згідно з умовами договору.
Щодо доводів апелянта про зловживання позивачем своїми правами, то вони відхиляються судом апеляційної інстанції, виходячи з наступного.
Згідно з ч.3 ст.13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших випадках. Тобто за відсутності в діях особи зазначених ознак її поведінка вважається правомірною.
Як встановлено в судовому засіданні та вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав свої зобов'язання за договором, здійснивши відповідачу поставку узгодженого між ними товару у строки, визначені договором. В свою чергу, відповідач, отримавши товар від позивача, допустив порушення умов договору, не оплативши останньому його вартість.
Таким чином, з врахуванням приписів ч.3 ст.13 ЦК України саме в діях відповідача, а не позивача вбачається протиправна поведінка та зловживання правом, оскільки відповідач не виконує належним чином свої зобов'язання за договором.
Позовна вимога про стягнення 113 562, 59 грн. 15 % річних за користування чужими коштами є безпідставною, в задоволенні якої місцевий господарський суд обгрунтовано відмовив, оскільки позивачем не доведено складу цивільного правопорушення для стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди.
Отже, з огляду на вище викладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Рівненської області відповідає матеріалам справи, грунтується на чинному законодавстві, доводи скаржника документально необгрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює дані правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Керуючись ст.ст.99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд
1. Рішення Господарського суду Рівненської області від 24.03.2009 р. у справі № 12/25 залишити без змін, а апеляційну скаргу ВАТ “Рівнеголовпостач” - без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
3. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.
4. Справу повернути в місцевий господарський суд.
Головуючий-суддя М.В.Краєвська
Суддя Н.А.Галушко
Суддя Г.В.Орищин