Апеляційний суд Кіровоградської області
№ провадження 22-ц/781/70/14 Головуючий у суді І-ї інстанції Льон С.М.
Доповідач Белінська І. М.
Іменем України
16.01.2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:
Белінської І.М. - головуючої,
Савченко С.О.,
Суржика М.М.,
при секретареві - Ткаченко Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Кіровограді цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, третя особа: ПАТ «Перший Український Міжнародний банк»,- про поділ спільного сумісного майна подружжя за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Ленінського районного суду м.Кіровограда від 11 вересня 2013 року,
У квітні 2013 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6 про поділ спільного майна подружжя.
Зазначала, з 19.10. 2002 року по 31.08.2012 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. Фактично шлюбні відносини були припинені у липні 2012 року.
21.02. 2008 року вони за спільні кошти, отримані за кредитним договором, укладеним від імені відповідача як позичальника, купили житловий будинок АДРЕСА_1 з оформленням договору купівлі-продажу на відповідача.
Просила поділити зазначене майно, виділивши їй у власність ? його частину.
Рішенням Ленінського районного суду м.Кіровограда від 11 вересня 2013 року за сторонами визнано право власності на ? частку житлового будинку та господарських будівель за кожним.
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з»ясування обставин, які мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права. Вказує на те, що суд не врахував, що спірне майно було придбано ними у кредит, який до цього часу не погашений. Визнавши за кожним право власності на ? частку майна, суд не вирішив питання подальшого повернення кредиту. Вважає, що спільним сумісним майном є лише частина майна, частка якого дорівнює частині погашеного кредиту у період спільного проживання як подружжя. Суд неправильно визначив частки сторін у спірному майні та не встановив, чи підлягає будинок поділу в натурі.
Заслухавши пояснення представника ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7, який просив скасувати рішення з підстав, наведених в апеляційній скарзі, заперечення проти апеляційної скарги ОСОБА_5, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вирішила, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 19.10.2002 року сторони зареєстрували шлюб у Миколо-Бабанській сільській раді Бобринецького району Кіровоградської області. Заочним рішенням Ленінського районного суду м.Кіровограда від 31.08.2012 року шлюб розірвано.
21.02.2008 року між ОСОБА_8 і відповідачем укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_1. Відповідно до п.4 цього договору продаж будинку вчинено за 194 390 гривень, з яких 42 890 гривень продавець одержав до підписання цього договору, а 151 500 гривень покупець зобов»язався виплатити продавцю до 22.02.2008 року.
21.02.2008 року між ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» (далі Банк) та ОСОБА_6 укладено кредитний договір, відповідно до якого Банк надав позичальнику кредит у сумі 30 000 доларів США для придбання спірного будинку з кінцевим строком повернення кредиту - до 21.02.2028 року.
У забезпечення виконання зобов»язань позичальника за кредитним договором між ОСОБА_6 і Банком укладено договір іпотеки, за яким спірний будинок є предметом іпотеки.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що придбаний у період шлюбу житловий будинок є об»єктом права спільної сумісної власності сторін як колишнього подружжя, і частки сторін у цьому майні є рівними.
Рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ч.1ст.308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
За змістом ст.65 СК України дружина та чоловік розпоряджаються майном, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім»ї, створює обов»язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім»ї. Це означає, що дружина і чоловік незалежно від припинення шлюбу мають рівні права та обов»язки щодо спільно нажитого у шлюбі майна, оскільки розірвання шлюбу не звільняє подружжя від зобов»язань за боргами.
У разі поділу майна за ст.70 СК України, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Спірний житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями і спорудами придбаний відповідачем у власність під час шлюбу сторін, а відтак право на нього у рівних частках набули як відповідач, так і позивач.
Наявність боргових зобов»язань відповідача, які виникли у період шлюбу з позивачем щодо зазначеного житлового будинку, на правовий режим спірного житлового будинку як спільного майна подружжя - не впливає.
Відносини щодо боргів подружжя, які виникли у період їх шлюбу, знаходяться за площиною спірних правовідносин та за змістом ч.4ст.65 СК України не звільняють позивача від участі у їх виконанні.
Викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача щодо неправильного вирішення судом першої інстанції спору, а саме щодо того, що спільним сумісним майном подружжя у даному випадку є лише частка спірного майна, вартість якої дорівнює сумі повернутого у період проживання у шлюбі кредиту, ґрунтуються на неправильному тлумаченні вищенаведених норм матеріального права.
Відповідач не позбавлений права на судовий захист його майнових прав, у випадку відмови позивача брати відповідну участь у погашенні ним боргових зобов»язань, які виникли в період шлюбу, і були взяті в інтересах сім»ї. При розгляді цієї справи такі позовні вимоги відповідачем не заявлялися.
Та обставина, що спірне має перебуває під іпотекою, не впливає на правильність рішення, оскільки до участі у справі іпотекодержатель був залучений. Відповідач в апеляційній скарзі цитує ст.23 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов»язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Тобто іпотека є дійсною і для позивача, який на підставі рішення суду набув право власності на ? частину майна, яке є предметом іпотеки.
Враховуючи те, що спірний житловий будинок було придбано подружжям під час шлюбу, він є спільною сумісною власністю, яка припиняється в результаті поділу, - суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач має право власності на ? частку цього будинку, а тому позовні вимоги ОСОБА_5 про поділ спільного сумісного майна ґрунтуються на законі та підлягали задоволенню.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи цивільного процесуального права. Передбачені ст.309 ЦПК України підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити, а рішення Ленінського районного суду м.Кіровограда від 11 вересня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі 20 днів з дня набрання нею законної сили.