21 січня 2014 р. Справа № 818/3462/13-а
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Русанової В.Б.
Суддів: Курило Л.В. , Присяжнюк О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Відкритого акціонерного товариства "Федеральна пасажирська компанія" на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 19.06.2013р. по справі № 818/3462/13-а
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Федеральна пасажирська компанія"
до Сумського прикордрнного загону Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України
про скасування постанови,
ВАТ "Федеральна пасажирська компанія" (далі-позивач) звернулася до суду першої інстанції з позовом, в якому просила скасувати постанову Сумського прикордонного загону від 14.01.2013 р. № 181 про накладання штрафу за правопорушення, пов'язане зі здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 19.06.2013 р. у задоволені позову відмовлено.
Позивач не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 19.06.2013 р. з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права при неповному з'ясуванні обставин справи, та винести нову постанову, якою позов задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом не враховано відсутні у позивача ліцензії (статусу) перевізника на території України, за умови якого може бути застосовано штраф спірною постановою відповідача, безпідставно застосовано до правовідносин норм міжнародного права щодо протидії торгівлі людьми, що призвело до невірного вирішення справи.
В судове засідання сторони не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином, поважних причин неявки до суду, не встановлено, в зв'язку з чим справа розглядається в письмовому провадженні відповідно до ст.197 КАС України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційних скарг, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач є юридичною особою, яка здійснює перевезення залізничним транспортом, має відповідну ліцензію видану Міністерством транспорту РФ № 7705192 від 18.03.2010 р. (а.с. 28).
29.12.2012 р. о 06 год. 50 хв. під час здійснення прикордонного контролю у вагоні №02 потягу №212, сполученням "Львів-Москва", прикордонною службою України виявлено громадянина України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який слідував у супроводі матері ОСОБА_2, якою замість оригіналу на паспортний контроль пред'явлено ксерокопію свідоцтва про народження сина.
13.01.2013 р. відповідачем винесено постанову №181, якою за порушення ч. 1 ст. 1 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» на ВАТ "Федеральна пасажирська компанія" накладено штраф у розмірі 8 500 грн. (а.с.11).
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач зобов'язаний нести відповідальність відповідно до Закону України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень", оскільки з преамбули цього Закону вбачається, що він встановлює відповідальність відповідно до Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї та Протоколу проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю, що доповнюють Конвенцію Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності, Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми встановлює відповідальність перевізників за невиконання обов'язку перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність, але не справжність, у пасажирів документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажирів через державний кордон України без необхідних документів, а також визначає порядок застосування цієї відповідальності.
Тобто, зазначений Закон прийнятий на підставі міжнародно - правових актів, а саме: Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї та Протоколу проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю, що доповнюють Конвенцію Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності, Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми.
Колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.
У відповідності до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень" від 10 січня 2002 року N 2920-ІП підприємства (їх об'єднання), установи, організації, фізичні особи - підприємці, які здійснюють міжнародні пасажирські перевезення (далі - перевізники), за невиконання обов'язку перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність у пасажира документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажира через державний кордон України без необхідних документів, несуть відповідальність у вигляді штрафу від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожного такого пасажира, але не більше двадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за одне перевезення.
Разом з тим, спірні правовідносини також врегульовані Угодою про міжнародне пасажирське сполучення від 01.11.1951 року, стороною якого є Україна.
Відповідно до вимог статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Частиною 2 статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2004 року N 1906-IV передбачено, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Колегія суддів зазначає, що статтею 38 Угоди про міжнародне пасажирське сполучення від 01.11.1951 року передбачено, що пасажир, відправник і отримувач багажу або товаробагажу зобов'язані дотримуватися паспортно - адміністративних (у тому числі візових), митних та інших правил, встановлених при проїзді залізничним транспортом в міжнародному сполученні, як відносно себе, так і відносно своєї ручної поклажі, багажу та товаробагажу. Перевізник не вправі контролювати дотримання вказаних правил, за винятком встановлених міжнародними угодами в галузі залізничного транспорту, та не несе відповідальності за невиконання цих правил пасажиром, відправником та отримувачем багажу або товаробагажу.
Отже, положення Закону України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень" в частині покладення на перевізника обов'язку перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність у пасажира документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту та, відповідно, відповідальності за невиконання такого обов'язку, суперечить положенням Угоди про міжнародне пасажирське сполучення.
Також колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України "Про залізничний транспорт" від 4 липня 1996 року N 273/96-ВР господарська діяльність щодо надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів залізничним транспортом провадиться на підставі ліцензії, яка видається в порядку, встановленому законодавством.
Приписами п. 25 ч. 3 ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2000 року N 1775-ПІ встановлено, що ліцензуванню підлягає, зокрема, такий вид господарської діяльності, як надання послуг з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів, багажу річковим, морським, автомобільним, залізничним транспортом.
З матеріалів справи вбачається, що у позивача відсутня ліцензія на перевезення пасажирів залізничним транспортом на території України.
Враховуючи наявність ліцензій на перевезення пасажирів, багажу та грузобагажу тільки на території Російської Федерації, позивач є договірним перевізником, який уклав з пасажиром угоду про перевезення тільки в межах державного кордону Російської Федерації.
При цьому, подальше транспортування рухомого складу, що належить ВАТ "Федеральна пасажирська компанія", територією України здійснює Укрзалізниця на підставі Договору про правила про розрахунки в міжнародному пасажирському та вантажному залізничному сполученні.
З огляду на таке, колегія суддів дійшла висновку, що ВАТ "Федеральна пасажирська компанія" не має статусу перевізника на території України, відтак не може виступати належним суб'єктом відповідальності за правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 1 Закону України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень".
Враховуючи викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що постанова № 181 від 14.01.2013 р. про правопорушення, пов'язане зі здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень, Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про накладення на ВАТ "Федеральна пасажирська компанія" штрафу в сумі 8500,00 грн. є не правомірною у зв'язку з чим вона підлягає скасуванню.
Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Підстави для скасування судового рішення та ухвалення нового закріпленні в ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права, а його висновки не відповідають фактичним обставинам справи, колегія судів вважає за необхідне, відповідно до ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Федеральна пасажирська компанія" задовольнити.
Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 19.06.2013р. по справі № 818/3462/13-а скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов Відкритого акціонерного товариства "Федеральна пасажирська компанія" - задовольнити.
Скасувати постанову №181 від 14.01.2013 року про правопорушення, пов'язане зі здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України про накладення на ВАТ "Федеральна пасажирська компанія" штрафу в розмірі 8500,00 грн.
Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя Русанова В.Б.
Судді Курило Л.В. Присяжнюк О.В.