Іменем України
24 січня 2014 року м. Ужгород
Колегія суддів палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі суддів: Чужі Ю.Г. (головуючий), Леска В.В., Кондора Р.Ю., при секретарі Пудак О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Воловецького районного суду від 12 листопада 2013 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, -
У вересні 2013 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу.
Вимоги мотивував тим, що з відповідачем перебуває в зареєстрованому шлюбі з 14 вересня 1991 року. Від шлюбу у них народилося троє дітей: син ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1, дочка ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 та син ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3.
Останні два роки відносини з дружиною зіпсувалися і сімейне життя стало нестерпним внаслідок безпричинних сварок, які влаштовує відповідачка.
Посилаючись на дані обставини та норми СК України просив шлюб розірвати, а всі витрати пов'язані з цим покласти на нього.
Рішенням Воловецького районного суду від 12.11.2013 року позов задоволено.
Постановлено шлюб між сторонами зареєстрований 14.09.1991 року розірвати. Неповнолітнього сина ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 залишено на виховання відповідача.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач ОСОБА_3 посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування рішення місцевого суду та закриття провадження у справі.
Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу в якому просить апеляцію відхилити, а рішення суду, яке на його думку є законним та обґрунтованим, залишити без змін.
В порядку ч. 2 ст. 305 ЦПК України справа розглянута у відсутності сторін, які належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Заслухавши представників сторін, які взяли участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до частково задоволення з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 14.09.1991 року. Від шлюбу народилося троє дітей з яких дочка ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 року та молодший син ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 є неповнолітніми і проживають разом з відповідачкою. Позивач протягом останніх восьми років перебуває на заробітках в Чеській Республіці. Із-за відсутності взаєморозуміння та безпідставних сварок спільне життя у подружжя не склалося. Сторони останніх два роки проживають окремо і шлюбних відносин не підтримують.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.
Дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, дружби, взаємоповаги (ч. 1 ст. 55 СК України).
Згідно ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним з подружжя (ч. 1 ст. 110 СК України).
Суд вживає заходів щодо примирення подружжя (ч. 1 ст. 111 СК України).
Суд, відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України, постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересів їхніх дітей, що мають істотне значення.
Оскільки позивач категорично відкинув можливість подальшого спільного проживання з відповідачем, а заходи суду щодо примирення подружжя позитивних наслідків не дали, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про доведеність позову в частині розірвання шлюбу є правильним.
Суд вирішуючи цю вимогу вірно встановив фактичні обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, дотримався процедури розгляду справи та вирішив спір у відповідності з чинним законодавством.
Рішення суду в частині розірвання шлюбу є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає. Доводи апеляції висновків суду не спростовують, а тому до уваги взяті бути не можуть.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
В порушення цих процесуальних норм суд вийшов за межі позовних вимог і у рішенні зробив вказівку про залишення найменшого сина сторін ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 на вихованні матері ОСОБА_3
Оскільки вимога про залишення дитини на вихованні відповідача не заявлялася, рішення суду першої інстанції в цій частині, відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст. 307 - 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення Воловецького районного суду від 12 листопада 2013 року в частині вказівки суду про залишення сина ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 на вихованні матері ОСОБА_3 скасувати.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді: