Справа: № 2607/14346/2012 Головуючий у 1-й інстанції: Декаленко В.С.
Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.
15 січня 2014 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Глущенко Я.Б.,
суддів Пилипенко О. Є., Романчук О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Подільському районі м. Києва про визнання протиправними дій, зобов'язання здійснити перерахунок та виплату державної соціальної допомоги дитиній війни, за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Подільському районі м. Києва на постанову Подільського районного суду м. Києва від 17 грудня 2012 року,
У жовтні 2009 року позивач звернувся у суд із адміністративним позовом про зобов'язання нарахувати та виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни за період з 01.01.2006 року по 31.12.2009 року з урахуванням інфляції.
Постановою Подільського районного суду м. Києва від 17 грудня 2012 року позов задоволено частково: визнано протиправними дії відповідача, зобов'язано останнього здійснити перерахунок та виплату щомісячної державної соціальної допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за періоди з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року включно, з урахуванням виплаченого.
Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, постанова суду - скасуванню в частині, адміністративний позов - частковому залишенню без розгляду, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачу підвищення до пенсії як дитині війни має розраховуватися відповідно до мінімальної пенсії за віком.
З таким висновком суду не можна не погодитися.
Колегією суддів установлено, що позивач має статус дитини війни. Зазначені обставини сторонами не оспорюються.
Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Проте, при визначенні розміру такої виплати, відповідач керувався приписами Законів України про державний бюджет України на відповідний рік та постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян».
З огляду на загальні засади пріоритету законів над підзаконними актами, а також на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року N 6-рп/2007 та від 22.05.2008 року N 10-рп/2008, суд першої інстанції, задовольняючи позов, правомірно застосував положення Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а не приписи Законів України про державний бюджет України на 2007, 2008 роки та згаданої постанови уряду.
Разом з тим, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо визнання поважними причин пропущення строку звернення до адміністративного суду та задоволення вимог позивача за період, який виходить за межі діючої на час звернення до суду правової норми, закріпленої ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Як убачається із матеріалів справи, позивач звернувся до адміністративного суду із адміністративним позовом 16.10.2009 року із вимогами до суб'єкта владних повноважень з приводу перерахунку та здійснення соціальної виплати.
Згідно чинного на момент подання позову пункту 3 частини 1 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи у спорах фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
За змістом статті 1 КАС України, цей Кодексу визначає повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства.
Приписами ч. ч. 1, 2 ст. 99 вказаного Кодексу передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи приведені норми, звертаючись до адміністративного суду із даним позовом, позивач не міг не усвідомлювати строків позовної давності, встановлених саме Кодексом адміністративного судочинства України, тобто річного строку на звернення за захистом порушених прав та інтересів.
Колегія суддів зауважує, що позивач про порушення своїх прав з боку відповідача мав дізнатись у момент отримання відповідних виплат у меншому ніж встановлено законом розмірі та не був позбавлений можливості своєчасно звернутися із відповідним позовом до суду за їх захистом.
Зазначене спростовує висновок місцевого суду про наявність підстав для визнання поважними причин пропуску позивачем встановленого ст. 99 КАС України строку звернення до адміністративного суду з огляду на його вік та обмежену поінформованість щодо його прав, адже закони України, в тому числі Закон України «Про соціальний захист дітей війни», опубліковуються, тобто доводяться до широкого кола осіб, Враховані місцевим судом підстав носять суб'єктивний характер, тобто є такими, що безпосередньо залежали від волі та можливостей позивача.
За правилами статті 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Стаття 100 КАС України передбачає, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду.
Зважаючи на приведені норми та встановлені обставини, враховуючи те, що позивач з позовом звернувся до суду 16.10.2009 року, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог за періоди з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 15.10.2008 року підлягає скасуванню, а позовна заява в цій частині - залишенню без розгляду, з огляду на пропущення позивачем строків звернення до суду без поважних причин.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 99, 100, 160, 1823, 195, 197, 198, 202, 203, 205, 206, 254 КАС України, суд
Апеляційну Управління Пенсійного фонду України в Подільському районі м. Києва - задовольнити частково.
Постанову Подільського районного суду м. Києва від 17 грудня 2012 року в частині задоволення позовних вимог за періоди з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 15.10.2008 року - скасувати, адміністративний позов в цій частині - залишити без розгляду.
У решті постанову Подільського районного суду м. Києва від 17 грудня 2012 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Я.Б. Глущенко
суддя О. Є. Пилипенко
суддя О.М. Романчук
Головуючий суддя Глущенко Я.Б.
Судді: Пилипенко О.Є.
Романчук О.М