Провадження № 2/268/270/14
Справа № 268/3589/13-ц
22 січня 2014 року м. Макіївка
Кіровський районний суд міста Макіївки Донецької області у складі
головуючий суддя Ситенко А.І.
при секретарі Поляковій О.І.
за участю позивачки ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні місцевого суду в м. Макіївці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та встановлення розміру часток подружжя у цьому майні,
16 вересня 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду з неодноразово уточненим під час розгляду справи позовом до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та встановлення розміру часток подружжя у цьому майні, мотивуючи заявлені вимоги тим, що відсутність судового рішення про визнання за нею права власності на частку нерухомого майна не дозволяє їй розпоряджатися цим майном на власний розсуд.
У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 підтримала заявлені вимоги, на обґрунтування яких послалась на факти і обставини викладені у позовній заяві та зазначила, що вона з 20 лютого 1971 року перебувала з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який на теперішній час розірвано рішенням суду від 16 грудня 2013 року. Під час шлюбу за спільні кошти 04 лютого 1977 року вони з відповідачем придбали домоволодіння АДРЕСА_1, однак договір купівлі продажу названого домоволодіння було оформлено на ім'я відповідача. Вважає що придбане під час шлюбу нерухоме майно належить їй та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності.
Посилаючись на викладені обставини ОСОБА_1 просила суд визнати спірне домоволодіння майном, яке належить їй та відповідачу об'єктом спільної сумісної власності подружжя та встановити частки кожного з співвласників по ? частині за кожним.
Відповідач ОСОБА_2 уточнені позовні вимоги визнав повністю, пояснивши, що з 20 лютого 1971 року він перебував з ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі, який на теперішній час розірвано. Під час шлюбу у лютому 1977 року за спільні кошти вони придбали домоволодіння АДРЕСА_1. Приймаючи до уваги, що зазначене нерухоме майно є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, не заперечує проти задоволення позовних вимог та визнання за ним та позивачкою права власності на зазначене домоволодіння по ? частини за кожним.
Вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд у межах заявлених позовних вимог ( ст.11 ЦПК України ), встановив наступне.
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 20 лютого 1971 року в Кіровському відділі реєстрації актів цивільного стану, актовий запис № 1201.
Рішенням Кіровського районного суду міста Макіївки від 16 грудня 2013 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано.
Згідно договору купівлі продажу, посвідченого державним нотаріусом Третьої Макіївської державної нотаріальної контори 04 лютого 1977 року ОСОБА_2 є власником домоволодіння АДРЕСА_1, яке складається з житлового будинку житловою площею 46,7 кв.м. та господарських будівель до нього.
Приймаючи до уваги, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності Сімейним кодексом України, суд вважає за необхідне застосувати до них норми Кодексу про шлюб і сім'ю України (КПРС).
Відповідно до вимог статті 22 КпШС України майно, нажите подружжя під час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожний із подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і у тому випадку, коли один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або по іншим поважним причинам та не мав самостійного заробітку.
Наданими у справі доказами встановлено, що спірне домоволодіння ОСОБА_2 та ОСОБА_1 придбали під час перебування у шлюбі. З пункту другого договору купівлі-продажу від 04 лютого 1977 року убачається, що продаж вчинено за суму 1500 карбованців, які «Покупець» сплатив «Продавцю» повністю до підписання цього договору.
Згідно положень статті 3 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
До суду не надійшло заяв щодо предмету спору від третіх осіб.
Визначальною підставою для набуття подружжям права спільної сумісної власності за нормами сімейного законодавства є одна обставина: набуття (придбання) майна на час шлюбу, крім випадків, встановлених законом або договором. У зв'язку з чим ні дружина, ні чоловік не повинні доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі.
Презумпція права спільної сумісної власності подружжя закріплена також приписами статті 60 Сімейного кодексу України, згідно якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, веденням домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Статтею 61 СК України встановлено загальне правило про те, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
За таких обставин суд дійшов висновку, що домоволодіння АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності.
Приймаючи до уваги, що сімейні та цивільні відносини між позивачем і відповідачкою хоча і виникли до набрання чинності Сімейним і Цивільним кодексами України, однак продовжують існувати після набрання ними чинності і мають продовжуваний характер, суд визнає за необхідним застосовувати до тих прав і обов'язків положення СК України та ЦК України.
Нормами статей 63 та 70 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
При вирішені спору про поділ майна суд може відступити від засад рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Зі рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Судом встановлено, що між колишнім подружжям шлюбний договір не укладався, будь-якої домовленості щодо зміни розміру часток у спільному майні немає. ОСОБА_1 не заявлено вимоги щодо збільшення належної їй частки права власності на спірне майно.
Відповідно до ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Визнання ОСОБА_2 позову не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
З огляду на наведене судом за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнається право на одну другу частку майна у спільній сумісній власності - домоволодінні АДРЕСА_1
Проаналізувавши встановлені конкретні обставини по справі, оцінивши надані сторонами в силу вимог ст. 60 ЦПК України докази в їх сукупності, суд визнає, що заявлений ОСОБА_1 позов є обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.
Позивачка не вимагає компенсації за понесені судові витрати, пов'язані зі зверненням до суду.
На підставі вищенаведеного, керуючись статтями 11, 60, 88, 212, 213, 214, 215 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 60, 69, 70, 71 Сімейного кодексу України, статтями 355, 370 ЦК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та встановлення розміру часток подружжя у цьому майні, задовольнити.
Визначити частки ОСОБА_1 до ОСОБА_2 у спільній сумісній власності - домоволодінні АДРЕСА_1, рівними - по одній другій частині за кожним, визнати за кожним з них право власності на визначену долю майна.
Апеляційна скарга на рішення суду подається Апеляційному суду Донецької області через Кіровський районний суд м. Макіївки протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, - протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: А.І. Ситенко