14 січня 2014 року м. Київ К/9991/11570/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Бившевої Л.І.
Голубєвої Г.К.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 червня 2010 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2011 року
у справі № 2а-9005/10/2670
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Метил»
до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 червня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2011 року, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Метил» (позивач) до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано акт № 2179/15-238 від 30 листопада 2009 року про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ «Метил». Зобов'язано ДПІ у Голосіївському районі м. Києва вчинити дії щодо внесення відповідних змін до Реєстру платників податку на додану вартість в частині відновлення реєстрації ТОВ «Метил» як платника податку на додану вартість та відновити з 30 листопада 2009 року дію Свідоцтва № 100026479 про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ «Метил», виданого ДПІ у Голосіївському районі м. Києва 06 березня 2007 року.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, ставиться питання про скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 червня 2010 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2011 року та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ТОВ «Метил» зареєстровано в якості платника податку на додану вартість в березні 2007 року, у зв'язку з чим йому видано Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100026479.
В свою чергу, комісією, створеною відповідно до розпорядження ДПІ у Голосіївському районі м. Києва № 93-Р від 03 вересня 2009 року, на підставі довідки невиїзної камеральної перевірки № 2012-15-236 від 26 листопада 2009 року встановлено факт виписування ТОВ «Метил» податкових накладних, згідно з якими не задекларовано (не сплачено) податкові зобов'язання.
З огляду на викладене, податковим органом прийнято рішення про анулювання реєстрації позивача як платника податку на додану вартість на підставі підпункту «в» пункту 9.8 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР), яке оформлено актом № 2179/15-238 від 30 листопада 2009 року.
Задовольняючи позовні вимоги повністю, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Відповідно до підпункту «в» пункту 9.8 статті 9 Закону № 168/97-ВР реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання, яка відбувається у випадках, якщо особа, зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного податку або стає суб'єктом інших спрощених систем оподаткування, які визначають особливий порядок нарахування чи сплати податку на додану вартість, відмінний від тих, що встановлені цим Законом, чи звільняють таку особу від сплати цього податку за рішенням суду або з будь-яких інших причин.
Правовий аналіз наведеного положення Закону № 168/97-ВР не дає підстав для висновку про можливість анулювання реєстрації платника податку на додану вартість з будь-яких причин взагалі, оскільки, поняття «будь-які інші причини» у вказаній правовій нормі вжито саме стосовно звільнення особи від сплати податку з інших мотивів, ніж рішення суду, однак жодним чином не розширює вичерпний перелік підстав для анулювання реєстрації платника відповідно до зазначеного підпункту Закону.
Разом з тим, як встановлено судами, з моменту реєстрації позивача в якості платника податку на додану вартість він не реєструвався як платник єдиного податку та не став суб'єктом інших спрощених систем оподаткування, які визначають особливий порядок нарахування чи сплати податку на додану вартість, відмінний від встановленого Законом № 168/97-ВР, чи звільняють від сплати податку на додану вартість за рішенням суду або з будь-яких інших підстав.
При цьому колегія суддів відхиляє посилання відповідача на розпорядження Кабінету Міністрів України від 09 вересня 2009 року № 1120-р «Деякі питання адміністрування податку на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин»; далі - Розпорядження) як на підставу для анулювання реєстрації позивача в якості платника податку на додану вартість, оскільки згідно з пунктом 11.4 статті 11 Закону № 168/97-ВР зміни порядку оподаткування податком на додану вартість можуть здійснюватися лише шляхом внесення змін до цього Закону окремим законом з питань оподаткування цим податком. У разі якщо іншим законом, незалежно від часу його прийняття, встановлюються правила оподаткування цим податком, відмінні від зазначених у цьому Законі, пріоритет мають норми цього Закону.
Таким чином, оскільки Закон № 168/97-ВР, який має вищу юридичну силу в порівнянні з Розпорядженням, що є підзаконним нормативно-правовим актом, не містить такої підстави для анулювання реєстрації платника податку на додану вартість як виписування ним податкових накладних, згідно з якими не задекларовано (не сплачено) податкові зобов'язання, то у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття відповідного рішення.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 червня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 червня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Бившева Л.І.
Голубєва Г.К.