14 січня 2014 року м. Київ К/9991/1886/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Бившевої Л.І.
Голубєвої Г.К.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 квітня 2010 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року
у справі № 2а-1495/10/2670
за позовом Публічного акціонерного товариства трест «Київміськбуд-1» імені М.П. Загороднього
до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків
про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 квітня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства трест «Київміськбуд-1» імені М.П. Загороднього (позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (відповідач) задоволено повністю. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 0001054230/0 від 13 серпня 2009 року, № 0001054230/1 від 23 жовтня 2009 року, № 0001054230/2 від 28 грудня 2009 року.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.
В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 квітня 2010 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну (камеральну) перевірку податкового розрахунку земельного податку, поданого позивачем на 2009 рік, за результатами якої складено акт № 314/42-30/04012655 від 04 серпня 2009 року.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001054230/0 від 13 серпня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку в розмірі 14 189,18 грн. (13 513,50 грн. - основний платіж, 675,68 грн. - штрафні (фінансові) санкції).
За результатами адміністративного оскарження, скарги позивача залишено без задоволення, а також прийнято податкові повідомлення-рішення № 0001054230/1 від 23 жовтня 2009 року та № 0001054230/2 від 28 грудня 2009 року.
Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 2 рішення Київської міської Ради від 25 грудня 2008 року № 944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в м. Києві» у зв'язку із сплатою земельного податку за період з 01 квітня 2009 року по 30 червня 2009 року без врахування того, що з 01 квітня 2009 року плата за земельні ділянки, які використовуються суб'єктами господарської діяльності, але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), справляється в розмірі мінімальної річної орендної плати за земельні ділянки, встановленої статтею 21 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Задовольняючи позовні вимоги повністю, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 14 Закону України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1251-XII) земельний податок належить до загальнодержавних податків та зборів.
Частиною 2 статті 14 Закону № 1251-XII передбачено, що загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Закону України від 03 липня 1992 року № 2535-XII «Про плату за землю» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2535-XII) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.
Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.
Згідно з частиною 2 статті 4 Закону № 2535-XII ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім цього Закону. Зміни і доповнення до цього Закону вносяться не пізніше ніж за три місяці до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року.
В свою чергу, частиною 5 статті 7 Закону № 2535-XII передбачено, що ставки земельного податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів, встановлених частиною другою і третьою цієї статті.
Згідно з пунктами 34, 35 статті 26 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин та затвердження відповідно до закону ставок земельного податку.
Системний аналіз вказаних законодавчих норм дає підстави для висновку про те, що повноваження щодо встановлення ставок земельного податку як загальнодержавного обов'язкового платежу належить до виключних повноважень Верховної Ради України та може реалізовуватись лише у вигляді внесення відповідних змін до Закону № 2535-XII.
В свою чергу, до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері регулювання відносин щодо обрахування та сплати земельного податку, відповідно до частини 5 статті 7 Закону № 2535-XII, належить диференціація та затвердження ставок земельного податку за земельні ділянки в межах ставок такого податку, встановлених Законом № 2535-XII.
А відтак, при визначенні розміру земельного податку, що підлягає сплаті суб'єктами господарської діяльності за земельні ділянки, право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), застосуванню підлягає положення частини 1 статті 7 Закону № 2535-XII.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 квітня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.
Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 квітня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Бившева Л.І.
Голубєва Г.К.