14 січня 2014 року м. Київ К/9991/16661/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.
суддів: Бившевої Л.І.
Голубєвої Г.К.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську
на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року
та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2011 року
у справі № 2а-8666/10/1270
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автодон»
до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську,
Головного управління Державного казначейства України в Луганській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість, -
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2011 року, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Автодон» (позивач) до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську (відповідач-1) та Головного управління Державного казначейства України в Луганській області (відповідач-2) задоволено в повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000572360/1 від 02 листопада 2010 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Автодон» суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 696 513,00 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Автодон» витрати із сплати судового збору в розмірі 3,40 грн.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач-1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2011 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем-1 проведено невиїзну перевірку ТОВ «Автодон» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок підприємства у банку за другий, третій, четвертий квартали 2009 року та перший квартал 2010 року, які виникли за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період з четвертого кварталу 2008 року по четвертий квартал 2009 року, за результатами якої складено акт № 611/23-616/21843398 від 19 серпня 2010 року.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем-1 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000572360/0 від 20 серпня 2010 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 696 513,00 грн.
За результатами адміністративного оскарження, скаргу позивача залишено без задоволення, а також прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000572360/1 від 02 листопада 2010 року.
Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, непідтверджених податковими зобов'язаннями контрагентів по ланцюгам постачання.
Зазначений висновок контролюючим органом зроблено з огляду на неможливість проведення перевірок контрагентів позивача по ланцюгам постачання (починаючи з другої ланки), а також неотримання відповідей на запити щодо проведення зустрічних перевірок до кінцевого виробника (імпортера).
Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.
Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Як встановлено судами, фактичне здійснення господарських операцій з придбання ТОВ «Автодон» товарів та послуг у контрагентів та підтвердження сформованого податкового кредиту з податку на додану вартість за вказаними операціями належним чином складеними податковими накладними контролюючим органом не заперечується.
В свою чергу, доводи касаційної скарги про те, що необхідною умовою бюджетного відшкодування є сплата сум податку на додану вартість до бюджету всіма контрагентами позивача, яку можливо встановити лише після отримання відповідей на запити про проведення перевірок по ланцюгам постачання, колегія суддів відхиляє, оскільки пункт 1.3 статті 1 Закону № 168/97-ВР, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.
Вимога ж пункту 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови бюджетного відшкодування стосується платника, який згідно із Законом № 168/97-ВР поніс фактичні витрати щодо сплати зазначеного податку.
Таким чином, якщо контрагенти, зокрема, ті, які не були безпосередніми постачальниками товарів (послуг), не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб, однак зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Луганського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування. Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську відхилити, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий Рибченко А.О.
Судді Бившева Л.І.
Голубєва Г.К.