2-1086/11
19 жовтня 2011 року Личаківський районний суд м. Львова
в складі: головуючого судді Леньо С.І.
при секретарі Станько Р.О.
з участю представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача Тарнавського В.Б.
розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», третя особа ОСОБА_4 про визнання недійсним кредитного договору та додаткових угод, -
Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «Надра», в якому просить визнати недійсним договір кредитної лінії № 420/МБ-ЦВ від 15.07.2008 р. та Додаткові угоди № 1 від 15.07.2011 р. та № 2 від 22.07.2008 р. до нього.
В обгрунтування своїх вимог покликається на те, що 15.07.2008 р. між позивачем та ВАТ КБ «Надра»(зараз ПАТ КБ «Надра») укладено договір, згідно якого банк відкриває йому відновлювальну траншеву кредитну лінію в сумі 90 000 доларів США терміном на 84 місяці. На виконання даного зобов»язання, 15.07.2008 р. та 22.07.2008 р. заключено додаткові угоди, згідно яких позивачу надано транш у розмірі 65 000 доларів США та 25 000 доларів США. Вважає, що вказані договори суперечать вимогам законодавства, оскільки банком йому надано кошти у іноземній валюті, і відповідно у ній він погашав кредит, що вважається валютною операцією, на проведення якої у сторін немає індивідуальної ліцензії. Грошове зобов'язання у Договорі кредитної лінії всупереч вимог ст. 524 ЦК України не виражене у грошовій одиниці України, та не визначено грошовий еквівалент зобов»язання в іноземній валюті. Крім того, при укладенні спірного договору не визначено всі його істотні умови та порушено законодавство України у сфері захисту прав споживачів, оскільки відповідач зобов»язаний був проінформувати при видачі кредиту у іноземній валюті про наявні ризики для позивача від знеціння національної валюти. Вважає умови спірних правочинів несправедливими та такими, що погіршують становище позичальника, як споживача, порівняно з банком в разі настання певних подій, зокрема підняття курсу валюти, у якій йому надано кредит.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1, що діє згідно ордеру від 24.11.2010 р. № 176, договору про надання послуг (а.с.34,35), позовні вимоги підтримав та пояснив, що відповідно до ст. 254 ЦК України усі грошові зобов»язання мають бути виражені у грошовій одиниці України - гривні. Всупереч ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»та п. 10 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу»між позивачем та ВАТ КБ «Надра»укладено договір кредитної лінії, предметом якого є кошти у іноземній валюті. Оскільки ні позивач, ні відповідач не мають індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій, вони не мають право на видачу кредитів та проведення розрахунків за користування вказаними кредитними коштами у іноземній валюті. Зазначив, що при укладенні спірного договору у відповідності до Закону України «Про захист прав споживачів»відповідач був зобов»язаний повідомити позивача у письмовій формі про суттєві обставини щодо надання кредиту. Зокрема, про наявні ризики від знецінення національної валюти, оскільки він достовірно знав, що доходи, з яких погашається заборгованість, його довіритель отримує у національній валюті. Вважає умови спірних правочинів про погашення кредиту та сплати процентів лише у доларах США несправедливими, оскільки всі ризики по знеціненню національної валюти всупереч принципам цивільного законодавства покладені лише на позичальника. Крім того, зазначив, що у спірному договорі про надання кредитної лінії відсутні такі обов»язкові істотні умови як відповідальність кредитора. З наведених вище підстав просить визнати спірні угоди недійсними.
Представник відповідача ПАБ КБ «Надра» Тарнавський В.Б., що діє згідно довіреності від 06.06.2011 р., у судовому засіданні заперечив позовні вимоги та пояснив, що 15.07.2008 р. позивачу було відкрито кредитну лінію в іноземній валюті на суму 90 000 доларів США із сплатою за користування кредитом з розрахунку 16,5 % річних. Після цього, на підставі Додаткових угод № 1 та № 2 15.07.2008 р. та 22.07.2008 р. позивачу видано транші у вказаному розмірі. На момент укладення спірних зобов»язань сторонами було дотримано усіх вимог, необхідних для чинності правочину. Відповідно до положень ст. 47,49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»банківським установам надається право здійснювати кредитні операції на власних умовах та на власний ризик на підставі банківської ліцензії. Зазначений Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»передбачає вимогу щодо отримання індивідуальної ліцензії Національного Банку України лише на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, терміни і суми яких не перевищують встановлені законодавством межі. Проте нормами закону такі межі не визначені. Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті є наявність у кредитної установи генеральної ліцензії (дозволу) на здійснення валютних операцій, яка отримана ВАТ КБ «Надра»у встановленому порядку. Ч. 5 ст. 5 Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною, якою і є позивач. Крім того, відповідно до п. 1.5 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу»використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк, якому у встановленому порядку видано ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями. Крім того, оскільки зобов»язання перед банком виникло у доларах США, то відповідно поверненню підлягають платежі у валюті кредиту. Відносини, що склались між сторонами не підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки кредитна лінія була відкрита позивачу як суб»єкту малого бізнесу для поповнення обігових коштів та придбання основних засобів, необхідних для здійснення господарської діяльності, а отже всі ризики, пов»язані з здійсненням підприємницької діяльності, несе він сам. Чинним законодавством не передбачено обов»язку кредитора письмово повідомляти позичальника про суттєві обставини укладення спірних зобов»язань. З приводу посилань позивача на відсутність у спірних угодах істотних умов зазначив, що ними відповідно до господарського та цивільного законодавства є умови про предмет, ціну та строк його дії, а також усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї з сторін має бути досягнуто згоди. Оскільки позивач сам обрав валюту кредитування та погодився з усіма істотними умовами договору, що засвідчується його підписами, просить у задоволенні позову відмовити.
Третя особа ОСОБА_4 у судове засідання не з»явилась повторно, хоча належним чином повідомлялась про час та місце слухання справи, про причини неявки суд не повідомила.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, наявні у справі докази, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до копії договору кредитної лінії № 402/МБ-ЦВ від 15.07.2008 р. (а.с.10-11) ВАТ КБ «Надра»(зараз ПАТ КБ «Надра») відкрито ОСОБА_3 відновлювальну траншеву кредитну лінію в сумі 90 000 терміном з 15.07.2008 р. по 15.07.2011 р. з сплатою за користування кредитом 16,5 відсотків річних. Відповідно до Додаткової угоди №1 від 15.07.2008 р. (а.с.12) та Додаткової угоди № 2 від 22.07.2008 р. (а.с.14) позивачу надано транші у розмірі 65 000 доларів США та 25 000 доларів США відповідно.
З метою забезпечення виконання вказаного договірного зобов»язання між відповідачем ВАТ КБ «Надра»та третьою особою ОСОБА_4 15.07.2008 р. укладено договір поруки (а.с.16) , між банком та ОСОБА_5 - іпотечний договір (а.с.17), згідно якого останньою надано відповідачу в іпотеку земельну ділянку площею 0,1442 гектара та житловий будинок за адресою : АДРЕСА_1.
Відповідно до ч. 2 ст. 192 та ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійсненні розрахунків на території України за зобов»язаннями допускається у випадках , в порядку та на умовах, встановлених законом. Законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк зобов»язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов»язується повернути кредит та сплатити проценти. Коштами ж згідно Закону України «Про банки і банківську діяльність»визнаються гроші у національній та іноземній валюті.
Відповідно до ст. 47,49 цього Закону операції із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик визначаються як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується та здійснюються на підставі банківської ліцензії.
З ст. 5 Декрету Кабінетів Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»випливає, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Вимога щодо необхідності отримання індивідуальних ліцензій на здійснення операцій з валютними цінностями встановлена ч. 4 ст. 5 вказаного законодавчого акту лише тоді, коли терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Проте на сьогоднішній день такі терміни та суми кредитів в іноземній валюті у законодавстві не визначені.
Згідно з п. 1.5 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого Постановою Правління НБ України від 14.10.2004 р. № 483 , використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк, якому у встановленому порядку видано ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями.
Таким чином, суд приходить до висновку, що за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті відповідно до ст. 5 Декрету Кабінетів Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
Відповідно до дослідженої у судовому засіданні банківської ліцензії № 21 виданої 26.10.1993 р. ВАТ КБ «Надра», відповідачу надано право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську»діяльність, до яких належить приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб, відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них, розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, здійснення операцій за грошовими вимогами, надання гарантій, порук за
грошовими зобов»язаннями.
Дозволом № 21-1 від 23.08.2002 р., додатком до нього від 23.08.2002 р., виданим Національним банком України відповідачу, визначено перелік операцій згідно п. 1-4 ч.2 та ч. 4 Закону України «Про банки і банківську діяльність», які має право здійснювати ВАТ КБ «Надра». До них, зокрема, відносяться операції з валютними цінностями.
Посилання представника позивача на те, що відповідно до ст. 254 ЦК України грошове зобов»язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, спростовується ч. 2 цієї ж статті, відповідно до якої сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов»язання в іноземній валюті, зокрема, в укладеними між сторонами по даній цивільній справі договорами, сторони визначили грошовий еквівалент зобов»язання в іноземній валюті.
Суд також визнає безпідставними посилання позивача на відсутність усіх істотних умов у спірних зобов»язаннях як на підставу визнання їх недійсними, оскільки ст. 638 ч.1 Цивільного кодексу України істотними умовами визначає умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду договору, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї сторін має бути досягнуто згоди. З дослідженого у судовому засіданні договору кредитної лінії № 402/МБ-ЦВ від 15.07.2008 р. (а.с.10-11) вбачається, що сторонами відповідно до підписів на ньому досягнуто згоди по всім істотним умовам договору.
Як вбачається з Додаткових угод № 1 та № 2 (а.с.12,14) позивачу кошти згідно кредитної лінії надавались як суб»єкту малого бізнесу на поповнення обігових коштів та придбання основних засобів, тому посилання на порушення з сторони відповідача законодавства в сфері захисту прав споживачів (фізичних осіб) суд також вважає безпідставними.
Оскільки при розгляді справи встановлено, що відповідачу видана відповідна ліцензія на здійснення банківських операцій з валютними цінностями, в судовому засіданні не здобуто доказів на підтвердження перевищення терміну та сум надання та одержання кредиту в іноземній валюті, для чого потрібне отримання індивідуальної ліцензії, позивач погодився з вибраною валютою кредитування, на момент підписання договору сторони досягнули згоди по всіх істотних умовах, інших порушень законодавства не встановлено, тому в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договору кредитної лінії та додаткових угод до нього слід відмовити за безпідставністю.
Керуючись ст.ст. 3,10,11,60,88,209,212-215,218 ЦПК України, ст. ст. 254, 533, 638, 1054 ЦК України, Законом України «Про банки і банківську діяльність», п. 1.5 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу»Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», суд,-
В позові ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», третя особа ОСОБА_4 про визнання недійсним Договору кредитної лінії № 402/МБ-ЦВ, укладеного між сторонами 15 липня 2008 року та додаткових угод до договору за № 1 від 15.07.2008 року і № 2 від 22.07.2008 року -відмовити за безпідставністю.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Личаківський районний суд м. Львова шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст. ст. 294,296 ЦПК України.
Суддя: Леньо С.І