Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
№ 22-ц/778/461/14 Головуючий у 1 інстанції Курбатова О.М. Суддя-доповідач Спас О.В.
Іменем України
22 січня 2014 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого Спас О.В.,
суддів: Полякова О.З.,
Бабак А.М.,
при секретарі Бабенко Т.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_3
на рішення Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 05 грудня 2013 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на період навчання
У вересні 2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до батька ОСОБА_3 про стягнення аліментів на період навчання.
В позові зазначала, що ОСОБА_3 є її батьком.
З 01.09.2013 року вона навчається на першому курсі денного відділення Дніпропетровського Національного університету на контрактній формі навчання, потребує матеріальної допомоги.
ОСОБА_3 працює на підприємстві «Запоріжкокс», отримує дохід і може надавати матеріальну допомогу, проте в добровільному порядку цього не робить.
Просила суд стягнути з ОСОБА_3 на її користь аліменти у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу), починаючи з дня звернення до суду і до закінчення нею навчання, але не більше як до досягнення нею 23 років.
Рішенням Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 05 грудня 2013 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти у розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходів), але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму щомісяця, починаючи з 17.09.2013 року і до закінчення ОСОБА_2 навчання, тобто до 30.06.2017 року, але не більше ніж до досягнення нею 23 років.
Стягнуто з ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 229,40 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій вбачає невідповідність висновків суду обставинам справи, замалий розмір стягнення, просить рішення суду змінити, та збільшити розмір стягнення аліментів з 1/6 частини до 1/4 частини.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, наявність у нього інших утриманців, погане здоров'я, відсутність роботи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.
Позивачкою надані заперечення на апеляційну скаргу, в яких вона вважає доводи апеляційної скарги відповідача безпідставними і просить відхилити його апеляційну скаргу.
Відповідачем надані заперечення на апеляційну скаргу, в яких він вважає доводи апеляційної скарги позивачки безпідставними і просить залишити її апеляційну скаргу без задоволення.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення представника позивачки адвоката ОСОБА_4, представників відповідача адвоката ОСОБА_5, ОСОБА_6, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що жодна з апеляційних скарг задоволенню не підлягає.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини і відповідні правовідносини.
Позивачка ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_3
З 01.09.2013 року позивачка навчається на першому курсі денного відділення Дніпропетровського Національного університету зі строком навчання до по 30.06.2017р. на контрактній формі навчання у зв'язку з чим потребує матеріальної допомоги.
ОСОБА_3 працює на підприємстві «Запоріжкокс», отримує дохід і може надавати матеріальну допомогу, проте в добровільному порядку цього не робить.
З матеріалів справи вбачається, що суд з дотриманням вимог ст. ст. 212 - 215 ЦПК України належно оцінив надані сторонами докази, виконав всі вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно з законом, вирішивши питання наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, суті правовідносин, що випливають із встановлених обставин, правильно застосував правові норми до цих правовідносин і дійшов вірного висновку про задоволення позову.
Відповідно до статті 198 СК України батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.
Згідно зі статтею 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" передбачено, що обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином (стаття 200 СК України).
Із довідки про доходи відповідача від 30 жовтня 2013 року вбачається, що його заробітна плата за основним місцем роботи становить 27846,41грн. за шість місяців (а.с. 30).
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов частково, адже повнолітня дочка продовжує навчання в учбовому закладі, у зв'язку з цим потребує матеріальної допомоги, а відповідач може надавати таку матеріальну допомогу. При цьому судом враховано, що відповідач має хворобливий стан здоров'я, але є працездатним. За виконавчими листами відносно інших фізичних або юридичних осіб зобов'язань не має.
Апеляційна скарга позивачки ОСОБА_2 щодо замалого розміру стягнутих аліментів не містить доводів, що саме не врахував суд першої інстанції, які норми права порушив, чому стягненню на її користь підлягають аліменти у більшому розмірі, ніж стягнуто оскарженим рішенням.
Такі доводи не можуть спростувати висновки рішення суду першої інстанції, оскільки не мають свого підтвердження і не дають підстав для висновку щодо неправильності або незаконності рішення.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 щодо недоведеності факту потреби позивачки в отриманні аліментів під час навчання відповідають запереченням відповідача проти позову у суді першої інстанції і не мають свого підтвердження. На підтвердження позовних вимог позивачка надала довідку з місця навчання, яка достовірно підтвердила ті обставини, що остання з 01.09.2013р. навчається на денній формі навчання у Дніпропетровському національному університеті ім.Олеся Гончара за контрактною формою зі строком навчання по 30.06.2017р (а.с.5). Вказана довідка є належним та допустимим письмовим доказом і обґрунтовано прийнята судом першої інстанції.
Довід апеляційної скарги, що позивачка не буде навчатися після 31.01.2014р. не мають свого підтвердження. Дата 31.01.2014р. є позначеним на вищевказаній довідці строком дії довідки і не має відношення до терміну навчання, який у цій же довідці вказаний у період до 30.06.2017р.
Вказаний довід є вимогою переоцінити вказаний доказ без будь-яких підстав для цього, без надання інших доказів на його спростування.
Такі доводи не спростовують рішення суду.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3, що суд безпідставно стягнув аліменти на навчання у розмірі, не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму не мають свого підтвердження.
Відповідно ст. 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у ст. 182 цього Кодексу.
У свою чергу ст. 182 СК України вказує, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму, що суд правильно взяв до уваги, вирішуючи справу.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3, що він не працює з 10 грудня 2013р., оскільки звільнився за згодою сторін за ст. 36 п. 1 КЗпП України не спростовують висновки рішення, який враховував обставини справи на час ухвалення рішення, яке постановлене 05 грудня 2013р. Відповідно суд правильно виходив з тієї обставини, що відповідач має постійне місце роботи і сталий та достатній заробіток.
Доводи апеляційної скарги про погане здоров'я відповідача та наявність у матері дитини заробітку, не спростовують висновки рішення суду, який врахував дані обставини при задоволенні пред'явленого позову частково.
Доводи апеляційної скарги про неврахування тієї обставини, що на утриманні відповідача знаходиться хвора літня мати ОСОБА_7 не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Відповідач не надав доказів, що його мати не отримує пенсії та знаходиться на його утриманні.
Відповідач не надав доказів, що його мати хворіє і потребує лікування та витрат на це. З довідки КУ «Запорізький протитуберкульозний диспансер №3» від 07 жовтня 2013р. вбачається, що мати відповідача ОСОБА_7 знята з обліку по одужанню (а.с.24).
Доводи апеляційної скарги, що рішення ґрунтується на припущеннях спростовані при розгляді справи у апеляційному суду.
Апеляційний суд виходить з закріплених у цивільному процесуальному законі принципів змагальності, диспозитивності, а також з вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, які зобов'язують відповідача доводити свої заперечення переконливими, належними та припустимими доказами. Жодного належного, допустимого та переконливого доказу на підтвердження своїх доводів апелянт не навів і не надав. Фактично апелянт вимагає від суду зробити припущення щодо наявності вказаних ним обставин, що прямо заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України, яка визначає, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Інших доводів апеляційна скарга не містить.
Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.
Немає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та для постановляння нового рішення по справі
Керуючись ст. ст. 307, 308, 313 - 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 05 грудня 2013 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.
Головуючий:
Судді: