Справа № 161/19225/13-к
Провадження № 1-кс/161/4252/13
м. Луцьк 14 листопада 2013 року
Слідчий суддя Луцького міськрайонного суду Волинської області Ковтуненко В.В.,
при секретарі Соколовій К.Ю.,
з участю скаржника ОСОБА_1,
слідчого Ткачука С.С.,
прокурора Бущака В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Луцьк скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого,
ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаною скаргою. В обґрунтування скарги посилається на те, що вона є власником транспортного засобу марки «Део Ланос», д.н.з. НОМЕР_1. Вказаний транспортний засіб вилучено за рішенням старшого слідчого СВ ЛМВ УМВС України Ткачука С.С. від 19.10.2013 року. Вважає дане рішення незаконним з підстав, викладених в скарзі. Просить зобов'язати старшого слідчого СВ ЛМВ УМВС України Ткачука С.С. припинити дію по утриманню транспортного засобу марки «Део Ланос», д.н.з. НОМЕР_1. Зобов'язати старшого слідчого СВ ЛМВ УМВС України Ткачука С.С. повернути їй транспортний засіб марки «Део Ланос», д.н.з. НОМЕР_1.
Фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювалось у відповідності до вимог ч. 1 ст. 107 КПК України.
Скаржник скаргу підтримала з підстав, в ній викладених. Просила її задовольнити.
Слідчий та прокурор скаргу не визнали, просили відмовити в її задоволенні.
Заслухавши пояснення скаржника, слідчого, прокурора, дослідивши письмові матеріали скарги, приходжу до висновку про відмову в задоволенні скарги з наступних підстав.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Відповідно до ст. 85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню:
1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);
2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;
3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;
4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;
5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.
Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Відповідно до ст. 92 КПК України обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого. Обов'язок доказування належності та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає.
Відповідно до ст. 307 КПК України за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора постановляється ухвала згідно з правилами цього Кодексу. Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про:
1) скасування рішення слідчого чи прокурора;
2) зобов'язання припинити дію;
3) зобов'язання вчинити певну дію;
4) відмову у задоволенні скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора - бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, володільцем тимчасово вилученого майна.
Також при розгляді скарги встановлено, що 19.10.2013 року автомобіль марки «Део Сенс», д.н.з. НОМЕР_1 було поміщено на майданчик тимчасового тримання м. Луцьк, що підтверджується протоколом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 19.10.2013 року (а.с. 4).
Також встановлено і це вбачається із змісту протоколу огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 19.10.2013 року, що автомобіль марки «Део Сенс», д.н.з. НОМЕР_1 не вилучався взагалі, а був лише поміщений на майданчик тимчасового тримання.
Також встанвлено, що ОСОБА_1 добровільно надав згоду на затримання та доставлення автомобіля марки «Део Сенс», д.н.з. НОМЕР_1 на майданчик тимчасового тримання. Таким чином автомобіль марки «Део Сенс», д.н.з. НОМЕР_1 не є тимчасово вилученим майном, а тому не може бути повернутим у відповідності до положень ст. 169 КПК України. Так як він визнаний речовим доказом у кримінальному провадженні утримується органом досудового розслідування на законних підставах.
Приймаючи до уваги викладене та враховуючи, що автомобіль марки «Део Сенс», д.н.з. НОМЕР_1 не є тимчасово вилученим майном. Так як ОСОБА_1 добровільно надав згоду на затримання та доставлення вказаного автомобіля на майданчик тимчасового тримання. Так як він визнаний речовим доказом у кримінальному провадженні і утримується органом досудового розслідування на законних підставах. А тому за таких обставин, приходжу до висновку про відмову в задоволенні скарги.
Керуючись ст. 307 КПК України,-
Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні скарги на бездіяльність слідчого.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя В.В. Ковтуненко
Ухвала складена в повному об'ємі
15 листопада 2013 року