Справа № 2-458/11
2/215/9/14
16.01.2014 року Тернівський районний суд м. Кривого Рогу
в складі: головуючого судді Лиходєдова А.В.
при секретарі Поліян І.В.
за участю: представника позивача - Кузьменка М.В., відповідачів - ОСОБА_2, ОСОБА_3 та його представника - ОСОБА_4,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Терра Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Терра Банк» про визнання кредитного договору недійсним; третя особа - ОСОБА_2,
Позивач звернувся до суду зі вказаним позовом до відповідачів про стягнення суми заборгованості за кредитним договором в сумі 19469 грн. 10 коп.. Позовні вимоги позивач мотивує тим, що між Закритим акціонерним товариством «Інвест - Кредит Банк» правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Терра Банк» та ОСОБА_3 був укладений договір кредиту від 27.08.2007 року № 39 - Ф/07/7, згідно з яким Банк надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 15000 грн. строком до 26.03.2010 року. На забезпечення виконання умов кредитного договору між Банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №09/11/07/7 від 27.08.2007 року.
Відповідач ОСОБА_3 свої зобов'язання належним чином не виконує, в результаті чого має на час звернення до суду прострочену заборгованість по: кредиту 3718,35 грн., по процентам 1001,09 грн.; поточну заборгованість по кредиту 5826 грн., поточним процентам в сумі 155,32 грн., комісії 1200 грн., а також підлягають стягненню штраф 7500 грн., що складає 50 % від суми кредиту, та пеня за порушення сплати процентів за кредитом у сумі 68,34 грн..
01.08.2011 р. ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Терра Банк» про визнання договору кредиту незаконним та його розірвання, а у березні 2013 р. уточнив позовну вимогу та визнати договір недійсним, посилаючись на те, що ОСОБА_3 одружений з ОСОБА_6. На укладання кредитного договору не було надано письмової згоди ОСОБА_6 - дружини ОСОБА_3, яка має бути засвідчена нотаріально. У відповідності до ч. 1 ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. У відповідності до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1, 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. У відповідності до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити, проти задоволення зустрічного позову заперечував в повному обсязі, посилаючись на те, що отримувати згоди дружин на укладення кредитного договору не потрібно. Відповідач ОСОБА_2 є поручителем, що в свою чергу є забезпеченням виконання зобов'язання. Поручитель поручається за існуючі зобов'язання і ніякого відношення не має до питання підписання кредитного договору. Положення статті 65 СК України, щодо порядку розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються саме розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів і не створює обов'язків для другого із подружжя, а лише для позивальника, як сторони договору.
Відповідач ОСОБА_3 та його представник за первісним позовом в судовому засіданні свій зустрічний позов підтримали в повному обсязі, проти задоволення позовних вимог ПАТ «Терра Банк» заперечували в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в тексті зустрічного позову, а саме, що у відповідності до ст. 549 ЦК України видами неустойки є пеня та штраф. Забороняється збільшувати тіло кредиту та застосувати одночасно пеню та штраф. Про застосування неустойки ПАТ «Терра Банк» повинен письмово повідомити ОСОБА_3 та ОСОБА_2. Згідно до ч. 3 ст. 550 ЦК України кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання. Гроші за користування кредитом сплачував ОСОБА_2. У відповідності до ч. 3 ст. 550 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. ПАТ «Терра Банк» просить стягнути 7500 грн. штрафу, згідно додаткового правочину. У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені). Тобто позовні вимоги ПАТ «Терра Банк», щодо стягнення 7500 грн. штрафу не підлягають задоволенню. При укладанні кредитного договору «Інвест Кредит Банк» не врахував той факт, що у нього на момент укладання кредитного договору не були погашені зобов'язання по кредитному договору між ОСОБА_3 та КФ АКБ «Приват Банк» від 06.06.2007 р. KRD325/30-07/Т. Даний факт підтверджується довідкою № 890 від 03.02.2010 р.. При укладанні договору «Інвест Кредит Банк» не врахував той факт, що у його дружини на момент укладання кредитного договору не були погашені зобов'язання по кредитному договору між ОСОБА_6 та КФ АКБ «Приват Банк» від 22.01.2010 р. SAMDN40000011103539. Даний факт підтверджується довідкою № 894 від 05.02.2010 р..
Відповідач ОСОБА_2 позов Банку визнав частково, посилаючись на те, що визнає основний борг 5826 грн. та поточні проценти 155,32 грн., так як відповідач ОСОБА_3 повинен був сам сплачувати кредит, а оскільки цього не виконував то інша сума повинна відшкодовуватися разом із штрафними санкціями самим ОСОБА_3., а зустрічний позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Терра Банк» про визнання кредитного договору недійсним - підтримав.
Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що первісний позов Публічного акціонерного товариства «Терра Банк» підлягає задоволенню, а зустрічний позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
У судовому засіданні встановлено, що між ОСОБА_3 та ЗАТ «Інвест - Кредит Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Терра Банк» був укладений договір кредиту від 27.08.2007 року № 39-Ф/07/7, згідно з яким Банк надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 15000 грн. строком до 26.08.2010 року зі сплатою 18,6 % річних за користування кредитом. (а.с. 20-21)
В забезпечення виконання кредитного договору між Банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 09-11/07/7від 27.08.2007 року. Відповідно до п.1.1 даного договору поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати по зобов'язаннях ОСОБА_3, що випливають з кредитного договору. Відповідно до п. 2.1 Договору поруки поручитель і боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором. (а.с. 22)
Відповідач ОСОБА_3 свої зобов'язання належним чином не виконує, в результаті чого станом на 30.06.2009 року має прострочену загальну заборгованість по кредиту в розмірі 19469,10 грн., з яких:
- поточна заборгованість 5829 грн.;
- прострочена заборгованість по кредиту - 3718,35 грн. (п. 1.4 договору);
- поточні відсотки 155,32 грн.;
- прострочені відсотки - 1001,09 грн. (п. 1.3 договору);
- комісія за обслуговування кредиту - 1200 грн. (п. 1.6 договору);
- пеня за порушення строків погашення відсотків за договором - 68,34 грн. (п. 4.3 договору);
- штраф за недотримання зобов'язань за кредитом - 7500 грн. (п. 1 додаткового правочину); (а.с. 18-19, 21 зв.);
Відповідно до п. 2.2 п. 2.3.5 договору, банк має право вимагати від відповідача достроково погасити кредит до настання остаточного строку - терміну погашення, а позичальник зобов'язується достроково погасити кредит в повному обсязі та сплатити нараховані проценти за користування кредитом, що підлягають сплаті позичальником на користь кредитора, зокрема у випадку затримки сплати частини кредиту та/або процентів за його користування.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори.
Згідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до вимог ст.626 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем ОСОБА_3 були порушені умови договору щодо сплати кредитору заборгованості за кредитом у сумі 3718,35 грн. відсотків за користування кредитом у сумі 1001,09 грн. та комісії у сумі 1200 грн..
Згідно ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про наявність фактичних і правових підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором.
Що стосується вимог позивача про стягнення заборгованості з відповідачів солідарно, проти чого заперечує відповідач ОСОБА_2, то судом встановлено наступне.
Відповідно до ч.1 ст.553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Згідно ч.1,2 ст.554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Як встановлено ч.1 ст. 559 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Відповідно до п.1.1 договору поруки, поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати по зобов'язаннях ОСОБА_3, що випливають з кредитного договору № 09-Ф/07/7 від 27.08.2007 року, укладеного між кредитором та боржником, за яким останній зобов'язаний до 26.08.2010 року повернути кредит у 15000 грн., сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 18,0 % річних, комісію та інші платежі у розмірі та в строки, передбачені кредитним договором.
Аналізуючи зміст умов договору поруки та наведених норм Цивільного Кодексу України, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про відсутність фактичних і правових підстав для лише часткового задоволення позову у відношенні поручителя в зв'язку нібито з тим, що ОСОБА_3 повинен нести сам відповідальність за прострочені платежі та відшкодовувати штрафні санкції, а у договорі поруки немає положення на додатковий правочин, який фактично збільшує розмір його відповідальності по кредитному договору, оскільки в додатковому правочині ОСОБА_3 зобов'язується сплатити банку штраф у розмірі 50 % від суми кредиту, тобто збільшено без його згоди розмір його відповідальності перед банком.
Але договір поруки було укладено і підписано після укладення основного договору і самого додаткового правочину до нього, про що свідчать підписи ОСОБА_2 на оригіналах як основного договору кредиту, так і на тексті додаткового правочину до нього.
Враховуючи викладене, суд вважає, що наявні всі правові підстави для задоволення вимог позову про стягнення з ОСОБА_2 за договором поруки № 09/11/07/7 від 27.08.2007 року, укладеним між позивачем та відповідачем ОСОБА_2, солідарно, з ОСОБА_3 всієї суми позову.
ОСОБА_3 і його представник, заперечуючи проти позову та підтримуючи вимогу зустрічного позову, вказують на те, що 1) на укладення договору кредиту в порушення ст. 65 СК України не було надано нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_6 - дружини відповідача по первісному позову; 2) відсутність такої згоди є порушенням ч. 1 ст. 203 ЦК України; 3) недодержання вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України є підставою згідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, недійсності правочину - договору кредиту.
Суд вважає вимогу зустрічного позову не обґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню, у зв'язку з чим первісний позов у відношенні ОСОБА_3 підлягає задоволенню, виходячи також із слідуючого.
Судом встановлено, що 24.01.1987 р. ОСОБА_3 та ОСОБА_6 зареєстрували шлюб, після чого дружині відповідача ОСОБА_3 було присвоєно прізвище ОСОБА_3.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Згідно з ч.3 ст.65 цього Кодексу, для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і ( або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Але, відповідно до п. 25 Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» положення ст. 65 СК України, щодо розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів.
Таким чином, підписуючи договір на отримання кредиту з ПАТ «Терра Банк» та отримуючи грошові кошти за вказаним договором, ОСОБА_3 не повинен був отримувати згоди своєї дружини взагалі.
Відповідно до частини 1, 3 , 5 ст. 203 ЦПК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має вільним і відповідати внутрішній волі. Право чин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Оскільки договір про надання кредиту № 39-Ф/07/7, укладений між Закритим акціонерним товариством «Інвест - Кредит Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Терра Банк» та ОСОБА_3 відповідає вимогам ст. 203 ЦК України, суд вважає, що підстави для визнання його недійсним відсутні, а тому в зустрічному позові слід відмовити.
Крім цього відповідач ОСОБА_3 у зустрічному позові посилається на те, що: 1) він кредит не отримував, а отримав його відповідач ОСОБА_2, який і повинен був його сплачувати;
2) одночасно в договорі кредиту застосовано два види неустойки: штраф і пеня, що не передбачено ст. 549 ЦК України;
3) позивачем пропущено річний строк звернення з вимогою про стягнення неустойки, що є порушенням ст.. 258 ч. 2 п. 1 ЦК України;
4) розмір штрафу та пені перевищує розмір збитку завданого банку;
5) на момент укладення договору кредиту він і дружина мали зобов'язання перед іншим банком теж за договором кредиту;
Але й ці обставини, на які посилається відповідач ОСОБА_3 не ґрунтуються на вимогах ЦК України.
Аналіз положень ст. 614 ЦК України дає підстави для висновку про те, що установлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, ЦК України покладає на неї обов'язок довести відсутність своєї вини. Боржник звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання.
У даному випадку відповідач ОСОБА_3, у порушення ст. ст. 10, 60 ЦПК України, не довів, що кредитні кошти за договором кредиту отримала інша особа, або що наявність зобов'язань за іншим кредитом у нього, або його дружини були підставою відмови у надані цього кредиту, або звільнення від цивільно - правової відповідальності за ним. Тому відповідач ОСОБА_3 зобов'язаний повернути кредит та сплатити комісії за ним.
Діюче цивільне законодавство не забороняє застосування неустойки двох видів - штрафу та пені за одним зобов'язанням, враховуючи, що штраф підлягав застосуванню до суми наданого кредиту, а пені до порушення по сплаті відсотків за ним, що не є порушенням положень ст. ст. 549 - 551 ЦК України.
Також відповідачем ОСОБА_3 не доведено порушення положень ст. 258 ч. 2 п. 1 ЦК України позивачем при розрахунку неустойки як у виді штрафу, так і пені, так як звернення до суду здійснено до закінчення річного строку, передбаченого вказаною нормою ЦК України.
Згідно з п. 4.3 договору кредиту у разі порушення строків погашення процентів за користування кредитом позичальником сплачує Банку (додатково до процентів за користування кредитом) за кожен день прострочення платежів у розмірі, що розраховується виходячи із подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період, за який сплачується пеня, від суми своєчасно не повернутих коштів.
Відповідно до п. 1 Додаткового правочину до кредитного договору, у випадку невиконання або неналежного виконання позичань шляхом умов кредитного договору, позичальник сплачує Банку штраф у розмірі 50% від суми кредиту.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Сума отриманого кредиту становила 15000 грн., із них поточна заборгованість складає 5826 грн., прострочена заборгованість 3718,35 грн., тому суд не вважає, що штраф у розмірі 7500 грн. перевищує розмір збитків банку, в тому числі заборгованості в сумі 9544,36 грн.. Також 68,34 грн. пені за порушення строків погашення процентів за користування кредитом від 1001,09 грн. суми прострочення явно не перевищує розмір збитків банку, у даному випадку не отриманих процентів за користування кредитом.
За таких обставин суд приходить до висновку про відсутність підстав для зменшення розміру пені, штрафу, що підлягають стягненню за кредитним договором від 27.08.2007 року № 39-Ф/07/7 з урахуванням відсутності будь - яких обставин, які мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки відповідно до ч. 3 ст. 551ЦК України.
Таким чином, оскільки відповідач ОСОБА_3 умови кредитного договору не виконав, кредит, відсотки за користування кредитом не сплатив, а порука відповідача ОСОБА_2 визнається судом, то суд дійшов висновку, що позовні вимоги ПАТ «Терра Банк» підлягають задоволенню в повному обсязі, солідарно.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, суд вважає необхідним стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 194 грн. 69 коп. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 252 грн..
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -
Позов Публічного акціонерного товариства «Терра Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Терра Банк», солідарно, заборгованість за кредитним договором в розмірі 19469 грн. 10 коп..
Стягнути на користь Публічного акціонерного товариства «Терра Банк» з ОСОБА_3, ОСОБА_2, з кожного, по 97 грн. 35 коп. судового збору та по 126 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи, а всього по 223 грн. 35 коп. з кожного.
У задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Терра Банк» про визнання кредитного договору недійсним - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Дніпропетровської області, через Тернівський районний суд м. Кривого Рогу, шляхом подачі апеляційної скарги в 10-и денний строк з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.