Справа №1/1408/59/12 11.04.2013 11.04.2013 11.04.2013
Провадження № 11/784/214/13 Категорія ст. ст. 186 ч. 1, 289 ч. З КК України
Головуючий 1 інстанції суддя Висоцький М.Т.
Доповідач апеляційної інстанції суддя Гребенюк В.І.
11 квітня 2013 року Колегія суддів судової палати у кримінальних
справах апеляційного суду Миколаївської
області в складі:
Головуючої - судді: Маркової Т.О.
Суддів: Рудяка А.В.
Гребенюк В.І.
за участю: прокурора Брек Г.С.
засудженого ОСОБА_2
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_2 на вирок Врадіївського районного суду Миколаївської області від 09 листопада 2012 року, яким
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Олександрівка Пермської області Російської Федерації, українця, громадянина України, з неповною середньою освітою (8 класів), не одруженого, проживаючого в АДРЕСА_1, раніше судимого:
1) 26.09.1980 року Ленінградським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 141 КК України на 1 рік 6 місяців позбавлення волі;
2) 11.01.1983 року Черняховським районним судом Житомирської області за ч. 2 ст. 142 КК України на 6 років позбавлення волі з конфіскацією 1/2 частини майна;
3) 02.01.1990 року Конотопським районним судом Сумської області за ч. 3 ст. 215 - 3 КК України на 6 років позбавлення волі;
4) 29.04.1998 року Васильківським районним судом Київської області за ч. 2 ст. 142 КК України на 10 років позбавлення волі;
5) 22.01.1999 року Ірпінським міським судом Київської області за ст. ст. 129 - 1, 43 КК України на 10 років 6 місяців позбавлення волі. Постановою Білоцерківського міського суду Київської області від 07.11.2006 року на підставі ст. 82 КК України не відбутий термін 2 (два) роки 6 (шість) місяців 9 (дев'ять) днів замінено на обмеження волі в залік з 07.11.2006 року по 29.11.2006 року;
6) 17.12.2008 року Ірпінським міським судом Київської області за ст. ст. 390 ч. 1, 71 КК України на 2 років позбавлення волі, звільнений 13.04.2009 року за відбуттям строку покарання;
7) 28.09.2010 року Звенигородським районним судом Черкаської області за ст. ст. 190 ч. 2, 15 ч. 1, 70 КК України на 3 роки позбавлення волі. Постановою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 22.03.2012 року на підставі ст. 81 КК України по звільнений умовно - достроково на 10 місяців 6 днів; -
- засуджено:
- за ч. 2 ст. 186 КК України - на 4 роки позбавлення волі;
- за ч. 3 ст. 289 КК України - на 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_2 покарання у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком Ірпінського районного суду Київської області від 17.12.2008 року, і остаточно призначено ОСОБА_2 покарання у виді 7 років 1 місяця позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
Постановою Врадіївського районного суду Миколаївської області від 21 листопада 2012 року в порядку ст. 409 КПК України (1960 року) уточнено вирок в частині часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком Звенигородського районного суду Черкаської області від 28.09.2010 року, а не Ірпінського районного суду Київської області від 17.12.2008 року.
Постановлено строк відбування покарання засудженому ОСОБА_2 обчислювати з 28.05.2012 року.
Постановлено стягнути з засудженого ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_3 на відшкодування матеріальної шкоди - 1 440 грн., на відшкодування моральної шкоди - 5 000 грн.
Постановлено стягнути з засудженого ОСОБА_2 судові витрати пов'язані з проведенням товарознавчої експертизи в сумі 382 грн. 20 коп. на користь НДЕКЦ при УМВС України в Миколаївській області.
Вирішено питання щодо речових доказів.
За вироком суду ОСОБА_2 визнаний винним та засуджений за відкрите викрадення чужого майна, вчиненого повторно, та за незаконне заволодіння транспортним засобом, поєднане з погрозою застосування насильства, що є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, вчинені ним за таких обставин.
Засуджений ОСОБА_2, будучи умовно - достроково звільненим від відбування покарання за постановою Уманського міського районного суду Черкаської області від 22.03.2012 року на 10 місяців 6 днів, протягом невідбутої частини покарання, вчинив нові злочини.
Так, 26 травня 2012 року приблизно о 22.40 год. ОСОБА_2, переслідуючи корисливу мету та прямий умисел на незаконне заволодіння транспортним засобом, з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого, імітуючи наявність у нього колючо-ріжучого предмета, приставив до тулубу потерпілого ОСОБА_3 поліетиленовий пакет з предметами особистої гігієни у вигляді бритвеного станка, зубної щітки та зубної пасти, які потерпілий вважав ножем, та шляхом усних погроз змусив потерпілого залишити і віддати йому свій автомобіль марки ВАЗ-21063, д/н НОМЕР_2. Заволодівши цим автомобілем, спричинив потерпілому матеріальні збитки на загальну суму 11 186 грн. 36 коп. Вказаним автомобілем приїхав ним до себе додому в АДРЕСА_1, де і був затриманий працівниками міліції 28.05.2012 року.
Крім того, ОСОБА_2, переслідуючи корисливу мету і прямий умисел на відкрите заволодіння чужого майна та без застосування насильства, після виконання потерпілим ОСОБА_3 його вимоги віддати свій автомобіль, коли останній почав виходити з цього автомобіля, наказав потерпілому залишити належний йому мобільний телефон марки «Сіменс А 55» та зняти з пальця срібний перстень. Заволодівши цими речами, ОСОБА_2 розпорядився викраденим на свій розсуд.
Тим самим ОСОБА_2 спричинив потерпілому матеріальні збитки на загальну суму 34 грн., з яких 20 грн. було відшкодовано в ході досудового слідства.
В апеляції засуджений ОСОБА_2 просить вирок відносно нього скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі суду. Посилається на неповноту та однобічність, на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, на суперечливість отриманих незаконним шляхом доказів, на порушення його права на захист під час досудового слідства, на порушення судом права рівності учасників судового розгляду.
Твердить: про невмотивованість відмови суду в задоволенні його клопотань про огляд речових доказів, про виклик свідків - учасників та понятих ВООП та ОМП; про незаконність проведення цих слідчих дій; про не взяття судом до уваги не проведення очних ставок та не усунення протиріч між його показаннями, показаннями потерпілого та свідків; про відмову слідчого в ознайомленні з матеріалами справи; про зміну потерпілим своїх показань під час досудового та судового слідства; про не проведення судом перевірки його заяви щодо незаконних методів слідства при його допиті як підозрюваного; про покладення судом в обґрунтування вироку саме цих його показань та недосліджених судом доказів - показань свідків; про безпідставність відмови суду у повному фіксуванні процесу технічними засобами; про неправильність протоколу судового засідання.
При цьому посилається на рішення Європейського суду з прав людини «Шабельник проти України» від 19.02.2009 року щодо порушення права на захист при використанні судом показань, отриманих при допиті без захисника.
В доповненнях до апеляції ОСОБА_2 також просить вирок відносно нього скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Вважає судовий розгляд однобічним та необ'єктивним, а вирок незаконним через неправильне застосування кримінального закону. При цьому твердить: про порушення його права на захист під час досудового слідства та в суді не наданням йому можливості скористатися послугами адвоката за його клопотаннями;
про не проведення відтворення обстановки та обставин події;
про порушення порядку пред'явлення обвинувачення шляхом непред'явлення йому обвинувачення за ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 289 КК України, і вважає це доказом фальшування цієї кримінальної справи;
про невмотивовану та безпідставну відмову суду у повному фіксуванні процесу технічними засобами;
про ненадання йому судом останнього слова;
про безпідставне стягнення з нього 5 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, посилаючись на заяву потерпілого в суді про відсутність претензій до нього.
Заслухавши доповідь судді, засудженого ОСОБА_2 на підтримку апеляції, думку прокурора Брек Г.С. про законність та обґрунтованість вироку суду, провівши апеляційний розгляд справи у відповідності до вимог ст. ст. 362, 318 КПК України з наданням засудженому слова в дебатах та останнього слова, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що висновки суду про доведеність винності ОСОБА_2 у відкритому викраденні чужого майна, вчиненому повторно, та у незаконному заволодінні транспортним засобом, поєднаному з погрозою застосування насильства, що є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, а також кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 289 КК України відповідають фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на зібраних у справі та ретельно досліджених в судовому засіданні доказах.
Доводи засудженого ОСОБА_2 про інші фактичні обставини вчинення інкримінованих йому злочинів є безпідставними, оскільки суперечать встановленим по справі обставинам.
З вироку видно, що суд дав оцінку аналогічним твердженням засудженого і вказав, що ОСОБА_2 вчинив відкрите викрадення чужого майна, повторно, та незаконне заволодіння транспортним засобом, поєднане з погрозою застосування небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого насильства, вірно кваліфікувавши дії засудженого ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 289 КК України.
Мотивуючи висновки про винність засудженого ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, суд обґрунтовано послався на показання потерпілого ОСОБА_3, показання свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, а також самого засудженого ОСОБА_2; на дані відповідних протоколів слідчих дій, на дані висновків судово - товарознавчої експертизи, тощо.
Так, потерпілий ОСОБА_3 суду пояснив, що є власником автомобіля марки ВАЗ 2106 темно-синього кольору, державний знак НОМЕР_2, 1985 року випуску, який використовує, працюючи таксистом в м. Первомайськ. 26 травня 2012 року при собі він мав рацію, по якій підтримував зв'язок з таксопарком, на автомобілі був встановлений зйомний знак «Таксі», а в багажнику автомобіля знаходився спеціальний знак для таксистів.
В цей день 26 травня 2012 року близько 20.00 год. на вул. Готвальда в м. Первомайську Миколаївської області до нього підійшов раніше не знайомий ОСОБА_2, на прохання якого погодився відвезти останнього спочатку в с. Кумарі Первомайського району, де він шукав якусь циганку, а потім в м. Одесу. При собі у нього був поліетиленовий пакет темного кольору, на дні якого щось знаходилось. ОСОБА_2 сам біля смт. Криве Озеро заправив автомобіль, сказавши, що продав свій мобільний телефон щоб розрахуватись за бензин, бо у нього були тільки долари, а на них бензин не хотіли продавати.
По дорозі на м. Одесу, на прохання ОСОБА_2 звернув ліворуч на трасу Кіровоград - Платонове, по якій поїхали в сторону м. Кіровограда, де, як сказав ОСОБА_2, він в одному із сіл мав забрати свою тещу. За вказівкою останнього звернули праворуч і заїхали в с. Краснівку Врадіївського району Миколаївської області. Метрів через 500 зупинилися на прохання ОСОБА_2, який взяв з собою свій пакет та вийшов з автомобіля. На вулиці в той час було темно. Через декілька хвилин він повернувся і сів поруч на своє місце на передньому сидінні. Потім ОСОБА_2 сказав, що у нього є серйозна розмова. Запитав його чого він хоче. ОСОБА_2 відповів, що йому потрібен його автомобіль. У відповідь на заперечення, ОСОБА_2 приставив йому до тулуба справа твердий гострий предмет, який за характерним шелестом знаходився в поліетиленовому пакеті, і при цьому пригрозив, що якщо він не віддасть свій автомобіль по хорошому, то він забере його по поганому. Припускаючи, що в пакеті знаходиться ніж або інший колючо-ріжучий предмет, дуже злякався і, відчуваючи загрозу для свого життя, погодився віддати ОСОБА_2 автомобіль. Коли хотів вийти, ОСОБА_2 забрав від нього той предмет. Після цього на запитання ОСОБА_2 сказав, що документи на автомобіль знаходиться під сонцезахисним козирком. Там же були його водійське посвідчення та страховка на автомобіль.
Коли виходив з автомобіля, хотів забрати свій телефон. Але ОСОБА_2 не дозволив це зробити і залишив цей телефон собі. Потім на вимогу ОСОБА_2 віддав йому свою рацію, яка висіла у нього на грудях, та срібний перстень, знявши його з пальця.
Ці предмети віддав після того, як ОСОБА_2 сховав той предмет, який приставляв до нього, оскілки боявся, що останній у разі відмови знову застосує ту зброю. ОСОБА_2 казав, що поверне йому автомобіль через години дві.
Після затримання ОСОБА_2 з'ясувалося, що рація і його (потерпілого) посвідчення зникли, а спеціальний знак «Таксі» був знайдений в кюветі біля с. Перчаново Кіровоградської області (а. с. 80).
Показання потерпілого ОСОБА_3 в частині часу, місця, маршруту їх пересування та обставин заволодіння його автомобілем в АДРЕСА_2 Миколаївської області узгоджуються з даними протоколу ВООП від 30.05.2012 року, згідно яких потерпілий ОСОБА_3 докладно розповів та показав на місці як саме відносно нього був вчинений злочин (а. с. 48 - 51).
Показання потерпілого ОСОБА_3 в частині часу, місця, маршруту їх пересування та обставин приїзду його в с. Краснівку Врадіївського району Миколаївської області узгоджуються з показаннями засудженого ОСОБА_2, який суду пояснив, що в той день вранці приїхав у м. Первомайськ Миколаївської області до свого дядька. Не заставши його вдома, вирішив взяти таксі і поїхати додому в АДРЕСА_1. Неподалік від місця проживання дядька помітив на стоянці таксі, і підійшов до нього. Це був автомобіль марки ВАЗ-21063, темно-синього кольору під керуванням потерпілого ОСОБА_3
В цей момент у нього виникла думка заволодіти цим автомобілем. Сказав потерпілому, що хоче поїхати в м. Одесу і пообіцяв заплатити 100 доларів США, на що останній погодився. Щоб у потерпілого не виникло підозри щодо його намірів, попросив його заїхати спочатку в с. Кумарі Первомайського району, де зробив вигляд, що шукає якусь циганку. Звідти поїхали в напрямку смт. Криве Озеро. Дізнавшись, що у водія немає грошей, біля Кривого Озера в придорожньому кафе за 300 грн. продав свій мобільний телефон разом з зарядним пристроєм, який взяв зі свого поліетиленового пакету чорного кольору. Це бачив потерпілий. Купив бензин на 200 грн. і заправив таксі. У тому пакеті, з якого він брав зарядний пристрій, також були бритвений пристрій з довгою ручкою, зубна щітка та зубна паста.
З Кривого Озера поїхали по трасі Київ - Одеса в напрямку м. Одеси. Коли пересікли трасу Кіровоград - Платонове, під приводом, що хоче в одному із ближніх сіл забрати свою тещу, попросив потерпілого повернути на ліворуч. Проїхавши по цій трасі кілометрів 10 на його прохання звернули праворуч і заїхали в с. Краснівка, де раніше ніколи не був. Весь час сидів поруч з потерпілим на передньому сидінні. Коли заїхали в село, попросив потерпілого зупинитись, де вирішив поговорити щодо своїх намірів, щоб той злякався. Там вийшов з автомобіля і відійшов, а через декілька хвилин повернувся назад і сів на своє місце. Потерпілий з автомобіля не виходив.
Потім сказав потерпілому, що йому потрібен його автомобіль. При цьому в руках нічого не мав.
Також сказав потерпілому, що якщо він не вийде по хорошому, то вийде по поганому. Потерпілий погодився. Пообіцяв повернути йому автомобіль через дві години і взяв з нього слово, що той подзвонить в міліцію, якщо автомобіль у вказаний час не буде повернутий.
На його прохання потерпілий сказав, що документи на автомобіль знаходяться під сонцезахисним пристроєм, де дійсно були документи на автомобіль, його права і страховка.
Виходячи з автомобіля, потерпілий попросив дозволу взяти свій мобільний телефон. Не дозволив цього зробити, пославшись на те, що потерпілий може подзвонити в міліцію. Крім цього, попросив потерпілого віддати йому срібний перстень, який останній зняв з пальця.
Залишивши потерпілого в цьому селі, поїхав додому в АДРЕСА_1. Приблизно через 40 км. від місця злочину викинув шашку «Таксі» в кювет, рацію викинув раніше, а перстень та свій хрестик з ланцюжком обміняв у одного із водіїв на автозаправці на 6 літрів бензину.
По приїзду додому в АДРЕСА_1 сказав своїй співмешканці ОСОБА_5, що цей автомобіль взяв в борг в оренду. В цей же день його затримали працівники міліції та вилучили у нього цей автомобіль та мобільний телефон.
Показання потерпілого ОСОБА_3 в частині часу, місця, обставин події та дій потерпілого після заволодіння його автомобілем узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_4, який суду пояснив, що зі своєю дружиною проживає у власному будинку в АДРЕСА_2. В селі, крім нього, проживає ще одна сім'я, а інші будинки пустують. Навесні 2012 року приблизно о 01.30 год. його розбудив і покликав молодий чоловік. Він сказав, що на таксі підвозив якогось чоловіка, який біля цього села, погрожуючи ножем, заволодів його автомобілем «Таксі». Тому цей молодий чоловік попросив дозволу зателефонувати в міліцію і повідомити про це. Оскільки у нього не було ані мобільного, ані стаціонарного телефону, порадив останньому піти до сусіда ОСОБА_6 (а. с. 380).
Показання засудженого ОСОБА_2 в частині часу його від'їзду та повернення в АДРЕСА_1 узгоджуються з перевіреними судом показаннями свідка ОСОБА_5, згідно яких вона проживає в АДРЕСА_1 і з травня місяця 2012 року є співмешканкою ОСОБА_2 Вранці 26 травня 2012 року ОСОБА_2 кудись квапився. На її питання куди він зібрався, відповів, що йому треба. Відтоді його не бачила. 28 травня 2012 року приблизно о 15.00 год. біля неї зупинився не відомий раніше автомобіль марки ВА32106 темно - синього кольору. За кермом якого сидів ОСОБА_2. На його запрошення сіла в автомобіль і спитала де він взяв це авто. Останній, нічого не пояснюючи, лише відповів, що купив його. Коли під'їхали до їх мешкання, то відразу ж з'явилися працівники міліції, від яких дізналася, що ОСОБА_2 викрав цей автомобіль (а .с. 16).
Показання засудженого ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_5 в частині вилучення автомобіля у засудженого узгоджуються з даними протоколу огляду домоволодіння ОСОБА_2 від 28.05.2012 року, згідно яких працівники міліції вилучили у останнього автомобіль марки ВАЗ 21063 державний номер НОМЕР_2 та мобільний телефон марки «Сіменс-А 55» (а. с. 14).
Показання потерпілого ОСОБА_3 та засудженого ОСОБА_2 в частині місця виявлення шашки «Таксі» узгоджуються з даними протоколу огляду місця події від 30.05.2012 року, згідно яких потерпілий ОСОБА_3 добровільно видав шашки «Таксі», знайдену ним на узбіччі автодороги Кіровоград - Платонове неподалік с. Перганове Кіровоградської області (а. с. 40).
Згідно даних висновку товарознавчої експертизи № 14 від 14.06.2012 року вартість автомобіля марки ВАЗ 21063, державний номер НОМЕР_2, кузов НОМЕР_3, станом на 26.05.2012 року становить 11 186 грн. 36 коп. (а. с. 84 - 86).
А вартість мобільного телефону «Сіменс А 55», згідно даних висновку товарознавчої експертизи № 93 від 07.06.2012 року, становить 20 грн. (а. с. 31 - 36).
Сукупність вищевикладених доказів спростовує твердження засудженого щодо непричетності до вчинення саме інкримінованих йому злочинів.
Належним чином проаналізувавши та оцінивши сукупність вищевикладених доказів, суд прийшов до вірного висновку, що ОСОБА_2 вчинив відкрите викрадення чужого майна, повторно, та незаконне заволодіння транспортним засобом, поєднане з погрозою застосування небезпечного для життя чи здоров'я потерпілого насильства, вірно кваліфікувавши дії засудженого ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 289 КК України.
Під час апеляційного розгляду справи засуджений ОСОБА_2, висуваючи нову версію щодо покупки ним цього автомобілю у потерпілого та, посилаючись на фальсифікацію матеріалів справи через не підписування ним більшості документів у справі, в той же час просив про пом'якшення призначеного йому покарання.
Твердження апелянта ОСОБА_2 про інші фактичні обставини заволодіння ним автомобілем потерпілого є безпідставними, оскільки ця версія з'явилася у нього невиправдано пізно - лише під час апеляційного розгляду справи.
Доводи засудженого ОСОБА_2 про те, що потерпілий ОСОБА_3 його обмовив, є необґрунтованими і голослівними, оскільки причин для обмови апелянт назвати не може, а матеріалами справи таких не встановлено. А його посилання, як на причину такої обмови, на те, що він не віддав потерпілому частину грошей за автомобіль, безпідставні з вищезазначених причин і, по суті, є міркуваннями, які не ґрунтуються на матеріалах справи.
Твердження апелянта ОСОБА_2 про не проведення під час досудового слідства таких слідчих дій, як відтворення обстановки та обставин події, очних ставок є безпідставними, оскільки, відповідно до кримінально - процесуального законодавства 1960 року питання щодо необхідності проведення конкретних слідчих дій є компетенцією слідчого, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа.
Доводи засудженого про незаконність проведення таких слідчих дій - ВООП та ОМП є неконкретними, оскільки апелянт не зазначив, в чому полягає незаконність проведення огляду місця події та відтворення обстановки та обставин події з потерпілим. А тому ці доводи є необґрунтованими.
Твердження апелянта ОСОБА_2 про порушення порядку пред'явлення йому обвинувачення з посиланням на непред'явлення йому обвинувачення за ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 289 КК України, також є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи.
Так, з матеріалів справи вбачається, що під час досудового слідства йому пред'являлося обвинувачення: 30.05.2012 року - за ч. 2 ст. 289 КК України, 07.06.2012 року - за ч. 2 ст. 186 КК України, 07.07.2012 року - за ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 289 КК України (а. с. 54, 77, 123).
Доводи засудженого ОСОБА_2 про відмову слідчого в ознайомленні з матеріалами справи також необґрунтованими, оскільки також спростовуються матеріалами справи.
Так, з протоколу оголошення обвинуваченому про закінчення досудового слідства і пред'явлення йому та його захиснику матеріалів справи, вбачається, що 09.07.2012 року обвинувачений ОСОБА_2 та його захисник ОСОБА_7 ознайомилися з матеріалами даної кримінальної справи, власноруч написавши про це та завіривши правильність цього протоколу своїми підписами (а. с. 129).
Твердження апелянта ОСОБА_2 про те, що практично у всіх протоколах слідчих дій стоїть не його підпис, є непереконливими з таких підстав.
Дійсно, його підпис у певних протоколах слідчих дій є різним. Однак, ці підписи є аналогічними тим його підписам, які містяться у договорі із захисником ОСОБА_8, ксерокопії його паспорту, довідці про його звільнення зі Старобабашівській ВК - 92 Черкаської області від 30.03.2012 року, його заяв на ім'я суду першої інстанції, його апеляцій та доповнень до апеляції від 31.01.2013 року, які надійшли до апеляційного суду 26.02.2013 року (а. с. 62, 102, 117, 136, 141, 144, 150, 151, 157, 173, 175, 181, 187 - 187 із звороту, 194, 197, 201 - 205, 215 - 216).
Той факт, що ті підписи, що містяться в зібраних матеріалах під час досудового слідства, та ті підписи, що є наявними у вищеназваних документах, поданих ним під час розгляду справи судом першої інстанції, а також під час апеляційного розгляду справи; та з урахуванням, що в доповненнях до апеляції від 31.01.2013 року наведені практично аналогічні доводи, які викладені ним в апеляції; та того факту, що апеляцію ОСОБА_2 подавав, перебуваючи в СІЗО № 14 м. Кіровограда, а доповнення до неї - в Петрівській ВК № 49 Кіровоградської області, куди він вибув 10 січня 2013 року для відбування покарання (а. с. 196 - 197, 201 - 205, 215 - 216, 218,), унеможливлюють подання та підписання цих документів кимось іншим, окрім самого засудженого ОСОБА_2
Таку обрану засудженим ОСОБА_2 позицію колегія суддів розцінює як спосіб його захисту.
Твердження апелянта ОСОБА_2 про безпідставність відмови судом в задоволенні його клопотань: про огляд речових доказів, про виклик свідків - учасників та понятих ВООП та ОМП, про фіксування судового процесу технічними засобами, про ненадання йому судом останнього слова та про неправильність протоколу судового засідання є безпідставними і спростовуються протоколом судового засідання.
Так, відповідно до протоколу судового засідання:
жодні із зазначених апелянтом клопотань ані ним, ані його захисниками ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не заявлялися (а. с. 142 - 168);
слово в дебатах та останнє слово ОСОБА_2 надавалося у встановленому законом порядку (а. с. 168);
як вбачається з розписки засудженого ОСОБА_2 від 05.12.2012 року він ознайомився з матеріалами справи та протоколом судового засідання в повному обсязі (а. с. 187 із звороту), проте, зауважень на протокол судового засідання у встановленому законом порядку він не подавав.
Неспроможними є і твердження засудженого ОСОБА_2 про порушення його права на захист під час досудового слідства та в суді, оскільки спростовуються матеріалами справи.
Так, під час досудового слідства постановою слідчого від 31.05.2012 року ОСОБА_2 на підставі ст. ст. 45, 47 КПК України через Миколаївську обласну колегію адвокатів був призначений, оскільки ОСОБА_2 бажав мати захисника, але за відсутністю коштів не міг сам запросити захисника. В той же день 31.05.2012 року ОСОБА_2 був призначений захисник ОСОБА_8 (а. с. 59, 63, 62, 60 - 61 відповідно).
05.06.2012 року ОСОБА_2 відмовився від захисника ОСОБА_8 і заявив про бажання мати захисником адвоката ОСОБА_7, яка постановою слідчого від 07.06.2012 року була допущена до участі у справі. Захисник ОСОБА_7 здійснювала захист ОСОБА_2 до закінчення досудового слідства (а. с. 68, 70, 72, 71, 76 - 79, 83, 87, 122 - 126, 129 відповідно).
Під час судового розгляду справи за клопотанням засудженого ОСОБА_2 до участі у справі була допущена захисником адвокат ОСОБА_8 (а. с. 144, 146, 147 - 149, 162 відповідно).
05.10.2012 року ОСОБА_2 відмовився від захисника ОСОБА_8, а 08.10.2012 року в своїй заяві просив не брати до уваги його заяву про відмову від захисту адвоката ОСОБА_8 (а. с. 150, 151).
07.11.2012 року ОСОБА_2 відмовився від захисника ОСОБА_8 і заявив про бажання мати захисником адвоката ОСОБА_9, який в той же день 07.11.2012 року постановою суду був допущений до участі у справі. Захисник ОСОБА_9 здійснював захист ОСОБА_2 до постановлення вироку (а. с. 157, 158, 159 - 161, 166 із звороту - 168 відповідно).
Твердження апелянта ОСОБА_2 про не усунення судом протиріч між показаннями потерпілого та свідків, а також про зміну потерпілим своїх показань під час досудового та судового слідства, є неконкретними, а відтак і необґрунтованими, оскільки апелянт не вказав, які ж саме існують протиріччя в їх показаннях, та в якій частині потерпілий, нібито, змінив свої показання.
Що стосується доводів засудженого ОСОБА_2 про протиріччя між його показаннями та показаннями потерпілого, то суд у вироку у встановленому законом порядку проаналізував як показання потерпілого, так і показання засудженого в судовому засіданні, і надав їм належну оцінку. Крім того, під час розгляду справи судом першої інстанції засуджений про таке не заявляв і мав можливість і скористався правом допиту потерпілого, як вбачається з протоколу судового засідання (а. с. 165 із звороту).
Твердження апелянта ОСОБА_2 про не проведення судом перевірки його заяви щодо незаконних методів слідства при його допиті як підозрюваного є неспроможними, оскільки таких заяв він не робив ані під час досудового слідства, ані під час розгляду справи судом першої інстанції.
Доводи засудженого ОСОБА_2 про покладення судом в обґрунтування вироку саме його показань як підозрюваного спростовуються і вироком суду і матеріалами справи.
Так, суд у вироку навів лише отримані судом безпосередньо в судовому засіданні показання засудженого ОСОБА_2
А його показання як підозрюваного суд навіть не досліджував, як вбачається з протоколу судового засідання.
З цих же підстав є необґрунтованими посилання апелянта на рішення Європейського суду з прав людини «Шабельник проти України» від 19.02.2009 року щодо порушення права на захист при використанні судом показань, отриманих при допиті без захисника, оскільки судом першої інстанції у цій кримінальній справі такі показання ОСОБА_2 судом не використовувалися.
Також судом в обґрунтування вироку покладені отримані ним безпосередньо в судовому засіданні показання свідка ОСОБА_4 (а. с. 166), а тому є безпідставними доводи апеляції і в цій частині.
Що стосується покладення судом в обґрунтування вироку перевірених судом показань свідка ОСОБА_5 - співмешканки ОСОБА_2, то суд, у встановленому законом порядку на підставі її заяви та, з'ясувавши думки учасників судового розгляду, дослідив її показання під час досудового слідства. При цьому ОСОБА_2 не заявляв про наявність у нього питань до цього свідка та про необхідність її допиту в судовому засіданні (а. с. 167).
Посилання апелянта ОСОБА_2 на заяву потерпілого в суді про відсутність претензій до нього є безпідставними і спростовуються матеріалами справи.
Так, з протоколу судового засідання вбачається, що потерпілий ОСОБА_3 підтримав свій цивільний позов та наполягав на його задоволенні (а. с. 92, 162 із звороту, 165 із звороту).
Таким чином, доводи апеляції засудженого про безпідставність стягнення з нього моральної шкоди на користь потерпілого ОСОБА_3 через відсутність у того претензій, є необґрунтованими.
При призначенні покарання засудженому ОСОБА_2, судом, відповідно до вимог ст. 65, 66, 67 КК України, були належним чином враховані характер і ступінь тяжкості вчинених ним злочинів; дані про особу винного, який є раніше судимим і вчинив злочин в період умовно - дострокового звільнення; обтяжуючої покарання обставини - рецидив злочину, а також пом'якшуючої покарання обставини - щире каяття, і прийшов до вірного висновку про призначення йому покарання у виді позбавлення волі на певний строк в межах санкцій, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 289 КК України.
Водночас суд припустився помилки, врахувавши як обтяжуючу покарання обставину вчинення злочину в період умовно - дострокового звільнення, оскільки це суперечить вимогам ч. 3 ст. 67 КК України щодо вичерпного переліку таких обставин, які містяться у ч. 1 цієї статті.
За такого, підлягає виключенню з мотивувальної частини вироку посилання суду на цю обставину, як на обтяжуючу покарання.
Зазначене колегія суддів враховує як дані про характер та конкретні обставини вчинених злочинів.
Крім того, зазначена обставина була підставою для рішення суду про часткове приєднання до призначеного за цим вироком покарання не відбутої частини покарання за попереднім вироком.
Призначене засудженому ОСОБА_2 покарання є справедливим, призначено в мінімальних межах санкцій ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 289 КК України, а тому відсутні підстави вважати його надмірно суворим.
Остаточне покарання, призначене за сукупністю злочинів на підставі ст. 71 КК України, також є справедливим, призначено за принципом часткового складання покарань, а тому відсутні підстави вважати і його надмірно суворим.
З урахуванням викладеного колегія суддів не вбачає підстав для скасування або зміни вироку.
Відповідно до положень ст. 409 КПК України (1960 року) вирішуються питання, зв'язані з виконанням вироку, тобто, вироку, який набрав законної сили.
Тому підлягає скасуванню, як передчасна, постанова Врадіївського районного суду Миколаївської області від 21 листопада 2012 року, винесена в порядку ст. 409 КПК України (1960 року), про уточнення оскаржуваного вироку в частині часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком Звенигородського районного суду Черкаської області від 28 вересня 2010 року, а не Ірпінського районного суду Київської області від 17 грудня 2008 року.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України (1960 року), колегія суддів , -
Апеляцію засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Врадіївського районного суду Миколаївської області від 09 листопада 2012 року відносно ОСОБА_2 - залишити без змін.
Виключити з мотивувальної частини даного вироку посилання суду як на обтяжуючу покарання обставину - вчинення злочину в період умовно - дострокового звільнення.
Скасувати постанову Врадіївського районного суду Миколаївської області від 21 листопада 2012 року, винесену в порядку ст. 409 КПК України (1960 року), про уточнення вироку в частині часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком Звенигородського районного суду Черкаської області від 28 вересня 2010 року, а не Ірпінського районного суду Київської області від 17 грудня 2008 року.
Маркова Т.О. Рудяк А.В. Гребенюк В.І.