Справа №: 22-ц/191/33/14Головуючий суду першої інстанції:Захарова К.П.
Доповідач суду апеляційної інстанції:Редько Г. В.
"20" січня 2014 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія у складі:
Головуючого суддіРедько Г.В.,
СуддівРоманової Л.В., Моісеєнко Т.І.,
При секретаріБогданович О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_8 про стягнення штрафу, передбаченого договором та повернення забезпечувального платежу, за апеляційними скаргами представника ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_9 та представника ОСОБА_6 ОСОБА_10 на рішення Керченського міського суду АР Крим від 11 жовтня 2013 року,
У травні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_8 про стягнення штрафу, передбаченого договором та повернення забезпечувального платежу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 22 жовтня 2012 року між сторонами був укладений договір, що має елементи різних договорів, який обумовлював домовленість щодо укладення у майбутньому договору купівлі-продажу 1\2 частки автомобільного гаражу у автокооперативі «Гудок», розташованому за адресою: АР Крим, м. Керч, вул. Крупська, 42. Строк укладення основного договору купівлі-продажу цього гаражу було визначено 25.01.2013 року включно. Позивач зазначає, що на підтвердження дійсності наміру щодо укладення наведеного договору у майбутньому, під час укладення договору 22.10.2012 року ним ОСОБА_7 був переданий забезпечувальний платіж у сумі еквівалентної 750 дол. США, який він із зазначенням у тому ж самому договорі позичив в ОСОБА_8 Однак відповідач у встановлений у договорі строк договору купівлі-продажу гаражу з ним не уклав, чим порушив умови попереднього договору, через що повинен сплатити на його користь штраф, передбачений п. 9 договору від 22.10.12 року у розмірі 20 800 грн. 19 липня 2013 року позивачем були збільшені позовні вимоги, заявлено про стягнення з відповідача на його користь крім штрафу, суму забезпечувального платежу у розмірі еквівалентному 750 дол. США .
Рішенням Керченського міського суду АР Крим від 11 жовтня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_6 про стягнення штрафу, передбаченого договором та повернення забезпечувального платежу задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 аванс за договором від 22.10.2012 року, укладеному між ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_8 у сумі 6000 (шість тисяч) грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат.
На вказане рішення суду першої інстанції представники сторін подали апеляційні скарги, в яких просили скасувати рішення суду.
Представник ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_9 проси відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 та посилався, що суд не врахував повернення відповідачем ОСОБА_8 всіє суми забезпечувального платежу по попередньому договору від 22 жовтня 2012 року.
Апелянт зазначає, що суд помилково стягнув з відповідача на користь позивача суму в розмірі 6000 грн. як авансу по нікчемному правочину.
Апелянт вважає що суд повинен був застосувати норми п.1 ст.528 ЦК України.
Представник ОСОБА_6 ОСОБА_10 просив задовольнити позовні вимоги ОСОБА_6 в повному обсязі та посилався, що суд встановивши факт укладення змішаного попереднього договору не вірно застосував норми права, які регулюють саме такий вид договору та не застосував норми статей 627 та 628 ЦК України.
Апелянт вважає, що укладений 22 жовтня 2012 року змішаний договір містив елементи не тільки передачу грошових коштів, а включав в себе договір позички, згідно якого відповідач повинен був передати йому річ (гараж) та порушивши умови, повинен сплатити штраф.
Апелянт посилається, що суд не врахував, що саме ОСОБА_7 не виконав умови змішаного договору від 22 жовтня 2012 року і по його причині не був укладений основний договір купівлі-продажу гаражу, що є підставою для стягнення штрафу.
Апелянт також посилається, що суд не вирішив питання щодо визначення сторонами оцінки своїх зобов'язань у розмірі 208000 грн.
Апелянт вважає, що оскільки безпідставно набуте відповідачем майно в сумі 6000 грн. забезпечене неустойкою у вигляді штрафу, то вказаний штраф підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Апелянт також посилався на порушення судом норм процесуального права, такі як невірне трактування поданої заяви позивача про розгляд клопотання про призначення експертизи без участі його представника, допуск представника третьої особи без належно оформлених повноважень.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши наведені у скаргах доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 домовилися укласти договір 1\2 частини гаражу, але його не оформили, то передані в рахунок виконання договору позивачем грошові кошти в розмірі 750 доларів США визнаються авансом і повертаються в тому розмірі, в якому вони надавалися з урахуванням курсу долара на час ухвалення судового рішення. Крім того, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність доказів у матеріалах справи, що ОСОБА_6 вповноважував ОСОБА_7 виконати за нього боргові обов'язки перед ОСОБА_8, тому вбачив підстави для задоволення позову в частині повернення суми забезпечувального платежу.
З таким висновком суду колегія суддів погоджується по наступним підставам.
Відповідно до статті 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З матеріалів справи вбачається, що 22 жовтня 2012 року між сторонами був укладений договір, що має елементи різних договорів, який обумовлював домовленість щодо укладення у майбутньому договору купівлі-продажу 1\2 частки автомобільного гаражу у автокооперативі «Гудок», розташованому за адресою: АР Крим, м. Керч, вул. Крупська, 42. Вказаний договір містив договір обумовлений ціллю в подальшому укласти договір купівлі-продажу, а також вказівку на укладення ОСОБА_6 та ОСОБА_8 договору позики.
Указаний факт підтверджується відповідним договором (а.с.3-5).
Відомостей, про те, що між сторонами в передбачені договором від 22 жовтня 2012 року строки укладено в письмовій формі та нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу зазначеного гаражу, матеріали справи не містять.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлені, - у письмовій формі. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.
Як передбачено статтею 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Змішаний попередній договір між сторонами 22 жовтня 2012 року був укладений в письмовій формі, але нотаріально не посвідчений, що підтверджується матеріалами справи.
Аванс - як спосіб платежу, не має функцію забезпечувати взяте сторонами на себе зобов'язання незалежно від того, яка сторона відповідальна за невиконання зобов'язання, той, хто отримав аванс повинен його повернути. І якщо продавець чи підрядник отримали як аванс певну грошову суму, а договір не було виконано незалежно від того, з чиєї вини це трапилось і які обставини цьому перешкоджали, аванс у будь-якому випадку підлягає поверненню.
У разі коли сторони лише домовилися укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі повертаються в тому розмірі, в якому вони надавалися.
Оскільки попередній договір про наміри укласти договір купівлі-продажу гаражу укладений в належній формі не був, то передані кошти визнаються авансом.
Крім того, оскільки договір купівлі-продажу, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами також укладено не було, то передані позивачем суми авансу повинні бути повернуті в тому розмірі, в якому вони передавалися.
У разі видачі авансу кредитор не може бути зобов'язаний до повернення його в подвійному розмірі чи з застосуванням штрафних санкцій.
Отже, суд першої інстанції вірно дійшов до висновку про стягнення на користь позивача з відповідача 750 доларів США, що еквіалентно 6 000 грн. сплаченого авансу.
Виходячи з наведеного, колегія суддів в цій частині вважає доводи апелянта представника ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_9 неспроможними для скасування рішення місцевого суду.
По вказаним підставам, колегія суддів, вважає безпідставними і доводи представника ОСОБА_6 ОСОБА_10 щодо застосування штрафних санкцій по причині вини ОСОБА_7 в не укладенні в майбутньому договору купівлі-продажу гаражу, оскільки при поверненні авансу в даному випадку названому в договорі забезпечувальний платіж, кредитор не може бути зобов'язаний до повернення його в подвійному розмірі чи з застосуванням штрафних санкцій.
Що стосується посилань апелянта до застосування до зазначених правовідносин норм п.1 ст.528 ЦК України, то матеріали справи не містять доказів повернення від імені ОСОБА_7 ОСОБА_6 іншою особою забезпечувального платежу в розмірі 750 доларів США.
Разом з тим, до договору від 22 жовтня 2012 року, приєднана заява, яка є невід'ємною частиною цього договору і яка підтверджує , що ОСОБА_7 отримав саме від покупця ОСОБА_6 суму забезпечувального платежу в розмірі 750 доларам США. (а.с.4, зворотна сторона договору).
А відтак, колегія суддів не може взяти до уваги як доказ по справі в розумінні статті 58 ЦПК України, заяву ОСОБА_8 про поверхня йому боргових зобов'язань за ОСОБА_6 ОСОБА_7 (а.с.40), оскільки правовідносини щодо повернення боргу ОСОБА_6 ОСОБА_8 не були предметом спору, і договором від 22 жовтня 2012 року (а.с.3-5) не передбачено проведення взаєморозрахунків по попередньому договору та по договору позики.
Глава 60 ЦК України регулює правовідносини щодо укладення договору позички.
Як вбачається зі змісту договору від 22 жовтня 2012 року, він фактично зведений до укладення в майбутньому договору купівлі-продажу гаражу, отримання забезпечувальної суми від покупців в розмірі 1500 доларів США і включає в себе пункт 12 про передачу гаражу ОСОБА_7 ОСОБА_6 та ОСОБА_8 (а.с.4).
Разом з тим , нормами глави 60 ЦК України не передбачено, як правовий наслідок розірвання договору позички між сторонами чи невиконання обов'язку передати річ у користування, нарахування штрафних санкцій, а питання щодо відшкодування завданих збитків не було предметом розгляду.
Виходячи з наведеного, колегія суддів, вважає, доводи апелянта представника ОСОБА_6 ОСОБА_10 щодо сплати штрафу за не передачу гаражу у його користування необґрунтованими.
Крім того, колегія суддів, вважає неспроможними в розумінні статті 309 ЦПК України, доводи апелянта про те, що суд першої інстанції допустив порушення процесуального права, в частині невірного трактування поданої заяви позивача про розгляд клопотання про призначення експертизи без участі його представника, допуск представника третьої особи без належно оформлених повноважень, оскільки зазначене не привело до неправильного вирішення справи.
Крім того, доводи апеляційної скарги, мотивовані також іншими підставами, викладеними в апеляційній скарзі, які не мають суттєвого значення для розгляду справи і не дають підстав для висновку, що суд першої інстанції допустив порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтею 303, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1 статті 307, статтею 314 та 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,
Апеляційні скарги представника ОСОБА_7 адвоката ОСОБА_9 та представника ОСОБА_6 ОСОБА_10 відхилити.
Рішення Керченського міського суду АР Крим від 11 жовтня 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді:
Г.В.Редько Л.В. Романова Т.І. Моісеєнко