16 січня 2014 року справа № 919/1359/13
Господарський суд міста Севастополя у складі судді Єфременко О.О., розглянувши матеріали справи
за позовом Публічного акціонерного товариства “Енергетична компанія “Севастопольенерго”
(вул. Хрустальова, буд. 44, м. Севастополь, 99040)
до Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської
(вул. Хрустальова, буд. 60, м. Севастополь, 99040)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Військова частина НОМЕР_1
(Бухта Курина, причал №15, м.Севастополь, 99002)
про стягнення 31917,44 грн,
за участю представників сторін:
позивача - Гладченко О.І., довіреність №22287/0/2-13 від 26.12.2013;
Папоротний О.П., довіреність №22285/0/2-13 від 26.12.2013;
відповідача - не з'явився;
третьої особи - не з'явився;
Публічне акціонерне товариство “Енергетична компанія “Севастопольенерго” звернулось до господарського суду міста Севастополя із позовом до Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської про стягнення заборгованості за договором постачання електричної енергії №3493а від 18.07.2006 у розмірі 67826,48 грн, з яких: 35909,04 грн - основна заборгованість, 17472,04 грн - пеня, 7859,06 грн - 3% річних, 6586,34 грн - інфляційні витрати.
Позовні вимоги, з посиланням на статті 193, 275-277 Господарського кодексу України, статті 525, 526, 548, 549, 552, 625 Цивільного кодексу України, статтю 26 Закону України “Про електроенергетику”, Порядок постачання електричної енергії споживачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №473 від 16.06.2005, Правила користування електричною енергією, затверджені постановою НКРЕ №28 від 31.07.1996, обґрунтовані належним виконанням відповідачем умов договору №3493а від 18.07.2006 щодо своєчасної оплати спожитої електричної енергії.
Ухвалою від 22.11.2013 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі.
Цією ж ухвалою в порядку статті 27 Господарського процесуального кодексу України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено Військову частину НОМЕР_1 .
Ухвалою від 25.12.2013 провадження у справі в частині стягнення основного боргу у сумі 35909,04 грн припинено відповідно до пункту 11 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір між сторонами у зазначеній частині врегульовано шляхом оплати відповідачем заборгованості за активну електроенергію, предмет спору у цієї частини відсутній.
Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Третя особа явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового розгляду повідомлений своєчасно та належним чином.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, через канцелярію суду надав клопотання про розгляд справи за його відсутності (вх. №493/14 від 16.01.2014).
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно з пунктом 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” № 18 від 26.12.2011 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
З урахуванням викладеного, оскільки явка учасників процесу обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.
У зв'язку з викладеним, суд розглядає справу відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними у справі матеріалами.
Відповідач у відзиві на позов (вх. №494/14 від 16.01.2014) заперечував проти стягнення нарахованих штрафних санкцій, оскільки вважає, що їх розрахунок складений без урахування приписів частини шостої статті 232 Господарського кодексу України.
Також представник відповідач наголошує, що вини Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської у порушенні зобов'язання по сплаті фактично спожитої Військовою частиною А 2295 електричної енергії, немає.
Представники позивача в судовому засіданні підтримали позовні вимоги та наполягали на їх задоволенні.
Представникам позивача в судовому засіданні роз'яснені їх процесуальні права і обов'язки, передбачені статтями 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.
Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши надані докази, перевіривши матеріали справи, суд
18.07.2006 між Публічним акціонерним товариством “Енергетична компанія “Севастопольенерго” (Постачальник) та Військовою частиною НОМЕР_1 (Споживач), Севастопольською квартирно-експлуатаційною частиною морською (Платник) було укладено договір № 3493а (далі - Договір) на постачання електричної енергії, відповідно до умов якого постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача з приєднаною потужністю 640 кВт, а Платник сплачує Постачальнику вартість спожитої електроенергії та здійснює інші платежі згідно умов даного Договору.
Підпунктом 2.2.2 пункту 2.2 Договору визначено, що Постачальник зобов'язаний, зокрема, поставити Споживачу електричну енергію як різновид товару в обсягах, визначених відповідно до розділу 5 та з урахуванням умов розділу 6 Договору (додаток «Об'єми постачання електричної енергії споживачу та субспоживачу»), згідно з категорією струмоприймачів Споживача відповідно до правил улаштування електроустановок та гарантованого рівня надійності схем електропостачання, визначених у додатку “Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін”.
В свою чергу, Споживач зобов'язався дотримуватися режимів споживання електричної енергії у відповідності з умовами розділу 5 Договору та режиму роботи електроустановок згідно пункту 6 додатку «Порядок розрахунків», забезпечити утримання своїх мереж відповідно до вимоги нормативних документів (пункт 2.3.2 Договору).
Згідно пункту 2.3.5 Договору Платник зобов'язаний сплачувати Постачальнику вартість електричної енергії згідно умов додатків «Порядок розрахунків» та «Графік зняття показників засобів обліку електричної енергії».
Судом встановлено, що Договір, у відповідності з пунктом 9.4 Договору, був пролонгований на наступні періоди та на час розгляду цієї справи є діючим, що сторонами також не спростовувалося.
Пунктом 1 додатку № 6 до Договору „Порядок розрахунків”, який є невід'ємною частиною даного договору (пункт 9.1. Договору), розрахунковим періодом є період з 23 календарного числа попереднього розрахункового місяця до такого ж календарного числа поточного місяця.
Розрахунки за спожиту активну електричну енергію здійснюються виключно грошовими коштами на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання Постачальника в уповноваженому банку, у випадку безготівкової оплати або готівковими грошовими коштами в прибуткову касу Постачальника, з подальшим перерахуванням Постачальником отриманих грошових коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання.
Датою оплати є дата надходження коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання Постачальника або дата внесення Платником готівкових коштів у касу Постачальника.
Розрахунки за електричну енергію здійснюються за діючими тарифами у відповідності до тарифних груп та класів напруження кожного приєднання.
Всі рахунки на оплату електроенергії повинні сплачуватись Платником у строк до 5 операційних днів з дня виписки рахунку, але не пізніше дати остаточного розрахунку.
Дата остаточного розрахунку є 28 число поточного місяця.
Згідно пункту 3.1 додатку № 6 до Договору Платник здійснює оплату спожитої електричної енергії у строк до 5 операційних днів зі дня виписки рахунку, але не пізніше дати остаточного розрахунку.
З матеріалів справи вбачається що, на підставі показань розрахункових приборів обліку, позивачем здійснювалося нарахування за спожиту електроенергію та виставлялися відповідні рахунки на оплату (арк. с. 25-69).
Отже, з матеріалів справи вбачається, що позивач виконав свої зобов'язання за Договором перед відповідачем своєчасно та у повному обсязі, поставив електроенергію та виставив відповідні рахунки на оплату спожитої активної електроенергії.
Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором, перед позивачем утворилась заборгованість за спожиту активну електроенергію за період з 24.09.2013 по 23.10.2013 у розмірі 35909,04 грн.
Враховуючи, що під час судового розгляду справи відповідачем на користь позивача було здійснено сплату суми основного боргу за спожиту активну енергію у розмірі 35909,04 грн, що підтверджується реєстром № 37 по сплаті заборгованості за електроенергію за листопад 2013 року, позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 17472,04 грн, 3% річних у розмірі 7859,06 грн, інфляційні витрати у розмірі 6586,34 грн.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України суд, провівши оцінку доказів по справі, вважає позовні вимоги щодо стягнення пені, інфляційних витрат та 3% річних такими, що підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.
Положеннями статті 26 Закону України “Про електроенергетику” визначено, що споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Споживач енергії зобов'язаний додержуватись вимог нормативно-технічних документів та договору про постачання енергії.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін (частина друга статті 714 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу України.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до положень статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з пунктом 4.2.1 Договору за внесення платежів, передбачених пунктами 2.3.3-2.3.4 Договору, з порушенням строків, визначених відповідними додатками, Платник сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Суми пені вказуються в розрахунковому документі окремим рядком.
Зі змісту зазначеного пункту договору випливає, що момент прострочення відповідачем виконання зобов'язання встановлюється щодо кожного рахунку окремо, і як наслідок, пеня також має нараховуватись на суму боргу за кожним рахунком за спожиту електроенергію окремо.
Пункт 6 додатку №6 до Договору передбачає нарахування Постачальником пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу у разі несвоєчасної оплати Платником, обумовлених даним порядком платежів, пеня нараховується з наступного дня після дати остаточного розрахунку.
Відповідно до статті 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Наданий позивачем розрахунок пені перевірений судом та визнаний вірним, а вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми пені за період з 29.10.2012 по 28.10.2013 у розмірі 17472,04 грн такими, що підлягають задоволенню.
Посилання відповідача на те, що розрахунок штрафних санкцій складений позивачем без урахування строку, передбаченого частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, судом до уваги не приймаються, оскільки це спростовується матеріалами справи, з огляду на наступне.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців, але законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.
Проте, при нарахуванні суми пені за прострочення виконання зобов'язання за Договором по несвоєчасно сплаченим рахункам за період з 29.10.2012 по 28.10.2013, позивачем враховано строки остаточного розрахунку, передбачені Договором та додатком № 6 до Договору та фактичної сплати заборгованості із застосуванням строку, передбаченому частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.
Позивач також просить стягнути з відповідача 3% річних у сумі 7859,06 грн та інфляційні витрати у сумі 6586,34 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Суд перевірив надані позивачем розрахунки 3% річних та збитків від інфляції та визнав їх вірними.
Твердження позивача щодо відсутності його вини за порушення умов Договору, суд вважає хибними, з огляду на наступне.
Згідно з частиною першою статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (частина друга статті 614 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 Цивільного кодексу України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (стаття 627 Цивільного кодексу України).
Отже, чинним законодавством України встановлено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення, тобто мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Виходячи з умов Договору, будь-які застереження щодо несвоєчасного виконання зобов'язань за Договором з підстав, зазначених відповідачем, в Договорі відсутні, за наявності реальної можливості їх передбачення під час укладання зазначеного Договору.
Згідно з частини першої статті 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Положення частини другої статті 218 Господарського кодексу України та частини другої статті 617 Цивільного кодексу України передбачають, що порушення зобов'язань контрагентами боржника, відсутність у боржника необхідних коштів тощо, не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.
Таким чином, відповідач, як юридична особа, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за Договором і така відповідальність не може ставитись у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.
За таких обставин, суд не вбачає правових підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання по своєчасної сплаті фактично спожитої Військовою частиною А 2295 електричної енергії.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 17472,04 грн - пеня, 7859,06 грн - 3% річних, 6586,34 грн - інфляційні витрати.
Враховуючи, що сума основної заборгованості за Договором на постачання електричної енергії №3493а від 18.07.2006 у розмірі 35909,04 грн сплачена відповідачем після подання цього позову, витрати по сплаті судового збору покладаються судом на відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 43, 49, 75, 82- 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд,
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської (вул.Хрустальова, 60, м. Севастополь, 99040, код ЄДРПОУ 22992545, відомості про наявні розрахункові рахунки в матеріалах справи відсутні) на користь Публічного акціонерного товариства “Енергетична компанія “Севастопольенерго” (99040, м. Севастополь, вул. Хрустальова,44, р/р № НОМЕР_2 , МФО 384027, код ЄДРПОУ 05471081, в КРД ПАТ “Райффайзен банк Аваль” пеню у розмірі 17472,04 грн, 3% річних у розмірі 7859,06 грн; інфляційні витрати у розмірі 6586,34 грн.
3. Стягнути з Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської (вул.Хрустальова, 60, м. Севастополь, 99040, код ЄДРПОУ 22992545, відомості про наявні розрахункові рахунки в матеріалах справи відсутні) на користь Публічного акціонерного товариства “Енергетична компанія “Севастопольенерго” (99040, м. Севастополь, вул. Хрустальова,44, р/р № НОМЕР_2 , МФО 384027, код ЄДРПОУ 05471081, в КРД ПАТ “Райффайзен банк Аваль” витрати зі сплати судового збору у розмірі 1720,50 грн.
Видати накази після набранням рішенням законної сили.
Повне рішення складено 21.01.2014.
Суддя О.О. Єфременко